Судове рішення #485550319


Справа № 2-69/02



РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


25 лютого 2002 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Марчук Н.О.

при секретарі - Колєсніковій Н.В.

за участю адвоката - Левкова С.А.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, за позовом правонаступника позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання і про право власності на спадщину за заповітом,


в с т а н о в и в :


13.12.2000 р. позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання недійсним договору довічного утримання з тих підстав, що відповідач не виконував і не збирався виконувати свої зобов''язання за договором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Правонаступником позивача до участі у справі був залучений ОСОБА_3 , який в якості позивача змінив позовні вимоги і просить розірвати договір довічного утримання від 20.03.2000 р. і визнати за ним право власності на спадщину за заповітом, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 з липня 2000 року не проживав в Україні, з того ж часу не виконував свої зобов`язання за договором довічного утримання перед ОСОБА_1 . Усі витрати по сплаті комунальних послуг, годуванню, домашньому господарству, а потім і похованню взяв на себе він - позивач ОСОБА_3 .

Представник відповідача проти позову заперечує з тих підстав, що перед від`їздом до США ОСОБА_2 залишив ОСОБА_1 300 доларів США, догляд за ним доручив своїй дружині ОСОБА_4 . Остання кілька разів відвідувала ОСОБА_1 до листопада 2000 року. Але через те, що у нього з''явилася жінка, яка за ним доглядала, вона образилася на ОСОБА_1 і припинила відвідувати його, про смерть його дізналася вже після похорон. Представник відповідача вказує на те, що залишених 300 доларів США цілком вистачило б на усі передбачені в договорі витрати, які оцінені у 70 грв. щомісяця.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, вивчивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

20 березня 2000 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір довічного утримання, за яким останній набув обов''язків: забезпечувати ОСОБА_1 правом безоплатного проживання у спірній квартирі; забезпечувати щоденним триразовим калорійним харчуванням; забезпечувати придатним для носіння одягом та взуттям; здійснювати догляд та необхідну допомогу; надавати побутові послуги; забезпечувати належними лікувальними засобами згідно рецептів лікарів. Грошова оцінка зазначених у договорі видів матеріального забезпечення визначена сторонами у 70 грв. на місяць.

З пояснень сторін вбачається, що у липні 2000 року відповідач ОСОБА_2 виїхав разом зі своєю дочкою з України до США, і до сьогоднішнього дня там продовжує проживати.

Позивач ОСОБА_1 і його правонаступник - позивач ОСОБА_3 заявили вимоги про розірвання договору довічного утримання через невиконання відповідачем- набувачем майна - своїх обов''язків за договором.

Відповідно до ст. 428 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за вимогою відчужувача, якщо набувач майна не виконує обов''язків, взятих ним на себе за договором.

З наданих на дослідження доказів судом встановлено, що з початку липня 2000 року відповідач ОСОБА_2 в Україні не проживає, з цього ж часу припинив виконувати умови договору довічного утримання з ОСОБА_1 . Він не сплачував комунальні послуги, не забезпечував позивача триразовим харчуванням, одягом, взуттям, не надавав побутові послуги, не забезпечував ліками.

Представник відповідача не надав суду доказів того, що перед від''їздом ОСОБА_2 залишив позивачу 300 доларів США. Більш того, суд звертає увагу на те, що за умовами договору в грошах оцінювалося лише матеріальне забезпечення, а крім цього, в обов''язки відповідача входили ще й догляд, здійснення нематеріальної допомоги, що відповідачем не виконувалося.

Судом також встановлено, що дружина відповідача ніяких письмових доручень на виконання договору від ОСОБА_2 не отримувала. Сама ж вона , опитана як свідок ( ОСОБА_4 ), підтвердила, що з липня по листопад 2000 року кілька разів приходила до ОСОБА_1 , а з листопада 2000 рока вона припинила його відвідувати, на похоронах не була.

Про невиконання відповідачем умов договору довічного утримання підтвердили допитані судом свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Свідок відповідача ОСОБА_11 також зазначала про те, що ОСОБА_2 поїав з України літом 2000 року.

Правонаступник - позивач ОСОБА_3 за свій рахунок сплатив у грудні 2000 року комунальні послуги по квартирі позивача , за свої ж кошти організував поховання ОСОБА_1 .

Посилання представника відповідача на те, що спірна квартира заповідалася ще покійною дружиною позивача онуці, і те, що позивач, уклавши оспорюваний договір, такм чином переписав квартиру на онуку, не заслуговує на увагу суду. Оскільки позивач ОСОБА_1 мав можливість в такому випадку зробити заповіт чи дарування квартири онуці. Однак позивач уклав саме договір довічного утримання з переліком обов''язків і саме з ОСОБА_2 . Покійна дружина ОСОБА_1 також не зробила розпорядження своєю частиною квартири на користь онуки. ОСОБА_1 за життя звертався із позовом до суду про розірвання договору довічного утримання 6.12.2000 Р. ( але він не був прийнятий до розгляду ); 5.12.2000 р. він видав доручення на ОСОБА_3 на представництво своїх інтересів у судових органах, 5.12.2000 р. зробив заповіт на все своє майно на користь ОСОБА_3 13.12.2000 р. за дорученням ОСОБА_3 подав заяву до суду про визнання недійсним договору довічного утримання. Таким чином, суд вважає, що за життя ОСОБА_1 виявив свою волю на розірвання договору і повернення квартири у свою власність.

Тому вимоги щодо розірвання договору довічного утримання від 20.03.2000 р. і визнання права власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 - за ОСОБА_3 за заповітом знайшли своє обгрунтування і доведення, і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 425, 428, 524, 534 ЦК України, ст.ст. 15, 30, 62, 202, 202-1, 203 ЦПК України, суд


в и р і ш и в :


Позовні вимоги задовольнити.

Розірвати договір довічного утримання між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 20 березня 2000 року і посвідчений приватним нотаріусом Звєрьковою Н.В. за № 1937.

Визнати за ОСОБА_3 право власності за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 держмито в сумі 67 грв. 42 коп.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду м.Києва на протязі одного місяця з дня, наступного після його проголошення, через районний суд.














Суддя



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація