Справа № 11-731/10 Головуючий у І інстанції
Провадження № - Доповідач у 2 інстанції . .
Категорія 28.07.2010
УХВАЛА
Іменем України
28 липня 2010 року. м. Київ.
Колегія суддів судової палати
з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Ігнатюка О.В.
суддів
з участю: прокурора
захисника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну за апеляцією захисника ОСОБА_1 на вирок Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Вироком Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2010 року,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, працюючого директором ТОВ «Геоземлан», який мешкає в м. Васильків Київської області по вулиці Кармелюка, 6 к. 17, раніше судимого 17.03.2004 року Шумським районним судом Тернопільської області за ч. 3 ст.185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України до 3 х років позбавлення волі із іспитовим строком на 1 рік.
24.03.2009 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за ч.3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 75 КК України до 5 х років позбавлення волі із іспитовим строком тривалістю у 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
засудженого за ч. 1 ст. 389 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком до 5 років 3 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Згідно із вироком, злочин засудженим був вчинений за наступних обставин.
ОСОБА_2 будучи засудженим 24.03.2009 року Васильківським міськрайонним судом Київської області за ч.3 ст. 286 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі;
на підставі ст. 75 звільнено від відбування покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю у 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Для подальшого відбування покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а саме позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки був поставлений на облік у Фастівський МРВ ОСОБА_3 України Київської області, а також ознайомлений і попереджений з порядком та умовами відбування покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
ОСОБА_2 маючи намір на ухилення від відбування покарання у вигляді заборони суду систематично керував транспортними засобами, а саме: автомобілями «Фольксваген» д.н. НОМЕР_1 та ВАЗ 21074 д.н. НОМЕР_2. В наслідок чого неодноразово, а саме 15 квітня 2009 року та 23 червня 2009 року притягувався до адміністративної відповідальності за що були покладені на нього адміністративні стягнення. Також постановою Шумського районного суду Тернопільської області 20 серпня 2009 року, ОСОБА_2 визнано винним за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У апеляції адвоката указано, на незаконність вироку в частині призначеного покарання, необхідність його скасування із постановленням нового вироку. В обґрунтування апеляції прокурор послався на те, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон – ст. 75 КК України, що потягло призначення засудженому м» якого покарання. При призначенні покарання судом не була врахована тяжкість вчиненого злочину, наслідки злочину та поведінка засудженого після його вчинення. Призначене засудженому покарання суд вважає недостатнім для його виправлення. Послався і на те, що суд звільнив засудженого від відбування покарання із випробуванням, не пославшись у резолютивній частині вироку на ст. 75 КК України. Просив вирок скасувати та постановити новий вирок, яким призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі 4 років.
В доповненнях до апеляції прокурор указав на наявність істотних порушень кримінально – процесуального закону. Так, в порушення вимог ст. 441 КПК України законному представнику підсудного не були роз» ясенні його права. Призначивши засудженому покарання у виді 5 років позбавлення волі та не зробивши при цьому будь – яких висновків щодо додаткового покарання, суд допустив порушення ст. 335 КПК України. Просив вирок скасувати у порушенням вимог кримінально – процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення:
прокурора, який апеляцію підтримав доповнення до апеляції, підтвердив доводи апеляції і просив її задовольнити, вирок скасувати їв підстав неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально – процесуального закону, а справу направити на новий судовий розгляд;
захисника, який заперечував проти задоволення апеляції, вирок вважав законним та обґрунтованим і просив залишити його без змін;
потерпілого, який підтримав апеляцію прокурора і просив її задовольнити;
засудженого, який заперечував проти апеляції прокурора, доводи цієї апеляції вважав не обґрунтованими, у вчиненні злочину розкаявся, просив залишити апеляцію без задоволення, а вирок – без змін;
законного представника який заперечував проти задоволення апеляції, просив залишити її без задоволення, а вирок – без змін;
вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція прокурора не підлягає до задоволення.
Висновки суду першої інстанції щодо обставин вчинення злочину та доведеності вини засудженого у його вчинення стверджуються зібраними у справі доказами, дослідженими у ході судового слідства, і не оспорюються учасниками судового розгляду.
Кваліфікація дій засудженого за ч.2 ст. 286 КК України є правильною і не оспорюються учасниками судового розгляду.
Покарання засудженому призначене із дотриманням вимог ст. 65 КК України. Доводи апеляції прокурора про необхідність посилення призначеного засудженому покарання не ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону. При призначенні покарання судом враховані дані про особу засудженого, обставини, які пом’якшують покарання, тяжкість вчиненого злочину. На думку колегії суддів призначене засудженому покарання відповідає як тяжкості вчиненого злочину, так і особі засудженого, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, підстав для посилення цього покарання колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляції про неправильне застосування судом кримінального закону не ґрунтується на матеріалах справи. Як вбачається із вироку, засудженого звільнено від відбування покарання із випробуванням, встановлено іспитовий строк та покладено обов’язок у виді періодичної явки до органів кримінально – виконавчої інспекції для реєстрації. На думку колегії суддів, відсутність у вироку посилань на ст. 75 і 76 КК України при фактичному застосуванні цих статей не дає підстави стверджувати про неправильне застосування судом кримінального закону і не може бути підставою для скасування вироку.
Порушень вимог кримінально – процесуального закону, які б тягли скасування вироку, колегією суддів не виявлено. Посилання прокурора на порушення ст. 335 КПК України в частині призначення покарання не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки із вироку вбачається, що покарання засудженому призначене таким чином, що не викликає сумнівів щодо розміру та виду цього покарання.
Не встановлення особи потерпілої в процесі судового слідства, не попередження її про кримінальну відповідальність та не роз’яснення прав законному представнику засудженого, на думку колегій суддів не є такими порушеннями вимог кримінально – процесуального закону, які тягнуть скасування вироку, оскільки ці порушення не перешкодили і не могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
Підстав для скасування чи зміни вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року щодо ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає у зв’язку із чим залишає цей вирок без змін, а апеляцію прокурора – без задоволення.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляцію прокурора залишити без задоволення.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2010 року щодо ОСОБА_4 залишити без змін.
СУДДІ