УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 22-ц/0690/1435/11

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Кашапової Л.М.

суддів Зарицької Г.В.

ОСОБА_1

при секретарі Ковач Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”, державного підприємства „Житомирський військовий лісгосп”, Міністерства оборони України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 лютого 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

В вересні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”, в якому просив поновити його на посаді інженера по лісозаготівлі та лісоексплуатації у державному підприємстві „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”, стягнути з відповідача на його користь 2284грн. 42коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5000грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Посилався на те, що наказ від 14.07.2009 року №77-к про звільнення його з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України суперечить чинному законодавству, оскільки йому не було запропоновано іншої роботи і на час звільнення скорочення чисельності або штату працівників на підприємства не могло бути

здійснене, так як дія наказу Міністерства оборони України від 20.03.2009 року №123 „Про реорганізацію державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” була зупинена ухвалою Івано-Франківського адміністративного суду від 13.05.2009 року.

В процесі розгляду справи до участі в ній в якості співвідповідачів залучено державне підприємство „Житомирський військовий лісгосп” та Міністерство оборони України.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 01.02.2011 року позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_2 строк звернення до суду за захистом його порушеного права.

Визнано незаконним наказ від 14.07.2009 року №77-к Зарічанського військового лісгоспу державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” про звільнення ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 з 14.07.2009 року на посаді інженера по лісозаготівлі та лісоексплуатації Зарічанського військового лісгоспу державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”.

Стягнуто з державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2284грн. 42коп. та моральну шкоду в сумі 2000грн.

Стягнуто з державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” на користь держави судовий збір в сумі 51грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання.

В апеляційній скарзі державне підприємство „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з”ясування судом обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального закону, порушення норм процесуального закону, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Вказує, що судом порушено вимоги ст.ст.233,237-1,240-1 КЗпП України, так як строк звернення до суду поновлено позивачу безпідставно, позивача поновлено на роботі в Зарічанському військовому лісгоспі, який припинив свою діяльність в складі державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат”, в процесі розгляду справи не було доведено факту заподіяння позивачу моральних страждань.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності цих обставин розірвання трудового договору проводиться з обов”язковим додержанням передбаченого ст.49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи – іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі. При цьому, у відповідності до вимог частини другою цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У разі перетворення одного структурного підрозділу в інший або його перепрофілювання звільнення з роботи може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, а звільнення у зв”язку з ліквідацією можливе лише у разі, коли ліквідується юридична особа, а не її структурний підрозділ.

Саме собою перетворення, без скорочення чисельності або штату працівників, не може бути підставою для звільнення з роботи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач з 07.07.2008 року працював на посаді інженера по лісозаготівлі та лісоексплуатації Зарічанського військового лісгоспу, який згідно Положення, затвердженого 26.06.2008 року, являвся структурним підрозділом державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” і не має прав юридичної особи.

Наказом Міністерства оборони України №123 від 20.03.2009 року державне підприємство „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” реорганізовано шляхом виділу з нього структурних підрозділів, в тому числі і Зарічанського військового лісгоспу. Наказом по лісгоспу від 14.07.2009 року №77-к позивача було звільнено із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України в зв”язку з ліквідацією Зарічанського військового лісгоспу та відмовою позивача від запропонованих посад у новоствореному державному підприємстві „Житомирський військовий лісгосп”, яке має статус юридичної особи.

За правилами п.1 ст.40 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв”язку з ліквідацією підприємства, установи, організації можливе лише у разі ліквідації останніх як юридичних осіб, а не їх структурного підрозділу. А відтак, у даному випадку мало місце скорочення чисельності працівників, при якому відповідач зобов”язаний був запропонувати працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, і лише за відсутності такої роботи – іншу.

Однак вимоги ст.49-2 КЗпП України підприємством дотримані не були. Крім того, звільнення позивача з роботи було здійснене у період дії ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.05.2009 року, якою була зупинена дія наказу Міністерства оборони України №123 від 20.03.2009 року в частині реорганізації підприємства до вирішення справи по суті. На час звільнення позивача з роботи справа вирішена не була (провадження у справі закрите 31.08.2009 року у зв”язку з відмовою позивача від позову), і ухвала підлягала до виконання всіма підприємствами, установами і організаціями та їх посадовими особами на території України.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про незаконність наказу в частині звільнення позивача з роботи є вірним.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з роз”ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року „Про практику розгляду судами трудових спорів” (з послідуючими змінами) встановлені ст.ст.228,233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов”язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Позивача звільнено з роботи 14.07.2009 року, трудову книжку він отримав в день звільнення, що підтверджується ксерокопією книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них Зарічанського військового лісгоспу, даними особової картки працівника та не заперечується позивачем.

З позовом про поновлення на роботі позивач звернувся 18.09.2009 року, заяву про поновлення строку звернення до суду подав 01.02.2011 року. У якості поважності причин пропуску місячного строку звернення до суду позивач послався на те, що отримав довідку про середню заробітну плату та копію наказу про звільнення тільки на початку вересня 2009 року.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про звернення позивача за правовою допомогою до адвоката та оплати його послуг, що позивачем не надано доказів про неможливість отримання копії наказу про звільнення в місячний термін, а трудову книжку з записом про звільнення він отримав в день звільнення, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі пропущено без поважних причин, а тому суд першої інстанції не мав підстав для його поновлення. Відсутні такі підстави і в суду апеляційної інстанції.

Позов в частині відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував порушенням нормальної життєдіяльності, відсутністю на протязі певного періоду часу коштів для нормального життя його сім”ї, порушенням сну, вчиненням дій для відновлення своїх прав, що зайняло багато часу та негативно вплинуло на нервову систему. Однак жодного доказу на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Оскільки суд при розгляді справи неправильно застосував зазначені норми матеріального права, порушив норми процесуального закону, що призвело до помилкового її вирішення, в резолютивній частині рішення не зазначив висновків щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, оскаржуване судове рішення на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за пропуском строку звернення до суду, а в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди – за необґрунтованістю.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 309, 317 ЦПК України, колегія суддів –

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу державного підприємства „Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат” задовольнити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 01 лютого 2011 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв”язку з пропуском строку звернення до суду.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди за необґрунтованістю.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді