Справа № 2 - а - 16/2009 року.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 березня 2009 року. смт. Демидівка.
Демидівський районний суд, Рівненської області.
Одноособово суддя Зозуля П.Г.,
при секретарі Ковальській Л.С.,
за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнання дій відповідача неправомірними, зобов’язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року в сумі 3891 гривня 90 копійок та нараховувати їй цю допомогу з 1 січня 2009 року і надалі у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни», -
В С Т А Н О В И В:
У позовній заяві ОСОБА_1 просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 1 січня 2006 до 31 грудня 2008 року, визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області нарахувати на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки в сумі 3891 гривню 90 копійок та зобов’язати відповідача нараховувати їй, як дитині війни, з 1 січня 2009 року і надалі щомісячну державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона народилася 30 липня 1940 року і відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - є дитиною війни, оскільки вона є громадянкою України і на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратила працездатність. Згідно з положенням ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
У 2006-2008 роках визначену у Законі надбавку їй не виплатили, оскільки всупереч вимогам ст.22 ОСОБА_2 України, Верховна ОСОБА_1 України статтями 77 та 110 Закону України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 12 ст.71 Закону України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про державний бюджет України на 2007 рік», зупинила дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» відповідно на 2006 та на 2007 роки. Однак, Конституційний Суд України своїм Рішенням №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року положення пунктів 3 та 12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнав не конституційними. Відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України, це Рішення є обов’язковим до виконання на всій території України, є остаточним і не може бути оскарженим.
Таким чином, не виплата належної їй державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною, оскільки суперечить ОСОБА_2 України та Законам України.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність. Мінімальний розмір пенсій за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначається Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Так, згідно з Законом України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлено: з 1 січня 2006 року – 350 гривень; з 1 квітня 2006 року – 359 гривень; з 1 жовтня 2006 року – 366 гривень. З 1 січня 2007 року – 380 гривень; з 1 квітня 2007 року – 406 гривень; з 1 жовтня 2007 року – 411 гривень (ОСОБА_3 України №489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). З 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень (ОСОБА_3 України «Про Державний бюджет України на 2008 рік). Однак, у 2008 році, починаючи з 22 травня 2008 року, їй доплачували лише 10% прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність і, таким чином, на даний час, на думку позивачки, борг складає 3891 гривню 90 копійок. Про цей факт позивачці стало відомо лише у грудні 2008 року, коли рішення Конституційного Суду України стали широко обговорювати у засобах масової інформації і з метою уточнити, яку ж пенсію виплачують їй, позивачка звернулася до відповідача з заявою про надання їй відповідної довідки про розмір виплачених їй сум. Отримавши довідку № 404 від 6 березня 2009 року, зрозуміла, що її ошукали. Тому ОСОБА_1 вважає, що дана причина пропуску нею річного строку для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів через юридичну необізнаність, похилий вік та довготривалий розгляд справи Конституційним Судом України є поважною і просить суд розглянути її позов. Крім того, на думку позивачки, відповідно до ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», нараховані і не виплачені з вини органу, що визначає і виплачує пенсію, суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком із нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала повністю з тих же підстав.
Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнала і показала, що у відповідності до ст.110 Закону України №3235-ІV від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» виплата надбавки до пенсії дітям війни у 2006 році повинна була проводитися поетапно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Однак, у 2006 році Кабінет Міністрів так і не визначив цей порядок, що не дало можливості виплачувати передбачену ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» надбавку до пенсії. Крім того, дана норма зазначеного Закону чітко не передбачає, яким саме органом (Пенсійним фондом чи іншим), за рахунок яких коштів та в якому процедурному порядку здійснюється призначення і виплата надбавок. Стаття 7 цього Закону визначила, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України. Оскільки, Верховна Рада України, зупинивши дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», не виділила коштів на фінансове забезпечення його виконання, то Пенсійний Фонд України об’єктивно не зміг виплатити дані надбавки. Така ж ситуація склалася у 2007 та в 2008 роках. Пунктом 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статтю 6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» викладено у новій редакції, яка обмежила цю доплату. Однак, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, п.41 визнано неконституційним. У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України видав Постанову №530 від 28 травня 2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», відповідно до якої «дітям війни» виплачується надбавка до пенсії у розмірі 10% мінімальної пенсії за віком: з 22 травня 2008 року вона становила 48 гривень 10 копійок, з 1 липня 2008 року – 48 гривень 20 копійок та з 1 жовтня 2008 року – 49 гривень 90 копійок. Верховною Радою України не виділено коштів на забезпечення виконання ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» і на 2009 рік, що на сьогодні унеможливлює їх виплату за попередні періоди, а тим більше не можна зобов’язувати проводити якісь нарахування у майбутньому. Проведений позивачкою розрахунок надбавки до пенсії є неточним, тому до стягнення не підлягає. Крім того, позивачка пропустила строк, встановлений ст.99 КАС України, для звернення до суду за захистом свої прав, свобод та інтересів і на цій підставі у задоволенні позову їй слід відмовити. Безпідставним є також посилання позивачки на ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки ця норма закону стосується нарахованих пенсій, а не доплат до неї.
Заслухавши показання сторін, дослідивши матеріали справи, чинне законодавство, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ст.1 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», має статус «дитини війни», що стверджується Посвідченням №537 (а.с.9) та Тимчасовою довідкою №73 від 17 березня 2006 року, виданою Управлінням Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області (а.с.8).
Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з наступними змінами та доповненнями, розмір соціальної допомоги особам, що мають статус дітей війни, становить 30% мінімальної пенсії за віком. ОСОБА_3 набирає чинності з 1 січня 2006 року, зазначено у ст.1 Розділу ІV «Прикінцевих положень». Мінімальний розмір пенсії за віком, згідно з ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратила працездатність.
Згідно з ч.1 ст.63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» прожитковий мінімум для осіб, що втратили працездатність у 2006 році становив: з 1 січня - 350 гривень; з 1 квітня – 359 гривень; з 1 жовтня – 366 гривень. Статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (в редакції від 28 березня 2007 року та з врахуванням абзацу першого частини першої ст.28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”) прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: з 1 січня - 380 гривень; з 1 квітня – 410 гривень; з 1 жовтня – 415 гривень 11 копійок. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність встановлено у наступних розмірах: 1 січня 2008 року – 470 гривень; з 1 квітня 2008 року – 481 гривня; з 1 липня 2008 року – 482 гривні та з 1 жовтня 2008 року – 498 гривень.
Однак, статтю 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”», було викладено в такій редакції: “Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст.5 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а ст.6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ОСОБА_1 України з питань бюджету”. Але у 2006 році Кабінет Міністрів України не визначив цей “Порядок”, тому суд вважає, що ОСОБА_3 України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» повинен був виконуватися у повному обсязі з дня його введення в дію, тобто з 1 січня 2006 року, оскільки в самому Законі будь-яких застережень стосовно поетапного введення його чи його частин в дію, не зазначено.
Пунктом 12 ст.71, з урахуванням ст.111, Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 рік було зупинено.
Конституційний Суд України, розглянувши справу про соціальні гарантії громадян, а саме щодо відповідності положень статей 29, 36, ч.2 ст.56, ч.2 ст.62, ч.1 ст.66, пунктів 7,9,!2,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 ст.71 статей 98,101,103 та 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», 9 липня 2007 року постановив рішення №6-рп/2007, яким визнав, зокрема п.12 ст.71 та ст.111 зазначеного Закону, неконституційними.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві і, як наслідок, скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Не дивлячись на це, Верховна ОСОБА_1 України 27 грудня 2007 року, ухвалила ОСОБА_3 України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесла зміни до деяких законодавчих актів, обмеживши ряд прав та свобод громадян України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 травня 2008 року у справі за поданням Верховного Суду України і 101 народного депутата України щодо відповідності ОСОБА_2 України ряду положень Закону України №107-VІ “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” зазначив, що ОСОБА_2 України у статті 92 визначила сфери, які мають врегульовуватися виключно законами. До таких сфер, зокрема, віднесено: п.1 ч.1 – права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина; п.1 ч.2 -Державний бюджет України і бюджетна система України. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. ОСОБА_2 України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Такі окремі закони стосовно Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» Верховною Радою України у 2006 – 2008 роках не ухвалювалися. Отже, цей ОСОБА_3 у зазначений період був чинним у повному обсязі.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.3 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частин 2,4,6 статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі
ОСОБА_2 (254 к/96-ВР) та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності нормативно-правового акта ОСОБА_2 України (254 к/96-ВР), закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року “Про застосування ОСОБА_2 України при здійсненні правосуддя” зазначено, що суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акта з позиції відповідності ОСОБА_2 України і у всіх необхідних випадках застосовувати ОСОБА_2 як акт прямої дії.
Отже, як видно з матеріалів справи, пенсія за 2006-2008 роки позивачці виплачувалася з порушенням вимог ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», що порушило її право на передбачену законом щомісячну державну соціальну допомогу, як особі, що має статус дитини війни, і це обмежило її, передбачені ОСОБА_2 України права та свободи.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропуску строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом (ст.100 КАС України).
Позивачка у судовому засіданні довела, що про існування Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року дізналася лише у грудні 2008 року з дискусій у засобах масової інформації, а про конкретну суму виплаченої їй пенсії та недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги – з довідки №404 (а.с.14).
Представник відповідача доказів щодо спростування доводів ОСОБА_1 про причини пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом її порушених прав, свобод та інтересів, не надала. Таким чином, суд вважає, що позивачка не пропустила строк для звернення до адміністративного суду за захистом її порушених прав, свобод та інтересів, а значить, справа підлягає до розгляду.
Стаття 22 ОСОБА_2 України вимагає при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст..55 ОСОБА_2 України).
ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу, зазначено у ст.8 ОСОБА_2 України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Зважаючи на вищевикладене, а також на позицію Конституційного суду України, висловлену у Рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд вважає, що ненарахування позивачці щомісячної державної соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» є протиправною і такою, що суперечить ОСОБА_2 України та Законам України. Розмір соціальної допомоги, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» становить 30% мінімальної пенсії за віком, яка згідно з ст.28 Закону України ”Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” встановлена у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, що втратили працездатність.
Суд вважає, що відповідно до ст.22 ОСОБА_2 України, скасування або зупинення на деякий період будь-якими законодавчими актами прав та свобод громадянина, наданих йому ОСОБА_2 України, що має найвищу юридичну силу, не можуть бути відновлені частково або за якийсь період. Ці права та свободи є повними і невід’ємними. На думку суду, Рішення Конституційного Суду України про визнання того чи іншого закону, який обмежував права та свободи людини і громадянина, неконституційним, є підставою для пред’явлення з дня набрання цим Рішенням законної сили вимог про виконання прав та свобод людини і громадянина. З часу постановлення такого Рішення Конституційного Суду України, особа має законне право звернутися до суду за захистом своїх прав та свобод, оскільки, ні у ОСОБА_2 України, ні у Законі України «Про Конституційний Суд України», ні у Рішеннях Конституційного Суду України не зазначено, що порушені права та свободи людини і громадянина, відновлюються з часу постановлення такого Рішення. Тому пенсія ОСОБА_1 повинна була їй нарахована та виплачена з урахуванням соціальної допомоги, передбаченої ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1 січня 2006 року по час подачі позовної заяви.
Одночасно суд зважає на позицію представника відповідача стосовно неправильності розрахунків позивачки щодо нарахування недоплаченої щомісячної допомоги дітям війни і недопустимості зобов’язання будь-яких нарахувань на майбутнє. Враховуючи, що проведення нарахувань пенсій або надбавок до них, не входить до компетенції адміністративного суду, суд вважає, що позов у частині нарахування конкретної суми недоплаченої щомісячної державної допомоги дітям війни, до задоволення не підлягає. Оскільки, сума, що підлягає до виплати позивачу, не встановлена, то його вимога щодо стягнення даної суми, також не може бути задоволена. Компетенція адміністративних судів, зазначено у п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, поширюється на спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень або бездіяльності, що виникли і існують на момент подачі позову, тому, на думку суду, поширення рішень адміністративного суду на майбутні правовідносини виходить за межі його компетенції і до задоволення не підлягає.
Враховуючи наведене, на підставі статей 8, 22, 55, ОСОБА_2 України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, Рішень Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року та №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, статей 3 та 6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», керуючись статтями 7-12,99,100,159-163 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів, визнання дій відповідача неправомірними, зобов’язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року та нараховувати їй цю допомогу з 1 січня 2009 року і надалі у розмірі, передбаченому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» – задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районі Рівненської області по не нарахуванню ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» - неправомірними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районної Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу, надбавку до пенсії, за період з 1 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року та січень 2009 року, відповідно до ст.6 Закону України №2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної Законом на відповідний період, згідно з вимогами ст.28 Закону України №1058-ІV від 9 липня 2003 року «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», як особі, що має статус дитини війни.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Демидівському районної Рівненської області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 3 гривні 40 копійок.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Демидівський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення або з дня складення постанови у повному обсязі, шляхом подання апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження - апеляційної скарги.
Постанова у повному обсязі складена 30 березня 2009 року.
Суддя: підпис
Суддя Демидівського районного суду П.Г. Зозуля.