Справа № 2-15/08

Провадження № 2-15/08

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2007 року                                                м.Павлоград

       21 грудня 2007 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: судді Грищенко П.О., при секретарі Курочкіній О.Я., за участю адвоката Припиченко В.Ф. та Давидова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням та зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 17 листопада 1973 року Троїцькою сільською радою Павлоградського району було зареєстровано шлюб між ним та відповідачем по справі ОСОБА_2 . Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , 1974 року народження. З 1983 року шлюбні відносини між ними були припинені та було здійснено розподіл сумісного майна подружжя. 02 грудня 1981 року він придбав будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу. 20 січня 1984 року він спільно з дружиною ОСОБА_2 здійснили розподіл майна, що залишилось, в тому числі й житлового будинку, за долю якого він сплатив своїй дружині ОСОБА_2 727 рублів. Таким чином він являється власником всього будинку з господарськими спорудами, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будову від 14 липня 1993 року. 11 травня 1984 року шлюб між ним та відповідачем по справі ОСОБА_2 було розірвано. З 10 липня 2003 року відповідачі: колишня дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 без поважних причин не проживають в будинку АДРЕСА_1 , свого майна в будинку не мають, господарство не ведуть, кореспонденцію за даною адресою не отримують, землею не користуються та обов`язкові платежі у вигляді податку на землю, страхування будинку, електроенергію і т.п. не здійснюють. Відповідачам ніхто не створював перешкод в користуванні житлом. Ці обставини підтверджуються довідкою Голови Троїцької сільської ради. Таким чином він вважає, що відповідачі втратили право користування жилим приміщенням в будинку АДРЕСА_1 . Окрім того у зв`язку з тим, що відповідачі добровільно виписатись з його будинку не бажають, він позбавлений можливості користуватися пільгами у встановленому порядку. Тому він просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування будинком АДРЕСА_1 .

Відповідачі, у повному обсязі не визнаючи позовних вимог позивача, заявили зустрічний позов про визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння, в якому зазначили, що відповідач ОСОБА_2 сумісно з позивачем ОСОБА_1 , будучі подружжям в 1981 році на спільні кошти придбали домоволодіння АДРЕСА_1 . В зазначеному домоволодінні вони, разом зі своїм сином ОСОБА_3 , проживали включно до 1982 року. Після цього в червні 1983 року їх з позивачем шлюб було розірвано і вона, відповідач ОСОБА_2 разом зі своїми дітьми пішла жити в Троїцьку сільську лікарню. Восени 1984 року відповідач повернувся проживати до неї, фактично відновивши їх сім`ю. При цьому вони проживали на території Троїцької сільської лікарні. В цей час вони разом з відповідачем зруйнували належний їм на праві спільної власності старий будинок по АДРЕСА_1 та стали будувати новий будинок за зазначеною адресою. Таким чином, на момент будівництва спірного домоволодіння АДРЕСА_1 вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та за спільні кошти будували його. В період будівництва спірного домоволодіння вона, відповідач по справі ОСОБА_2 , працювала в Троїцькій лікарні, отримувала досить пристойну зарплатню, за рахунок якої і відбувались роботи по будівництву за даною адресою. Відповідач ОСОБА_3 , будучі сином позивача, брав участь в будівництві спірного будинку своєю працею, а також грошовими коштами, так як в той час він працював в колгоспі ім. Кірова Павлоградського району. Таким чином, у зв`язку з тим, що фактично спірне домоволодіння було збудовано ними спільно з позивачем в період проживання однією сім`єю, в результаті спільної праці та за спільні кошти, воно повинно бути визнано їх спільною сумісною власністю та поділено на три частини. Тому вони просять визнати за ними, відповідачами по справі, право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги відповідачів не визнав, пояснивши, що в 1983 році шлюбні відносини з ОСОБА_2 були припинені, син ОСОБА_3 залишився проживати з колишньою дружиною. В 1983 році було здійснено розподіл сумісного майна подружжя, після чого ніхто з подружжя не мам претензій один до одного. Ще 02 грудня 1981 року він з дружиною ОСОБА_2 придбали жилий будинок АДРЕСА_1 . Під час розподілу майна він сплатив відповідачу ОСОБА_2 за її частину будинку - 727 рублів. Таким чином він став власником всього жилого будинку та господарських споруд, що і підтверджується свідоцтвом про право власності на будову від 14.07.1993 року.

11 травня 1984 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано в судовому “порядку. З 10 червня 2003 року відповідачі по справі: ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 без поважних причин не проживають в зазначеному будинку, свого майна в будинку не мають, господарство не ведуть, присадибною ділянкою також не займаються, обов`язкових податків на землю, на страхування будинку, оплату електроенергії не здійснюють. Він їм ніяких перешкод в користуванні будинком не чинить, а тому просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право на користування жилим приміщенням відповідно до ст.71 ЖК України, так як добровільно виписатись з його будинку вони не бажають.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не визнаючи позовних вимог ОСОБА_1 пояснила, що в 1981 році вона разом з позивачем на сумісні кошти придбали домоволодіння АДРЕСА_1 . В цьому будинку вони разом з сином ОСОБА_3 прожили до кінця 1982 року. В началі 1983 року позивач вигнав її з сином з дому і вона змушена була перейти жити у відведену їй головним лікарем дільничної лікарні с. Троїцьке житлової кімнати. Наприкінці 1983 року вони з позивачем розірвали шлюб в судовому порядку, а восени 1984 року відповідач, залишивши спірний будинок, перейшов жити до неї у кімнату в лікарні, і вони проживали однією сім`єю. Як тільки вони стали проживати сумісно вони, придбаний старий будинок АДРЕСА_1 повністю зруйнували та почали будувати новий будинок на цьому ж місці, на спільні кошти, та спільною працею, так як позивач працював в колгоспі, а вона працювала в лікарні медсестрою і тому отримувала хорошу зарплатню. Син ОСОБА_4 працював в колгоспі ім. Кірова, і також, своїми грошовими коштами, допомагав їм в будівництві будинку. І тільки влітку 2003 року, коли вони вже певний час проживали однією сім`єю в новозбудованому будинку , вони вдруге розійшлися, позивач вигнав її та сина з збудованого будинку.

Таким чином, вона вважає, що спірне домоволодіння збудоване з позивачем ОСОБА_1 на спільні кошти та спільною працею, а тому в цьому будинку вона з сином має право на 2/3 частини, а позивач на 1/3 частину. Просить суд визнати за нею з сином право власності на 2/3 частини спірного знову вибудованого житлового будинку, а в задоволенні позовних вимог позивача про визнання їх такими, що втратили право користування житловим будинком - відмовити за необґрунтованістю позовних вимог.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 також не визнаючи позовних вимог ОСОБА_1 , пояснив, що в 1981 році його батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на сумісні кошти придбали домоволодіння АДРЕСА_1 . В цьому будинку він з батьками прожили до кінця 1982 року. На початку 1983 року позивач вигнав його та матір з дому і вони змушені були перейти жити у Троїцьку лікарню. В 1984 році його батько, позивач по справі, залишив спірний будинок та перейшов жити до них в лікарню, і вони проживали однією сім`єю. Як тільки вони стали проживати сумісно, придбаний старий будинок АДРЕСА_1 вони повністю зруйнували та почали будувати новий будинок на цьому ж місці, на спільні кошти, та спільною працею. Сам він працював в колгоспі ім. Кірова, і також, своїми грошовими коштами, допомагав батькам в будівництві будинку. І тільки влітку 2003 року, коли вони вже певний час проживали однією сім`єю в новозбудованому будинку, батьки вдруге розійшлися, позивач вигнав його та мати з збудованого будинку.

Таким чином, він вважає, що спірне домоволодіння збудоване з позивачем ОСОБА_1 на спільні кошти та спільною працею, а тому в цьому будинку він з матір`ю має право на 2/3 частини, а позивач на 1/3 частину. Просить суд визнати за ним та мати ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини спірного знову вибудованого житлового будинку, а в задоволенні позовних вимог позивача про визнання їх такими, що втратили право користування житловим будинком - відмовити за необгрунтованістю позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, вивчивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, а зустрічний позов відповідачів підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Те, що позивач та відповідач ОСОБА_2 придбали старий будинок АДРЕСА_1 , яку потім розваляли та на цьому ж місці, на спільні сумісні кошти, спільною працею, збудували новий будинок з надвірними спорудами, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які підтвердили те, що позивач та відповідач ОСОБА_2 на спільні кошти придбали будинок АДРЕСА_1 наприкінці 1981 року, а на початку 1983 року позивач вигнав відповідачів з будинку та ОСОБА_2 пішла жити з маленьким сином в лікарню, де працювала. Позивач в цей будинок привів співмешканку, але вона в ньому прожила зовсім недовго та виїхала. Тоді позивач помирився зі своєю дружиною і вони продовжували жити у відведеній в лікарні кімнаті разом з їх сином ОСОБА_4 . Вже проживаючи однією сім`єю позивач та відповідач ОСОБА_2 повністю зруйнували придбаний будинок та почали сумісно будувати на цьому ж місці новий будинок. Як працею так і грошовими коштами їм допомагали батьки ОСОБА_2 . В цьому новому будинку вони проживали однією сім`єю втрьох. В 2003 році позивач знову вигнав дружину з сином з будинку та не пускав їх в нього, хоча вони там були прописані.

Аналогічні пояснення дала і свідок ОСОБА_7 .

Хоча позивач та відповідач ОСОБА_2 розірвали шлюб 11 травня 1984 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, вони після цього, як встановлено, знов стали проживали однією сім`єю та почали будувати у лютому 1987 року новий будинок, що підтверджується паспортом на забудову садиби у сільському пункті Української ССР, випискою з рішення Павлоградської районної Ради народних депутатів № 53/2 від 26.02.1987 р., свідоцтвом про право особистої власності №2-220/575 від 14.07.1993 р., технічною документацією на будинок від 02.03.1993 р., актом виносу в натуру земельної ділянки індивідуального забудовника від 19.03.1987 р., технічною документацією на будинок від 27.12.2004 р., довідкою Павлоградського БТІ. (а.с.8,9,25, 26-32, 38-41).

Про те, що відповідачі були прописані і прописані по теперішній час в спірному будинку, хоча і не проживають в ньому з 10.06.2003 р., підтверджується довідкою виконавчого комітету Троїцької сільської Ради (а.с.10). Ця довідка як раз і підтверджує те, що новий будинок будувався на сумісні кошти та працю позивача та відповідача ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , а з 10.06.2003 р. відповідачі у зазначеному будинку не проживають з поважних причин: з будинку їх вигнав позивач ОСОБА_1 , що і підтверджується показаннями допитаних свідків.

Про те, що в будинку АДРЕСА_1 позивач з дружиною, відповідачем по справі, та двома дітьми (їх дочка вийшла заміж, та потім виписалась), проживали в спірному будинку та вели спільне господарство також підтверджується довідкою виконкому Троїцької сільської Ради Павлоградського району № 444 від 02.11.2004 р. (а.с.21).

Згідно висновку № 30 судової будівельно-технічної експертизи від 16.07.2007 р. ринкова (дійсна) вартість житлового будинку АДРЕСА_1 , з усіма надвірними спорудами, становить 11177 грн.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як особа, що брала участь у забудові спірного будинку, набула право на 1/2 частину цього будинку з надвірними спорудами.

Так як матеріалами справи не встановлено те, що між позивачем, відповідачем ОСОБА_2 та їх сином ОСОБА_3 було укладено договір про спільне будівництво спірного жилого будинку, то відповідач ОСОБА_3 не набув право власності на 1/3 частину цього будинку, а тому, в позові ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/3 частину будинку слід відмовити.

В задоволенні позовних вимог позивача слід також відмовити, оскільки відповідач ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину спірного будинку, а тому вимоги ст.71 ЖК України на неї, як на власника в сумісному майні, не розповсюджуються.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково, визнав за нею право власності на 1/2 частину спірного будинку з надвірними будівлями.

Так як ніхто з сторін не наполягав на виділенні йому більшої частини з спільної часткової власності, то суд вважає, що частка кожного повинна бути рівною.

Доводи позивача про те, що він у добровільному порядку виділив відповідачу ОСОБА_2 належну їй частину майна, як дружині, в тому числі й 727 рублів за частину старого будинку, суд не може взяти до уваги як доказ позовних вимог позивача, оскільки після цього сторони проживали однією сім`єю, та збудували новий будинок разом, сумісною працею. Новий будинок, а також інше майно не було розділено в судовому порядку за поданою 24.06.2003 р. заявою, так як ухвалою суду від 12.11.2003 р. справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл сумісного майна подружжя була закрита у зв`язку з відмовою позивача від позову.

На підставі ст.ст.355, 356, 357 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України,

суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину жилого будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , вартістю 11177 (одинадцять тисяч сто сімдесят сім) грн., що зареєстрований за ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право приватної власності, виданого 14 липня 1993 року по розпорядженню представника Президента України № 234/1 від 05.07.1993 р.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/3 частину жилого будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 - відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано в Павлоградський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

        Суддя                                                        П. О. Грищенко