УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №273/1-13/12-к Головуючий у 1-й інст. Юрчук М. І.

Категорія ст.286 ч.2 КК України Доповідач Романов О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого – судді Романова О.В.

суддів: Гузовського О.Г., Ляшука В.В.

з участю прокурора: Сидоренка О.П.

засудженого ОСОБА_1

захисника – адвоката ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 на вирок Баранівського районого суду Житомирської області від 28 лютого 2012 року щодо ОСОБА_1,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, не одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, військовозобов’язаного, не працюючого, раніше не судимого,

засуджено за ст.286 ч.2 КК України та призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном три роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов’язки.

На підставі ст.76 КК України ОСОБА_1 зобов’язано не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично заявлятись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Запобіжний захід засудженому до набрання вироком законної сили залишено попередній – підписку про невиїзд.

Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати за проведення судових експертиз 6959 грн. 04 коп.

Речові докази по справі: автомобіль ВАЗ – 2107, д.н.з. АМ 5649 – вирішено повернути ОСОБА_1, автомобіль НОМЕР_1 – постановлено повернути ОСОБА_4

Цивільний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду у зв’язку з поданою позивачем заявою.

Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні наступних дій.

02.07.2010 року близько 4-ї години, ОСОБА_1, керуючи автомобілем ВАЗ – 2107, реєстраційний номер НОМЕР_2, з пасажирами ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, рухаючись по автодорозі Старокостянтинів – Новоград-Волинський, на 37 кілометрі 500 метрів, неподалік села Стара Гута Баранівського району Житомирської області, не впорався з керуванням та виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з автомобілем ТОЙОТА-КАРІНА, реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку, чим порушив вимоги п.п.2.3 (б); 10.1, 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля ТОЙОТА-КАРІНА ОСОБА_4 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, перелому 2-3 ребер справа, саден на голові та лівому плечі, а пасажир автомобіля ВАЗ – 2107 ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої травми живота: розриву печінки, брижі тонкої кишки, що ускладнились внутрішньочеревною кровотечею, закритого перелому правого стегна, закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, рани на обличчі, саден на ногах.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку у зв'язку з однобічністю та неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, та про направлення справи на додаткове розслідування. При цьому посилається на неповноту, непрофесійність висновків експертиз, внаслідок чого ОСОБА_4, на його думку, був помилково визнаний потерпілим. Акцентує увагу на тому, що останній давав неправдиві показання, які суперечать механізму зіткнення автомобілів. Зазначає також про порушення своїх процесуальних прав, передбачених ст. 197 КПК України (1960 року). Вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги показання свідків про те, що ОСОБА_4 казав їм, що випив та заснув за кермом, що і відповідає механізму зіткнення автомобілів. Звертається увага в апеляції й на те, що суд першої інстанції позбавив його можливості заявити відвід експерту ОСОБА_7, який, на його думку, виклав перший висновок експертизи неповно та необ’єктивно, внаслідок чого було порушено право ОСОБА_1 на захист. Покликається засуджений в апеляцій також на те, що в обвинувальному висновку не вказано про причину, з якої він не впорався з керуванням та виїхав на смугу зустрічного руху; крім того, хоча в обвинувальному висновку не вказано, що він проявив неуважність, проте суд це зазначив у вироку.

Потерпілий ОСОБА_3 в своїй апеляції просить вирок суду першої інстанції скасувати з аналогічних підстав, а справу повернути на додаткове розслідування з метою притягнення до кримінальної відповідальності водія ОСОБА_4 Посилається не те, що винуватість останнього підтверджується його показаннями та свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, засудженого ОСОБА_1 Також вказує на неповноту та надуманість висновків експертизи, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_1

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2, які підтримали подані апеляції з вищезазначених підстав, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляцій, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджені перевіреними у ній та викладеними у вироку доказами.

Так, незважаючи на те, що ОСОБА_1 у пред’явленому йому обвинуваченні вину свою не визнав та показав, що аварійна ситуація, яка призвела до дорожньо-транспортної пригоди із наслідками, які встановлені органами досудового розслідування, на його думку, була створена водієм автомобіля ОСОБА_10 ОСОБА_4, оскільки останній, виїхав на смугу його руху, що змусило його скерувати свій автомобіль вліво на зустрічну смугу, щоб уникнути зіткнення, зазначені твердження ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції були ретельно перевірені та спростовані дослідженими по справі доказами, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_4 про те, що перед зіткненням він на смугу зустрічного руху не виїжджав, рухався по своїй правій смузі руху, що саме автомобіль ВАЗ 2107 різко виїхав на його смугу руху, які повністю узгоджується із сукупністю інших досліджених по справі доказів, зокрема, даними протоколу огляду місця події про розташування осипу скла, уламків автомобілів та початку сліду розливу охолоджувальної рідини автомобіля ОСОБА_10 саме на полосі руху автомобіля під керуванням ОСОБА_4, висновками судово-автотехнічної експертизи за № 3/391 від 09.09.2010 року про те, що саме виїзд автомобіля ВАЗ – 2107, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 знаходиться в прямому причинному зв’язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, висновками комплексної судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за № 3/463 від 06.01.2012 року про неспроможність показань ОСОБА_1 щодо виїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_4 на його полосу руху за 18 м. до зіткнення, показаннями експерта ОСОБА_7, який в судовому засідання підтвердив висновки та обґрунтування проведених ним по справі вищевказаних експертиз.

Зазначеним спростовуються доводи апеляції засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 про невідповідність висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України фактичним обставинам справи.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що судом залишено поза увагою те, що ОСОБА_4 під час досудового та судового слідства давав неправдиві та непослідовні показання, які суперечать механізму зіткнення автомобілів, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки із змісту пояснень ОСОБА_4, які він дав у той же день, коли сталась дорожньо-транспортна пригода, вбачається, що причиною її виникнення став виїзд автомобіля ВАЗ-2107, який рухався у зустрічному напрямку на смугу його руху (а.с.11). Як вбачається з матеріалів справи, показання тотожні зазначеним поясненням ОСОБА_4 давав в подальшому на протязі всього досудового слідства, підтвердив їх й при розгляді справи в суді. Будь-яких даних про те, що зазначені показання є непослідовними, неправдивими, або що вони суперечать механізму зіткнення автомобілів під час апеляційного розгляду при розгляді справи в суді першої інстанції не встановлено. Не здобуто їх й під час апеляційного розгляду.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи непослідовними є показання самого ОСОБА_1, який безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, під час досудового та частково – судового слідства, категорично стверджував, що автомобіль під керуванням ОСОБА_4Л виїхав на смугу його руху, що змусило його щоб уникнути зіткнення скерувати свій автомобіль вліво на зустрічну смугу. При цьому під час відтворення обстановки та обставин події з його участю, проведеному на підставі постанови суду від 29.12.2010 року за клопотанням потерпілого ОСОБА_3, ОСОБА_1 конкретизував свої показання, зазначивши що автомобіль під керуванням ОСОБА_4 почав змінювати рух із виїздом на смугу його руху за 18 метрів до зіткнення (а.с.199). Проте, після ознайомлення з висновками судово-автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи за № 3/463 від 06.01.2012 року, яка підтвердила неспроможність зазначених показань ОСОБА_1, змінив свої показання, визнавши, що автомобіль під керуванням ОСОБА_4, не перетинав розподільної лінії, проте різко змінив напрямок руху (а.с.237-зв.).

Вищенаведена непослідовність показань ОСОБА_1, на думку колегії суддів свідчить про його намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, перекласти відповідальність на іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди – потерпілого ОСОБА_4

Про це ж, на думку колегії суддів, свідчать й твердження в апеляційних скаргах про те, що причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стало те, що ОСОБА_4, перебуваючи в стані алкогольного сп’янінні, заснув за кермом, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ця обставина органами досудового та судового слідства ретельно перевірялась та було обґрунтовано визнано, що знаходження ОСОБА_4 в стані алкогольного сп’яніння у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною пригодою не перебуває.

Що ж стосується посилань апелянтів на те, що безпосередньо після вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 визнавав свою винуватість, показував, що заснув за кермом, то як вбачається з матеріалів справи, зазначена обставини свого підтвердження не знайшла, оскільки сам ОСОБА_4 в судовому засіданні цей факт заперечував, відсутні такі дані й в його письмових поясненнях від 02.07.2010 року та подальших показаннях, де він вказував на єдину причину виникнення дорожньо-транспортної пригоди – виїзд автомобіля під керуванням ОСОБА_1 на смугу його руху. При цьому показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_8, дані ними з цього приводу, на думку колегії суддів, судом першої інстанції було цілком обґрунтовано відхилені, оскільки з’ясовано, що вони в силу родинних та особистих стосунків зацікавлені у вирішенні справи на користь ОСОБА_1, а крім того, їх показання суперечать сукупності інших доказів по справі, якими безперечно встановлено, що причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди стали саме дії ОСОБА_13 при керуванні ним транспортним засобом.

Що ж стосується посилань на неповноту, непрофесійність висновків експертиз, порушення своїх процесуальних прав, передбачених ст. 197 КПК України (1960 року), що суд першої інстанції позбавив його можливості заявити відвід експерту ОСОБА_7, який, на його думку, виклав перший висновок експертизи неповно та необ’єктивно, внаслідок чого було порушено право ОСОБА_1 на захист, то як вбачається з матеріалів справи, хоча на порушення вимог ст.197 КПК України ОСОБА_1 з постановою при призначення автотехнічної експертизи від 21.08.2010 року було ознайомлено лише 13.09.2010 року, тобто вже після проведення такої експертизи (а.с.97, 101-103, 115), обвинувачений при ознайомленні з постановами слідчого про призначення експертиз, а також при ознайомленні з матеріалами експертиз та при оголошенні йому про закінчення досудового слідства і пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення, будь-кому відводів не заявляв, з цього приводу зауважень не висловлював, доповнень та клопотань не заявляв (а.с.115, 123, 147).

Даних про те, що висновок автотехнічної експертизи викладений неповно та необ’єктивно, або особою, яка не мала достатньої кваліфікації, про що стверджується в апеляційних скаргах під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційного розгляду не встановлено.

Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 можливості заявити відвід експерту ОСОБА_7, на думку колегії суддів, також є надуманим, оскільки будь-яких дій, які б свідчили про те, що суд першої інстанції перешкодив учасникам судового розгляду в реалізації передбачених законом процесуальних прав, в тому числі при призначенні експертизи, підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшло. Тим більш, що як вбачається з матеріалів справи, судово-авто-технічна-трасологічна експертиза за № 3/463 від 06.01.2012 року, яка була призначена постановою суду першої інстанції від 14.11.2013 року за клопотанням потерпілого ОСОБА_3, за змістом постанови була доручена не конкретному експерту, а експертній установі – відділу НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області, при цьому лише після того, як підсудний та потерпілий, які наполягали на призначенні експертизи, відмовились зробити попередню оплату за її проведення в запропонованій саме ними експертній установі – ТОВ “Судова незалежна експертиза України”, яка є недержавною експертною установою (а.с.226-228).

Покликання в апеляції засудженого на неповноту встановлення фактичних обставин справи, зокрема, причини, з якої він не впорався з керуванням та виїхав на смугу зустрічного руху, та на те, що суд вийшов за межи пред’явленого йому обвинувачення, вказавши у вироку на те, що він проявив неуважність, на думку колегії суддів, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що органи досудового слідства, наскільки це було можливим, встановили всі обставини справи, передбачені ст.64 КПК України, а час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, викладені у вироку суду, які суд вважав встановленими, в повній мірі відповідають змісту пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення, будь-яким чином за його межи не виходять.

Даних, які б свідчили про те, що причиною порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху стали такі обставини, які виключають його кримінальну відповідальність за вчинене, під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції не встановлено.

Отже, правильно встановивши фактичні обставини справи та давши належну оцінку всім дослідженим по справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ним правил безпеки руху, що спричинило потерпілим середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, та підставно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає за потрібне в порядку ст.365 КПК України виключити з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України на наявність такої кваліфікуючої ознаки, як порушення правил експлуатації транспорту, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, дорожньо-транспортна пригода сталась виключно внаслідок порушення ОСОБА_1 правил безпеки руху.

Покарання, обране ОСОБА_1 судом першої інстанції, за своїм видом та розміром відповідає загальним вимогам призначення покарання, передбаченим положеннями ст. ст.65 КК України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів

у х в а л и л а :

апеляції засудженого ОСОБА_1 та потерпілого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

В порядку ст.365 КПК України з мотивувальної частини вироку Баранівського районого суду Житомирської області від 28 лютого 2012 року щодо ОСОБА_1 виключити посилання при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч.2 ст.286 КК України на наявність в його діях такої кваліфікуючої ознаки, як порушення правил експлуатації транспорту.

В решті цей ж вирок залишити без змін.

Судді