Справа № 22Ц-2598/11Головуючий в суді першої інстанції:ОСОБА_1

Категорія: 51 Доповідач: Пащенко Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2011 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Пащенко Л.В.          

Суддів: Жданкіна В.В., Войтка Ю.Б.

При секретарі: Воронюк О.О.

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту»

на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2011 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки за період 2001-2008 роки.

В заяві посилався на те, що з 01.04.1997 року працював у відповідача на посаді акумуляторника. Наказом №36-к від 07.07.2008 року він звільнений з роботи за власним бажанням по ст.38 КЗпП України. При звільненні йому відповідачем не були виплачені належні платежі.

В подальшому, в ході розгляду справи судом, позивач уточнив вимоги та просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за невикористані відпустки за період 2001-2005 роки в сумі 3131,52 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 21626 грн. та 3000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Замостянського райсуду м. Вінниці від 15.12.2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11.03.2010 року, позов ОСОБА_2 було задоволено частково: стягнуто на його користь з відповідача 3131,52 грн. компенсації за невикористані відпустки за період 2001-2005 роки, а в решті вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 17.11.2010 року вказані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в задоволенні яких було відмовлено, були скасовані і справу в цій частині вимог направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Після цього, позивач уточнив свої вимоги і просив стягнути з відповідача суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка станом на 25.03.2011 року становить 41838,30 грн..

Останнім рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2011 року вказана позовна вимога ОСОБА_2 задоволена повністю.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду, як постановлене з порушенням вимог закону, скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково, присудивши стягнути з відповідача на користь позивача 15000 грн..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по слідуючих підставах.

Суд встановив, що позивач з 01.04.1997 року працював у відповідача на посаді акумуляторника. Наказом № 36-к від 07.07.2008 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням. У день звільнення відповідач, в порушення вимог ч.1 ст.116 КЗпП України, належні до виплати суми позивачу не виплатив, а саме: грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2001-2005 роки.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 15.12.2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» було задоволено частково і стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за 2001-2005 роки в розмірі 3131,52 грн.. Дане рішення суду в цій частині набрало законної сили (т.1 а.с.143-144,176-177,198-199), а тому, відповідно до ч.1,3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні робітника виплата усіх належних йому сум здійснюється у день звільнення.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також судом встановлено, що відповідачем, стягнута рішенням суду від 15.12.2009 року, грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки в розмірі 3131,52 грн. позивачу не виплачена до даного часу.

Як видно з матеріалів справи та з уточнених позивачем вимог і наданих ним розрахунків, час затримки відповідачем розрахунку з позивачем становить період з 07.07.2008 року по 25.03.2011 року, а сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 41838,30 грн.. Суд ретельно перевірив правильність розрахунку як суми середньоденного заробітку позивача, так і суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та наведено дані розрахунки в рішенні. При цьому судом було враховано вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабміну України №100 від 08.02.1995 року.

Врахувавши вищевказані обставини та вимоги закону, суд дійшов вірного висновку про задоволення позову позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки з вини відповідача при звільненні позивача не було проведено виплату всіх, належних йому, сум.

Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Посилання відповідача в скарзі на те, що позивач не вірно обрахував суму середньої заробітної плати, а суд не дослідив правомірність цього обрахунку, не можна визнати обгрунтованим, оскільки, ні суду першої інстанції на протязі всього розгляду даного спору, ні суду апеляційної інстанції, відповідачем, зі свого боку, не було надано жодного розрахунку спірної суми, хоча в скарзі відповідач фактично визнає позовні вимоги, але в сумі 15000 грн., розрахунок якої, до речі, відповідачем в скарзі також не наведено.

Решта доводів апеляційної скарги також безпідставні, необгрунтовані та висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

           УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ВАТ «Вінницьке управління механізації і автотранспорту» відхилити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2011 року залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: підписи:

З оригіналом вірно: