Вільшанський районний суд Кіровоградської області

смт. Вільшанка, вул. Лагонди, 5., 26600, (05250) 9-70-60

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2а-321

2010 рік

22 квітня 2010 року смт. Вільшанка

Суддя Вільшанського районного суду

Кіровоградської області ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та її подальшої щомісячної виплати,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та її подальшої щомісячної виплати, посилаючись на те, що вона являється «Дитиною війни» та повинна отримувати з 01.01.2006 року щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, хоча в 2006-2007 роках їй така допомога не виплачувалась. Соціальна допомога у 2008-2009рр. «Дітям війни» виплачується у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, замість належних 30 % мінімальної пенсії за віком або прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, перед позивачкою виникла недоплачена відповідачем соціальна допомога.

Позивачка вказує, що вона порушила річний строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, так як її законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили законів України, крім того про належні їй як «Дитині війни» виплати її повідомлено не було.

У зв’язку з наведеним позивачка просить відновити пропущений строк для звернення до суду з захистом порушених прав, свобод та інтересів, зобов’язати відповідача нарахувати на її користь недоплачену їй як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009рр. в сумі 5087,10 грн. та виплачувати в подальшому.

Управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області надало суду заперечення на адміністративний позов в якому, посилаючись на Закон України № 3235-ІV від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зазначає, що дію ст.6 Закону України № 2195 від 18.11.2004 року «Про соціальний захист дітей війни» призупинено, а Конституційний Суд України своїм рішенням від 09.07.2007 року визнав неконституційною лише норму Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щодо призупинення дії ст.6 зазначеного Закону. Статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», встановлено, що в 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується громадянам, що визнані інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Але рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп було визнане таким, що не відповідає Конституції України положення статті 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». Управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі вважає, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», так як ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного Законом. Проте, в ч.3 ст.28 зазначеного Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. В 2008р. дітям війни відповідно до вимог Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 року до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вважає, що в УПФ України відсутні правові підстави щодо проведення перерахунку та виплати позивачці щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни.

Позивачка, належним чином повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву, в якій просила справу слухати в її відсутність в письмовому провадженні, позовні вимоги збільшила, просить суд зобов’язати відповідача нарахувати їй, як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року по 01.01.2010 року.

Представник відповідача в особі начальника управління Пенсійного фонду України в Вільшанському районі Кіровоградської області ОСОБА_3 позов не визнав з підстав, зазначених в запереченні, просить справу слухати в письмовому провадженні у відсутність представника управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі, в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 122 КАС України, суд в зв’язку з клопотаннями осіб, які беруть участь у справі, здійснює розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Приписами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

В ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004р. (зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Позивачка – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни», перебуває на обліку в УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи: паспортом громадянина України серії ЕВ № 003867 (а.с. 6), пенсійним посвідченням № 107125 з відміткою «ДИТИНА ВІЙНИ» (а.с. 5), тобто на неї розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно ст.72 КАС України дана обставина доказування не потребує як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.

Згідно ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

Пунктом 17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року № 3367-ІV пункт 17 ст. 77 вказаного Закону виключено, а ст.110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Проте, протягом 2006 року Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006 році не проводилось.

Вказані вище положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» неконституційними не визнавалися, отже для проведення позивачці спірних виплат у 2006 році правові підстави відсутні, тому позовні вимоги позивачки про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити їй недоплачену соціальну допомогу з 01.01.2006 року по 01.01.2007 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року № 489-V (зі змінами) дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004 року (зі змінами) зупинено на 2007 рік.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006р. № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).

Згідно п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Законів, що визнані неконституційними.

В ст. 52 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зворотної дії в часі не має і на період до 09 липня 2007р. не поширюється. Враховуючи зазначені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення на її користь недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2007 року по 09.07.2007р.

З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що з 09.07.2007р. - з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 відновлено право позивачки – ОСОБА_2 на нарахування та отримання нею підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, і її вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з п. 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законоданчих актiв України» вiд 28.12.2007р., який набрав чинності з 01.01.2008р., ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соцiальний захист дiтей вiйни», викладена в новiй редакції, в якій визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту») до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

22 травня 2008 року Конституційним Судом України прийнято рішення № 10-рп/2008, згідно якого положення, пунктів 36-100 роздiлу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними.

Отже, з 22 травня 2008 року відновлено право позивачки на нарахування їй підвищення до пенсії у розмiрi 30% мiнiмальної пенсiї за віком.

Позовні вимоги, в частині нарахування позивачці недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008 року зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, з чого випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошені у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Згідно з п. 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

В силу п. 7 ст. 9 цього Кодексу у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачці конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30 % мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивачки про зобов’язання управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у розмiрi 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року включно та з 22.05.2008 року по 31.12.2009 року включно, а вимоги позивачки щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплачувати їй пенсію за 2006 рік задоволенню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше.

Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007, № 10-рп/2008 встановлено недопустимість обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування.

Порушення прав позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду тривало з 09.07.2007 року.

В частині 2 ст. 100 КАС України зазначено, якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до зазначеної норми закону, забезпечуючи захист порушених прав позивачки, враховуючи, що згідно вищевказаного законодавства, перерахунок пенсії належить до обов’язків компетентних органів Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що позивачці можливо поновити пропущений строк для звернення до суду для захисту порушеного права.

Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачці щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни.

Згідно ч. 3 ст. 8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для нездійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Відповідно до п. 1, п. 3, п. 15 положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року № 1261 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворенні в установленому порядку головні управління фонду в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України.

Позивачкою пред’явлено позовні вимоги до управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.

Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку як пенсіонер та особа, що має статус «Дитини війни» в управлінні Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачці, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на УПФ України у Вільшанському районі Кіровоградської області, за місцем проживання позивачки.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження.

Позовні вимоги позивачки щодо зобов’язання відповідача надалі виплачувати соціальну допомогу згідно до вимог чинного Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задоволенню не підлягають, так як суди не вправі вирішувати спори на майбутній час.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. ст. 1, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, ст. 71, ч. 2 ст. 100, ч. 3 ст. 122, ст. ст. 158-163, 167 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги «Дітям війни» та її подальшої щомісячної виплати задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до суду для захисту порушеного права на доплату до пенсії.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області у недоплаті до пенсії ОСОБА_2, передбаченою ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Вільшанському районі Кіровоградської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року включно.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Вільшанський районний суд Кіровоградської області протягом 20 (двадцяти) днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження може бути подана протягом 10 (десяти) днів з дня проголошення постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя