ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2010 р. Справа № 2-а-2100/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Курко Олега Петровича,
Суддів: Мультян Марини Бондівни
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: Савченко Олені Олегівні
за участю позивача : ОСОБА_2
представника відповідача : ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці матеріали справи
за позовом: ОСОБА_2
до: Державної податкової адміністрації України
про: видачу трудової книжки, військового квитка та виплату середнього заробітку за весь час затримки трудової книжки
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, за вимогами якого просив зобов’язати Державну податкову адміністрацію України видати йому трудову книжку та військовий квиток, а в разі їх втрати –дублікат, а також стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки трудової книжки за період з 06.04.2009р. по 07.05.2010р. з розрахунку 7016,14 грн. за місяць.
Мотивував даний позов тим, що після звільнення зі служби в податковій міліції починаючи з 06.04.2009р. і по даний час відповідач в порушення чинного законодавства України не видав йому трудової книжки та військового квитка, і на всі його звернення відмовляється це зробити, тим самим порушуючи конституційні права громадянина на працю.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених письмово та доданих до матеріалів справи. Зазначив, що поновившись на службі у податковій міліції у 2006 році позивач до підрозділу роботи з особовим складом податкового органу ні трудової книжки ні військового квитка не надавав, у зв’язку з чим після звільнення ОСОБА_2 з займаної посади видати зазначені документи не є можливим, так як останні просто відсутні у відповідача.
Крім того, представник ДПА України вважає, що позивачем пропущені строки звернення до суду, визначені ч. 1 ст. 233 КЗпП України, а тому наполягає на застосуванні передбачених ст. 100 КАС України наслідків та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_2 з 15.09.2006р. працював на посаді першого заступника голови ДПА - начальником управління податкової міліції ДПА у Вінницькій області, звідки наказом ДПА України № 512-0 від 06.04.2009р. був звільнений у відставку за пунктом "а" статті 65 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ".
Судом також встановлено, що після звільнення зі служби відповідачем не видано позивачу трудової книжки та військового квитка, і на всі звернення останнього до компетентних органів, ОСОБА_2 отримував відповіді, що зазначені документи в підрозділі роботи з особовим складом органів податкової міліції відсутні, так як при поновленні на роботу у 2006 році позивач особисто їх не надавав (а.с. 7-12).
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України, суд при розгляді справи, повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень.
У зв’язку з цим, для з’ясування всіх обставин справи з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення, суду в першу чергу слід встановити фактичне знаходження трудової книжки та військового квитка ОСОБА_2 в період проходження ним служби в органах податкової міліції.
Згідно зі ч. 1 ст. 48 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, крім того вона є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його трудовий стаж і характер виконуваної роботи (ст. 62 Закони України від 05.11.91 р. № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення").
Порядок ведення трудових книжок працівників визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993р. № 301 (зі змінами та доповненнями, за текстом – постанова № 301) та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці України, Мінсоцзахисту України, Мін'юсту України від 29.07.1993 р. № 58 (зі змінами та доповненнями, за текстом –Інструкція № 58).
У відповідності до ч. 2 ст. 48 КЗпП та п.1.1 Інструкції № 58 трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. При влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку і усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.п. 1.3., 2.4 Інструкції № 58).
При цьому в пункті 2 Постанови КМ України № 301 чітко визначено, що без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.
Згідно пункту 20 Інструкції з військового обліку військовозобов'язаних і призовників на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах затвердженої наказом Міністра оборони України від 27.06.95 N 165 в процесі проведення заходів з питань військового обліку адміністрація підприємств незалежно від підпорядкування і форм власності зобов'язана при прийнятті громадян на роботу перевірити наявність у них військово-облікових документів - військових квитків і встановити чи, перебувають вони на військовому обліку за місцем проживання. Військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, приймають на роботу (навчання) лише після зарахування їх на військовий облік в облікових органах за місцем проживання.
Специфіка військового обліку співробітників податкової міліції полягає в тому, що на час служби останні знімаються з нього і перебувають у кадрах податкової міліції Державної податкової адміністрації України ( ч. 2 ст. 24 Закону України "Про державну податкову службу в Україні").
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства свідчить, що прийняття на роботу в структуру податкової міліції без трудової книжки та військового квитка неможливе (за винятком окремих випадків, що не відносяться до обставин даної справи) ні з правової ні з практичної точки зору. Тим більше на власника покладається обов'язок видачі, зберігання і ведення трудових книжок (п. 4 постанови № 301).
Як свідчать матеріали справи позивач після поновлення в вересні 2006 року в органах податкової міліції ДПА у Вінницькій області до моменту звільнення проходив службу більш ніж на протязі трьох років. Протягом такого періоду часу відповідачем виносились накази по особовому складу податкової міліції що стосувались позивача, це зокрема про прийняття на службу, про звільнення з посади, відомості про які не пізніше тижневого терміну мали б бути внесені в трудову книжку. Крім того, на виконання Інструкції з військового обліку від 27.06.1995р. № 165 у відповідача існував обов’язок систематичного обліку змін у військовозобов'язаних сімейного становища, адреси місця проживання, службового становища, технічної підготовки, освіти і у п'ятиденний строк вносити ці зміни до їх особових карток.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином посилання відповідача на ту обставину, що ОСОБА_2 при поновленні в вересні 2006 року на службу в органах податкової міліції не подав у підрозділ роботи з особовим складом трудову книжку та військовий квиток суд до уваги не приймає та розцінює таке твердження відповідача критично, оскільки виконання позивачем на протязі трьох років своїх посадових обов’язків на посаді начальника управління податкової міліції ДПА у Вінницькій області не можливе без оформлення кадровою службою записів у трудовій книжці та здійснення контролю з військового обліку. Згідно відміток що містяться на 12-13 сторінках паспорта ОСОБА_2 в період з 2006-2008 років позивач неодноразово змінював місця проживання, у зв’язку з чим виникала необхідність внесення певних змін до особових карток військовозобов’язаного, що не могло здійснюватись у відсутність військового квитка.
Як зазначено у п. 4 Постанови № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Наказом Міністерства статистики України № 277 від 27.10.1995р. затверджено типову форму Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них № П-10, обов’язкову для ведення відділом кадрів, у якій мають бути зареєстровані усі трудові книжки, прийняті від працівників при влаштуванні на роботу, зазначені відомості про одержання трудової книжки у зв’язку зі звільненням працівника.
Головне управління податкової міліції ДПА України у своєму листі № 1669/26-6118 від 18.06.10 (а.с.46) повідомило про відсутність окремого обліку трудових книжок працівників податкової міліції.
Наведене порушення на думку суду не дозволяє відповідачу спростувати факт отримання ним від ОСОБА_2 трудової книжки. А тому, беручи до уваги приписи законодавства України яким врегульовано порядок ведення, обліку та зберігання трудових книжок, військових квитків; принцип законності, що зобов’язує відповідача дотримуватись такого порядку та відсутність винних осіб відповідальних за прийняття позивача на службу без трудової книжки та військового квитка суд констатує, що трудова книжка і військовий квиток в підрозділ роботи з особовим складом податкової міліції у 2006 році позивачем подавались, тим більше це випливає з пояснень останнього та письмових звернень, адресованих керівництву ДПА України та Генеральній прокуратурі України.
Твердження відповідача про протилежне, на думку суду, є лише наміром ввести суд в оману та спробою уникнення відповідальності за порушення порядку ведення, обліку та зберігання поданих ОСОБА_2 документів.
Згідно зі ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
У зв’язку зі звільненням позивача 10.04.2009р. на адресу ДПА у Вінницькій області з ДПА України надійшла особова справа ОСОБА_2, у якій, як виявилось, були відсутні і трудова книжка і військовий квиток останнього (а.с. 31, 35). Відсутність даних документів у ДПА України підтверджується численними листами, адресованими ОСОБА_2
Тобто, задовольнити вимогу позивача та зобов’язати відповідача видати трудову книжку і військовий квиток є неможливим з причин відсутності таких у податкового органу.
Оцінюючи фактичні обставини та зібрані по справі докази суд приходить до висновку, що відсутність трудової книжки та військового квитка ОСОБА_2 в його особовій справі, яка зберігалась в УПМ ДПА України, відсутність будь-якої можливості їх повернення звільненому працівнику свідчить про втрату таких документів безпосередньо з вини відповідача, так як на нього був покладений обов’язок по їх зберіганню.
Питання, що пов’язані з відновленням втрачених трудових книжок та записів у них врегульовані розділом 5 Інструкції № 58. Згідно з пунктом 5.1 цієї Інструкції, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов’язана негайно повідомити про це власника або уповноважений ним орган за місцем останньої роботи. Не пізніше 15-ти днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівникові іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат»у правому верхньому кутку першої сторінки.
За абзацом третім пункту 6.1 Інструкції № 58 якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.
Позаяк втрата трудової книжки ОСОБА_2 відбулася не з вини позивача, то витрати по оплаті вартості дублікату, поряд з обов’язком його видачі, покладаються на відповідача - ДПА України.
Таким чином суд приходить до висновку, що вимога позивача підлягає задоволенню в частині зобов’язання відповідача видати ОСОБА_2 дублікат його трудової книжки, відновивши при цьому всі необхідні у ній записи в порядку, передбаченому розділом 5 Інструкції № 58.
Що ж до решти позовних вимог варто відмітити таке.
Пунктом 9 Правил військового обліку громадян України, які є додатком № 1 до Інструкції з військового обліку від 27.06.199р. № 165 передбачено, що у випадку втрати військового квитка військовозобов'язані негайно повинні доповісти про це письмово військовому комісару за місцем військового обліку.
Норми чинного законодавства не покладають на відповідача обов’язків по відновленню втраченого при зберіганні військового квитка, а видача його дублікату взагалі нічим не передбачена. У зв’язку з цим підстав для задоволення позову в цій частині не має.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органа працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Беручи до уваги що трудова книжка позивача втрачена, а зобов’язання по видачі дублікату виникають у відповідача за наслідками цього рішення, питання про вимушений прогул та стягнення середнього заробітку в такому разі ставитись не можуть. Остаточний розрахунок з позивачем у зв’язку зі звільненням у відставку проведено в повному обсязі, а вимоги про зміну дати звільнення в позові не заявлялось. Таким чином в цій частині позов є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача на порушення позивачем строків давності звернення до суду є безпідставним. Матеріали справи свідчать, що з моменту звільнення позивача - 06.04.2009р. до часу подання цього позову ОСОБА_2 вживав всі можливі та залежні від нього заходи щодо захисту свого порушеного права, пов’язаного з отримання трудової книжки. В цей період часу неодноразово проводились відповідні перевірки, розгляди звернень контролюючих органів тощо. Крім того, даний спір був предметом розгляду Ленінського районного суду м. Вінниці, рішення якого судом апеляційної інстанції від 27.04.2010р. було скасовано, а провадження у справі закрито з підстав непідвідомчості спору цивільному судочинству.
Суд не вбачає підстав вважати строк звернення до суду пропущеним, оскільки порушення трудових прав позивача зі сторони відповідача триває по даний час, і активні дії ОСОБА_2, спрямовані на їх захист є цьому підтвердженням.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В судовому засіданні відповідач не довів тих обставин на які посилався у своїх запереченнях.
За даних обставин позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов’язати Державну податкову адміністрацію України видати ОСОБА_2 дублікат його трудової книжки у зв’язку з її втратою.
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 16.07.10
Головуючий Курко Олег Петрович
Судді Мультян Марина Бондівна
ОСОБА_1
15.07.2010