УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 22-ц/0690/1063/11

Категорія 18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді Кашапової Л.М.

суддів Зарицкої Г.В.

ОСОБА_1

при секретарі Ковач Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування будинку, переведення прав та обов”язків покупця

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_6 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 березня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2005 року ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_8, в якому просив визнати недійсним нотаріально посвідчений договір дарування частини будинку №18 по вул.Дружби в м.Житомирі, який був укладений 20.09.2005 року між відповідачами; визнати нікчемним доручення, згідно якого ОСОБА_3 відчужив частину будинку від імені її власника – його матері ОСОБА_9

Посилався на те, що вказана угода є удаваною, так як фактично було укладено договір купівлі-продажу (ст.235 ЦК України), та не відповідає вимогам закону, зокрема ст.362 ЦК України, оскільки він, як співвласник іншої частини житлового будинку, має переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності і 18.08.2005 року отримав пропозицію щодо викупу частини вказаного будинку, яку прийняв 17.09.2005 року. (ст.ст.203 ч.1,215 ч.1ЦК України).

Зазначав, що нотаріально посвідчене доручення від 25.04.2005 року, оформлене від імені ОСОБА_9 на ім”я ОСОБА_3, не відповідає вимогам п.4 ст.720 ЦК України, що, на думку позивача, дає підстави визнати його нікчемним, оскільки в дорученні не вказано прізвище обдарованого.

Вказував, що він являється інвалідом другої групи, має право на обов”язкову частку в спадщині як спадкоємець першої черги за законом, а таке відчуження позбавляє його права на спадкування, що суперечить вимогам ст.ст.1241, 1261 ЦК України.

В червні 2006 року ОСОБА_7 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій зазначив відповідачами ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та просив визнати недійсними нотаріально посвідчений договір дарування 44/100 частин житлового будинку №18 по вул.Дружби в м.Житомирі, який був укладений 20.09.2005 року між ОСОБА_9В, як дарувальником, та ОСОБА_8, як обдарованою, та перевести на позивача права і обов”язки покупця 44/100 частин будинку №18 по вул.Дружби в м.Житомирі, що належать ОСОБА_9

Вказував на те, що договір дарування є удаваним правочином, оскільки набувач частини спільної власності – відповідач ОСОБА_8 не перебувала з його матір”ю у родинних чи інших близьких (дружніх) стосунках, а тому підстав для дарування їй житлового приміщення не було.

Зазначав, що відчужуючи на оплатній основі частину спільної власності з порушенням права привілейованої купівлі, відповідачі порушили його права та інтереси.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 30.10.2008 року прийнято часткову відмову ОСОБА_7 від позову в частині визнання нікчемним доручення та закрито провадження у справі в цій частині.

В зв”язку зі смертю відповідачки ОСОБА_9, яка мала місце 16.06.2006 року, ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 24.03.2010 року до участі в справі притягнуто в якості відповідача ОСОБА_4, онуку померлої, батько якої ОСОБА_7 помер 02.03.2005 року.

В зв”язку зі смертю відповідачки ОСОБА_8, яка мала місце 28.01.2010 року, ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 21.10.2010 року до участі в справі притягнуто в якості відповідача ОСОБА_5, дочку померлої.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04.03.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом порушено норми процесуального закону, а саме ч.4 ст.338 ЦПК України, а тому висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з врахуванням наступного.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст.ст.203,215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п”ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

-правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ч.1 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно вимог ст.ст.317 ч.1, 319 ч.ч.1,2 та ст.321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_7І та його матері ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності належало відповідно 56/100частин та 44/100частин домоволодіння №18 по вул.Дружби в м.Житомирі. При цьому позивач набув права власності на частину домоволодіння на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22.05.1997 року, вчиненого на його користь матір”ю ОСОБА_9

25.04.2005 року ОСОБА_9, видавши ОСОБА_3 довіреність, уповноважила його продати або обміняти належну їй на праві власності частину будинку.

18.08.2005 року позивач ОСОБА_7 через приватного нотаріуса отримав від ОСОБА_3 заяву про намір продати належну ОСОБА_9 частину будинку з пропозицією йому, як співвласникові, придбати її.

17.09.2005 року ОСОБА_7 подав до приватного нотаріуса заяву про згоду на придбання частини будинку.

20.09.2005 року між ОСОБА_9, як дарувальником, та ОСОБА_8, як обдарованою, було укладено нотаріально посвідчений договір дарування 44/100 частин житлового будинку з відповідними господарчими та побутовими будівлями, що знаходяться в м.Житомирі по вул.Дружби, №18 загальною площею 80,7кв.м вартістю 11753грн. В зв”язку з хворобою дарувальника договір підписано на дому, за адресою: м.Житомир, вул.Андріївська,№33а, де ОСОБА_9 проживала під опікою свого сина ОСОБА_3

На час укладення вищевказаної угоди спірне майно належало ОСОБА_9 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою житомирською державною нотаріальною конторою 14.06.1995 року за реєстровим номером 3-6451 та зареєстрованого в Житомирському державному комунальному підприємстві по технічній інвентаризації 27.05.2005 року за реєстровим номером 13971.

У відповідності до вимог ст.59 ч.2, 60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірних доказів на підтвердження того, що оспорювана угода була удаваною і замість неї було укладено договір купівлі-продажу, суду не надано, як не надано і доказів того, що волевиявлення сторін при укладенні угоди не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі.

В процесі розгляду справи позивач не уточнив правових підстав заявленого позову, а зазначені в позовній заяві (ст. 235 ЦК України та ст.ст.203,215 ЦК України) є в контексті спірних правовідносин взаємовиключними, що позбавляє суд, в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства, передбаченого ст.11 ЦПК України, самостійно обрати будь-яку з зазначених позивачами.

За даних обставин суд прийшов до обгрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову немає.

До того ж, згідно вимог ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі якщо майно: 1) було загублене власником чи особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

В даному випадку передбачені законом підстави витребування майна від відповідача ОСОБА_5, яка є правонаступником ОСОБА_8, відсутні, оскільки вона є добросовісним набувачем, оспорювана угода є безоплатною і укладена самою власницею частини домоволодіння, виступати від імені якої позивач не уповноважений.

Доводи апелянта про те, що суд неповно з”ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки поясненням позивача та його представника, є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а пояснення сторони по справі чи її представників в силу вимог ст.57 ЦПК України не належать до категорії доказів, так як вони не були допитані в якості свідків.

Посилання в апеляційній скарзі на невиконання судом вимог ст.338 ч.4 ЦПК України, якою передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов”язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, слід визнати безпідставним, оскільки апелянт не зазначив, які саме висновки суду касаційної інстанції він має на увазі, і в контексті спірних правовідносин (спір про визнання недійсним угоди щодо нерухомого майна) переведення прав покупця за оспорюваною угодою та, як наслідок, право на витребування майна новим власником від добросовісного набувача виникає лише після визнання недійсними правовстановлюючих документів на це майно (похідні вимоги).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань не неправильне застосування норм матеріального закону чи порушення норм процесуального закону, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 04 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді