РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ     Справа №2- 276/09    .

(повне)

13 березня 2009р.     м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі головуючого: Ганкіної І.А. при секретарі :Шуляк Т.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні м.Вінниця матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду від 15.02.2006р., рішення третейського суду від 6.02.2007р. та визнання права власності на ? частину земельної ділянки,

Встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з первинним позовом до ОСОБА_2.,ОСОБА_3., ОСОБА_4 про скасування рішень третейського суду, визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2. та ОСОБА_1 та розподіл земельної ділянки.

В подальшому ОСОБА_1 свої вимоги змінила та звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2.,ОСОБА_3., ОСОБА_4 про скасування рішень третейського суду, та визнання права власності на ?   частку  земельної ділянки за ОСОБА_1

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 суду показала, що 3.07.1994р. зареєструвала шлюб з ОСОБА_2. На праві сумісної подружньої власності подружжям була набута земельна ділянка площею 0,9317 га, що розташована на землях Якушинецької сільської ради. Дану земельну ділянку ОСОБА_2. без дозволу позивачки в 2003р. здав в оренду, про що позивачці стало відомо лише в лютого 2007р., а пізніше дана земельна ділянка рішеннями третейського суду була продана двічі гр-нам ОСОБА_3 а потім ОСОБА_4 Вказаними рішеннями третейського суду позивачка була позбавлена свого права власності на одну другу належну їй частку землі, так як вона є спільним подружнім майном і дозволу на її відчуження ОСОБА_1 не надавала. В зв»язку з вказаним позивачка просить скасувати зазначені рішення третейського суду та визнати за нею право власності на ?   частку спірної земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_2. позов визнав та в судовому засіданні показав, що в 2003 р. ним було отримано в порядку надання земельної частки (паю) земельну ділянку площею 0,9317 га, що розташована на землях Якушинецької сільської ради. На вказану земельну ділянку ним було отримано державний акт від 2.06.2003р. В тому ж році він вирішив надати земельну ділянку в оренду, для отримання прибутку. Для цього за посередництвом іншої особи ним було укладено договір оренди та оформлено відповідне доручення на право розпорядження землею. Орендарем земельної ділянки став ОСОБА_5Пізніше земельна ділянка знову була надана в оренду цій же особі, про що ним було надано нове доручення. За оренду землі ним було отримано 2500 доларів США, однак договір купівлі-продажу вони не оформляли, так як наміру продавати землю відповідач не мав. Пізніше йому стало відомо, що ОСОБА_5 по його дорученню провів продаж земельної ділянки через рішення Третейського суду ОСОБА_3 а той перепродав земельну ділянку ОСОБА_4 Враховуючи, що земельна ділянка була продана без його дозволу, він вважає вказані рішення суду незаконними та такими, що підлягають до скасування, в зв»язку з чим просить позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 в судовому засіданні  позов не визнав та суду показав, що   земельна ділянка, що є предметом спору була набута

ОСОБА_3 відповідно до укладеного між ним та представником власника земельної ділянки договору купівлі-продажу. Даний договір купівлі-продажу було визнано дійсним за рішенням третейського суду від 15.02.2006р. Ніякої заборони на відчуження вказаної земельної ділянки на час вирішення спору третейським судом не існувало. Сторони виконали свої забов»язання один перед одним і рішення третейського суду є законним і до скасування не підлягає. За ст.51 ЗУ «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і до оскарження не підлягає, крім випадків зазначених у самому законі. До таких випадків відноситься право на оскарження рішень третейських судів самим сторонами. ОСОБА_1 не була стороною у судовому спорі, крім того, пропустила строк на його оскарження, а тому в задоволенні позову представник відповідача просить відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав та суду показав, що земельна ділянка, що є предметом спору була набута ОСОБА_4 відповідно до укладеного між ним та власником земельної ділянки ОСОБА_3 договору купівлі-продажу. Даний договір купівлі-продажу було визнано дійсним за рішенням третейського суду від 06.02.2007р. Ніякої заборони на відчуження вказаної земельної ділянки на час вирішення спору третейським судом не існувало. Сторони виконали свої забов»язання один перед одним і рішення третейського суду є законним і до скасування не підлягає. В зв»язку з вказаним відповідач в задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення, та вивчивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та правовідносини:

Розпорядженням від 14.04.2003р. Вінницької районної державної адміністрації було затверджено рішення про передачу у приватну власність земельних часток (паїв) членів СВАТ «Вінницьке облплемпідприємство» (а.с.45).

Згідно додатку до даного розпорядження (а.с.46-50) ОСОБА_2. отримав право на земельну частку (пай) під номером 48.

У виконання даного розпорядження ОСОБА_2 було видано державний акт про право власності на земельну частку (пай), розміром 0,9317 га від 2.06.2003р. (а.с.14).

10.07.2003р. ОСОБА_2 було видано нотаріально завірене доручення серії ВАМ №009297 за яким ОСОБА_2. уповноважив ОСОБА_5 правом на продаж належної йому земельної ділянки по ціні та на умовах за розсудом довіреної особи та вчинення інших дій по відчуженню земельної ділянки належної ОСОБА_2. (а.с.60).

8.0.2005р. ОСОБА_2 було видано нотаріально завірене доручення серії ВСІ №809801 за яким ОСОБА_2. уповноважив ОСОБА_5 правом бути його представником в різного роду органах з питань, що стосуватимуться ОСОБА_2., як власника спірної земельної ділянки (а.с.59).

15.02.2006р. ОСОБА_2 було видано нотаріально завірене доручення серії ВСК №874477 за яким ОСОБА_2. уповноважив ОСОБА_5 правом на розпорядження належною йому земельною ділянкою на власний розсуд довіреної особи, в тому числі на вчинення продажу земельної ділянки (а.с.58).

Доказів того, що надання вказаних доручень було проведено під примусом, або в наслідок помилки ОСОБА_2. у суті вчиняємого ним правочину суду не надано.

На підставі доручення виданого ОСОБА_5 що не було відкликано чи визнано недійсним в судовому порядку, розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 13.02.2006р. за №207 цільове призначення спірної земельної ділянки було змінено з ведення товарного сільськогосподарського виробництва на ведення особистого селянського господарства (а.с.69).

Діючи на підстави доручення виданого 15.02.2006р. ОСОБА_5 15.02.2006р. уклав простий письмовій договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 за яким продав належну ОСОБА_2 земельну ділянку, що є предметом судового спору.

15.02.2006р. ОСОБА_3 звернувся до Третейського суду при Вінницький товарній універсальній біржі з позовом до ОСОБА_2. про визнання даного договору дійсним та визнання за ним права власності на придбане майно.

Рішенням даного третейського суду від 15.02.2006р. позов ОСОБА_3 було задоволено в повному обсязі (справа за №2-0240/06 оглянута в судовому засіданні).

1.02.2007р. новий власник земельної ділянки ОСОБА_3. уклав простий письмовій договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 за яким продав належну йому за рішенням третейського суду від 15.02.2006р. земельну ділянку, що є предметом судового спору.

06.02.2007р. ОСОБА_4 звернувся до Третейського суду при Вінницький товарній універсальній біржі з позовом до ОСОБА_3 про визнання даного договору дійсним та визнання за ним права власності на придбане майно.

Рішенням даного третейського суду від 06.02.2007р. позов ОСОБА_4 було задоволено в повному обсязі (справа за №106-02/07 оглянута в судовому засіданні).

Заборони на проведення відчуження земельної ділянки, що являлася предметом судового спору, що перебував на вирішенні третейського суду на день слухання справи не встановлено.

Визначаючись щодо заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, суд виходить з того, що за ст.61 СК України, об»єктами права спільної сумісної власності подружжя, можуть бути будь які речи, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

За ст.57 СК України встановлюється майно, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка.

Виходячи із суті Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.1995р. земельні ділянки, що належать до земельних часток (паю) є особистим майном особи, що отримує право на вказане майно в наслідок процесу розпаювання майна членам колективних сільськогосподарським підприємств, а тому спірна земельна ділянка не відноситься до майна, на яке поширюється режим спільного майна подружжя і є приватною власністю того з подружжя, який отримав право на отримання земельної частки (паю).

Спірна земельна ділянка була надана ОСОБА_2. в порядку безоплатної приватизації земель, що перебували у колективній власності СВАТ «Вінницьке облплемпідприємство»

Ст.116 ч.3 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій.

Згідно положень Постанови Пленуму Верховного суду України віл 31.01.1992р. за №2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову у їх вчиненні» в абзаці 3 п.9 вказано, що згода на відчуженні майна всіх учасників спільної сумісної власності необхідна лише щодо майна, яке придбане в наслідок праці всіх членів сім»ї чи на їх спільні кошти».

В списку співвласників спірної земельної ділянки в державному акті виданому на ім»я ОСОБА_2. на спірну земельну ділянку від 02.06.2003р. право сумісної власності позивачки не зазначено, земельна ділянка є особистим приватним майном ОСОБА_2., а тому право ОСОБА_1 на ? частину земельної ділянки є суду не доведеним.

На тих же підставах, згода ОСОБА_1 на відчуження спірної земельної ділянки не потребувалася.

Визначаючись щодо вимоги позивачки про скасування рішення третейських судів, суд виходить з того, що ст.1 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

А тому, вирішення третейським судом спору, що стосується виникнення права власності на землю, є невірним та виходить за межи наданих третейським судам повноважень.

Разом з цим суд виходить з того, що за ст.51 Закону України « Про третейські суди» встановлено, що рішення третейських судів є остаточними і оскарженню не підлягають, крім випадків передбачених цим Законом.

За ч.2 ст.51 Закону України « Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржено стороною, що брала участь у розгляді справи до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

За ч.4 ст.51 вищевказаного Закону заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду на протязі 3 місяців з дня прийняття рішення третейського суду.

Оскільки, ОСОБА_1 не являється стороною судових спорів, що були предметом розгляду суддею третейського суду від 15.02.2006р. та 6.02.2007р. право на оскарження даних рішень позивачка не має.

Не є доведеним і право позивачки на ?   частку спірної земельної ділянки в порядку права на частину спільної сумісної власності подружжя в судовому порядку, що виключає її право на поновлення порушеного права шляхом скасування вищевказаних рішень третейського суду.

Тому, враховуючи вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є суду не доведеними та такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.316,321,328,655 ЦК України, ст.90,116 ЗК України, ст.ст.6,27,51,55 Закону України « Про третейські суди», ст.ст. 15,30,60,61,214,219,232 ЦГОС України, -

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення третейського суду від 15.02.2006р., рішення третейського суду від 6.02.2007р. та визнання права власності на ?   частину земельної ділянки відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України шляхом подачі апеляційної скарги в строк передбачений для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Суддя