РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

24 липня 2023 рокуСправа № 951/269/23

Провадження №2/951/92/2023

Козівський районний суд Тернопільської області у складі:        

головуючої судді Братків І. І.,

за участі секретаря судового засідання Барилко А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт Козові Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

27.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 обгрунтована тим, що з 15.04.2010 він перебував у шлюбі із ОСОБА_2 , зареєстрованому Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міськрайонного управління юстиції, актовий запис №297.

Зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.07.2022 у справі 607/4885/22 укладений шлюб між сторонами було розірвано.

За час перебування в шлюбі ними було придбано у власність майно, яке в силу ст. 60 Сімейного кодексу України є спільною сумісною власністю, а саме житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 97,9 кв. м., що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_1  та розташований на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка) площею 0,0969 з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700. Вказане майно придбане 17 вересня 2012 року на підставі нотаріально засвідчених договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачем та продавцем ОСОБА_3  та зареєстроване за відповідачем. Зауважив, що в пункті 8 договору купівлі продажу житлового линку та пункті 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки зазначено, що майно купується ОСОБА_2  за згодою  ОСОБА_1  як спільна сумісна власність, про що нотаріусу додано відповідні заяви, справжність підпису на яких засвідчена нотаріусом.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати за ОСОБА_1 , право власності на: 1/2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 97,9 кв. м., і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0969 з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя залишити у власності ОСОБА_2 право власності на: 1/2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 97,9 кв. м., і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0969 з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача в його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 31.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивач не з`явився. Представник позивача адвокат Костова Н. З. 24.07.023 подала заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених в такій та просила задовольнити. Справу просила слухати без участі сторони позивача. З приводу винесення заочного рішення суду не заперечила.

Відповідач в судові засідання, призначені на 25.04.2023, 23.05.2023, 27.06.2023 та 24.07.2023 не прибувала, хоча була належним чином повідомленою про місце, час і дату проведення судових засідань шляхом надсилання повісток за адресою офіційно зареєстрованого місця проживання та шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Із матеріалів справи не вбачається заперечень позивача щодо заочного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, суд ухвалив про можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів з постановленням заочного рішення.

Суд розглядає справу за відсутності позивача та відповідача, належним чином повідомлених про день та час судового розгляду справи, відповідно наданої заяви, за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.04.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Тернопільського міськрайонного управління юстиції зареєстровано шлюб, актовий запис №297, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Як вбачається із рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.07.2022 у справі 607/4885/22 шлюб укладений між сторонами розірвано.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також установлено, що 17.09.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку серії ВРХ №532021. Так, згідно умов договору, продавець передала у власність покупця житловий будинок з господарським будівлями, який розташований за адресою АДРЕСА_1 . Продаж житлового будинку вчинено за 216900 (двісті шістнадцять тисяч дев`ятсот) гривень (пункт 5 договору).

Відповідно до пункту 8 вказаного договору покупець свідчить, що на момент укладення договору вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 і цей житловий будинок з господарськими будівлями купується нею за його згодою, як спільна сумісна власність, про що нотаріусу подана заява, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н. А. 17.09.2012 за реєстровим №4975.

17.09.2012 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ВРХ №532022. Відповідно до умов договору, продавець передала у власність покупця земельну ділянку площею 0,0969 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 .

Пунктом 8 вказаного договору визначено, що покупець свідчить про наступне, що на момент укладення договору вона перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 і ця земельна ділянка купується нею за його згодою як спільна сумісна власність, про що нотаріусу подана заява, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Білецькою Н. А. 17.09.2012 за реєстровим №4972.

Згідно Інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №316263966 сформованої 29.11.2022, житловий будинок з господарським будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .

Згідно Інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №316264324 сформованої 29.11.2022 відомості про належність нерухомого майна ОСОБА_1 відсутні.

Так, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0001372862022 сформованого 01.12.2022, земельна ділянка за кадастровим 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , на підставі державного акту серії ЯМ №843888 від 19.07.2012.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільно сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя, на майно, набуте у шлюбі, презюмується законом.

Відповідно до ст.ст. 179, 183 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною річчю є, зокрема, автомобіль.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «[…] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Згідно ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділено між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені законодавцем у ст.71 СК України.

Відповідно до вказаної правової норми майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз`яснено в п.п. 23-25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України, відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

За приписами ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви майнового характеру становить 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 2365 (дві тисячі шістдесят п`ять) гривень 60 копійок. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з у зв`язку із задоволенням позовних вимог з відповідача в користь позивача підлягають до стягнення судові витрати у розмірі 2365,60 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:

1/2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 97,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0969 з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна подружжя залишити у власності ОСОБА_2 :

1/2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 97,9 кв. м., і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

1/2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0969 з кадастровим номером 6123082400:02:001:0700, що розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2365 (дві тисячі шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя                                                                        Ірина БРАТКІВ