Єдиний унікальний номер судової справи 462/5465/23

Номер провадження 2/462/1511/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2023 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа - приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Гуревічов Олега Миколайовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

встановив:

Позовні вимоги.

Уповноважений представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Паращак В. В., 19.07.2023 року (вх. № 15156) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова з позовом до АТ «Ідея Банк», третя особа - приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у якому просить суд визнати виконавчий напис № 4719 від 13.06.2019 року вчинений приватним нотаріусом київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. щодо стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь АТ «Ідея Банк» загальної суми заборгованості 43 597 грн. 94 коп., таким, що не підлягає виконанню.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. видав виконавчий напис 13.06.2019 року, зареєстрований у реєстрі під номером 4719 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» загальної суми заборгованості 43 597 грн. 94 коп., з яких сума заборгованості за кредитом 28 941 грн. 00 коп., сума заборгованості за відсотками та комісіями 12 756 грн. 94 коп. У виконавчому написі зафіксовано, що заборгованість виникла ніби то з Угоди № С03.977.76735 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 21.03.2017 року, який був укладений між позивачем та АТ «Ідея Банк». На підставі виконавчого напису нотаріуса від 13.06.2019 року № 4719 старшим виконавцем Залізничного відділу ДВС у м. Львові ЗМУ МЮ (м. Львів) Марщівською І. П., 08.09.2020 року відповідною постановою відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, про яку позивач дізнався у вересні 2020 року. У процесі здійснення виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника постановою від 29.06.2021 року. Також 29.06.2022 року виконавець повернув виконавчий документ відповідачу, про що виніс постанову. Проте, арешт не знятий досі, що унеможливлює управляння позивачем своїм майном. Про це свідчить також копія електронної сторінки з електронного кабінету позивача в АТ КБ «Приватбанк». Так, зазначає, що не погоджується фактом існування заборгованості перед відповідачем, вважає виконавчий напис нотаріуса незаконним. За наведених обставин просить позов задовольнити (а.с. 1-7).

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М. (а.с. 29).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24.07.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, третім особам - п`ятнадцятиденний строк для подання пояснення на позовну заяву. Письмове клопотання уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Паращак В. В. про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано у АТ «Ідея Банк» завірену копію виконавчого напису від 13.06.2019 року, зареєстрований в реєстрі під номером 4719 вчиненого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О. М., завірену копію Угоди № С03.977.76735 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки від 21.03.2017 року (а.с. 30-33).

Позиція сторін по справі.

15.08.2023 року (вх. № 16929) від уповноваженого представника відповідача АТ «Ідея Банк» - Михашули Є. І. до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву із додатками, зокрема витребуваними судом на підставі ухвали суду від 24.07.2023 року. Із змісту письмового відзиву на позовну заяву вбачається, що сторона відповідача у справі просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі, також заперечує щодо заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу, просить зменшити такі до нуля.

17.08.2023 року (вх. № 17125) від уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Паращак В. В. надійшло письмове клопотання про долучення доказів з додатками, у якому останній надав докази витрат позивача на правову допомогу, зокрема оплату гонорару за правову допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

24.08.2023 року від уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Паращак В. В. надійшла письмова відповідь на відзив, із змісту якої вбачається, що сторона позивача заперечує загалом проти аргументів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву.

Окрім цього, подано письмове клопотання про вилучення третьої особи, зокрема у зв`язку із припиненням такої у реєстрі нотаріусів.

Суд розглянувши зазначене письмове клопотання, вважає необхідним відмовити у такому, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Із наведеної процесуальної норми не вбачається можливості вчинення судом зворотної дії у вигляді виключення третьої особи зі складу учасників справи. Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що третя особа 01.08.2023 року отримала ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 24.07.2023 року прийняття до розгляду позовної заяву та відкриття провадження у справі, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 37), судом було роз`яснено такій право подати пояснення щодо позову в порядку, передбаченому ст. 181 ЦПК України, протягом 15 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів із дня його отримання.

Третя особа не скористалася своїм правом на подання пояснень на позовну заяву та відзив на позовну заяву.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічов О. М. здійснено Виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 4791, згідно якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Ідея Банк» заборгованості за період з 01.10.2018 року по 02.05.2019 року включно у розмірі: 26 573 грн. 93 коп. - основний борг; 2 367 грн. 07 коп. прострочений борг; 10 654 грн. 88 коп. прострочені проценти; 1 302 грн. 06 коп. строкові проценти, 800 грн. 00 коп. - інші штрафні санкції; 1 900 грн. 00 коп. - плата за вчинення виконавчого напису. Загальна сума заборгованості - 43 597 грн. 94 коп. (а.с. 23).

Постановою старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марщівської І. П. на підставі оспорюваного виконавчого напису відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

Копією Постанови старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марщівської І. П. стверджується, що 29.06.2021 року винесено Постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 (а.с. 24). 29.06.2021 року винесено Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 26).

Копією Заяви представника АТ «Ідея Банк» про відкриття виконавчого провадження стверджується, що останній звертався у Залізничний відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) з приводу примусового виконання виконавчого напису № 4791 (а.с. 27).

Окрім цього, суд приймає до уваги надані представником відповідача АТ «Ідея Банк» - Михашулою Є. І. витребувані судом на підставі ухвали суду від 24.07.2023 року докази.

Зокрема, згідно копії Угоди С03.977.76735 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки від 21.03.2017 року стверджується, що така укладена між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», із змісту якої вбачається, що банк відкрив клієнту поточний рахунок та надав клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії, ліміт такої на момент укладення угоди становив 29 900 грн. 00 коп.

Копією Договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023 року стверджується, що АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» (фактор) домовилися про відступлення фактору та приймання ним прав вимоги, у тому числі по договору № С03.977.76735, що також стверджується Витягом з додатку № 1 до Договору факторингу № 25/07 від 25.07.2023 року (реєстр боржників № 1).

Сума заборгованості ОСОБА_1 за Угодою С03.977.76735 стверджується наданим розрахунком заборгованості, та складає 41 697 грн. 94 коп.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595).

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Згідно з ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.

Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме: визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року рішення суду залишено без змін.

Суд враховує також, у якості рекомендаційного/консультаційного роз`яснення, викладене у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі», за змістом якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 року (у редакції постанови КМУ від 29.11.2001 року).

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 13.06.2019 року, тобто після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.

З матеріалів справи не вбачається, що договір, на підставі якого вчинено оскаржуваний виконавчий напис, був нотаріально посвідчений. Доказів та обґрунтувань протилежного учасниками судового провадження не надано.

Таким чином, матеріалами справи не спростовано, що подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вказаним вимогам Переліку.

Судом встановлено, що укладений з позивачем кредитний договір (Угода), який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з зазначеним.

Відповідна правова позиція викладена і у Постанові Верховного Суду № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19) від 21.10.2020 року де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Таку ж правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка у п. 93-95 Постанови від 21.09.2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Також суд приймає до уваги, що у Постанові № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) від 27.03.2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

У Постанові № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) від 02.07.2019 року Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку.

При цьому, у справі, яка розглядається, відповідачем не доведено, а позивачем оспорюється, що сума заборгованості була саме такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.

Також суд враховує, що у Постанові № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) від 13.10.2021 року Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця.

Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Крім цього, як зазначено у Постанові Верховного Суду № 619/4933/20 (провадження № 61-12141св21) від 10.01.2023 року якщо відповідачем не доведено направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, це є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги про визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 073 грн. 60 коп. судового збору сплаченого за подання позовної заяви (а.с. 10).

Щодо зазначення позивачем суму судового збору у розмірі 1 097 грн. 07 коп. (тобто разом із комісією банку за сплату судового збору у сумі 21 грн. 47 коп.).

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 523/12032/18 (провадження № 61-6898св22) від 25.01.2023 року: «банківська комісія - це грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування. З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що стягненню на користь позивачки підлягають виключно судові витрати без врахування комісії, оскільки банк було обрано нею самостійно, та банківська комісія за своєю суттю не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов`язковим до сплати. Комісію за обслуговування було стягнуто обраним позивачем банком за надання йому банківської послуги».

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із матеріалів справи, попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 6 000 грн. 00 коп. (а.с. 9), проте 17.08.2023 року (вх. № 17125) від уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Паращак В. В. надійшло письмове клопотання про долучення доказів з додатками, у якому останній надав докази витрат позивача на правову допомогу, зокрема оплату гонорару за правову допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

На підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:

- копію договору про надання правової допомоги № 10/23/Л від 25.05.2023 року, укладеного між Адвокатським бюро «Паращак та Партнери» та ОСОБА_1 , за змістом п. 3.1 якого клієнт зобов`язується оплатити бюро гонорар згідно умов визначених у відповідному Додатку до договору (а.с. 12а-16);

- копію Додатку до Договору № 10/23/Л від 25.05.2023 року про надання правової допомоги від 25.05.2023 року (згідно якого, сторони погодили розмір гонорару у розмірі 6 000 грн. 00 коп. (а.с. 17);

- копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000729 на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 12);

- копію Акта приймання передачі правової допомоги (послуг) від 02.08.2023 року згідно Договору № 10/23/Л від 25.05.2023 року про надання правової допомоги від 25.05.2023 року, згідно якого правова допомога надана у розмірі 4 000 грн. 00 коп., яка оплачена клієнтом;

- копію платіжної № @2PL356686 від 29.05.2023 року на суму 1 000 грн. 00 коп.;

- копію платіжної № @2PL038412 від 21.07.2023 року на суму 3 000 грн. 00 коп.

Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).

Відповідач скористався своїм правом на подачу письмових пояснень/заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки за положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.

Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа за позовом ОСОБА_1 розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.

З іншого ж боку, суд зазначає, що відповідач у справі, будучі професійним учасником ринку фінансових послуг, за умови наявності із спірного питання сталої судової практики самостійно дій щодо досудового/позасудового врегулювання спору не вчинив.

Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді (задоволення позову), оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

На підставі наведеного та керуючись ст. 10, 12, 13, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк», третя особа - приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Гуревічов Олега Миколайовича про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати виконавчий напис, вчинений 13.06.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олегом Миколайовичем, зареєстрований у реєстрі за № 4791, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 - 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. судового збору.

Стягнути з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь ОСОБА_1 - 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Акціонерне товариство «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ: 19390819, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, 1);

Третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5).

Текст судового рішення складено 25.08.2023 року.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко