Справа № 2-1685/09

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня     2009р.

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді     -    Кисельова В.К.

при секретарі     -  Голованець Н.Б.

за участю представника  позивача - Стратієвського К.Є.

відповідача   - ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування" до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5

 про виселення, про зобов’язання не перешкоджанні  у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування" звернулось з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про виселення, про зобов’язання не перешкоджанні  у користуванні майном.

Первісні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ВАТ „Одессільмаш” на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 адміністрації народних депутатів від 22.12.1978р. № 1043 вищевказаний будинок прийнятий в експлуатацію як гуртожиток для проживання одиноких громадян. Статус гуртожитку не змінювався по теперішній час. Позивач стверджує, що у кімнаті НОМЕР_2 вищевказаного гуртожитку проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4, а також ОСОБА_5. За твердження позивача жодних правових підстав для проживання у гуртожитку вони не мають, оскільки відповідачі у трудових відносинах із ВАТ „Одессільмаш” не перебувають. Крім того, спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання житлової площі у гуртожитку відповідачам не виносилося, а також ордер на  зайняття житлової площі відповідачам не видавався. Таким чином, за думкою позивача, відповідачі перешкоджають у праві користуванні належним підприємству майном. В зв’язку із чим, позивач просив висилити відповідачів із кімнати НОМЕР_2 гуртожитку без надання іншої жилої площі, а також зобов’язати відповідачів не перешкоджати позивачу у користуванні спірним майном. (а.с. 1-3)

В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги.

Так, в уточненні до позову, яке було подано 27.10.2008р., позивач   просив      виселити   ОСОБА_2  з кімнат АДРЕСА_1 до кімнати АДРЕСА_2,   а    ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виселити з вищевказаних кімнат без надання іншого жилого приміщення. Крім того, позивач просив зобов’язати відповідачів не перешкоджати йому у здійсненні  повноважень власника будинку АДРЕСА_1 Вищевказані уточнення позивач мотивував тим, що фактично сім’я ОСОБА_5 займає у гуртожитку кімнати НОМЕР_1, що складаються із чотирьох кімнат. Позивач також стверджує, що дозволу на проживання спільно з ОСОБА_2, членів її сім’ї, а саме чоловіка – ОСОБА_4, а також їхнього сина ОСОБА_5, адміністрація ВАТ „Одессільмаш” не надавало.

Крім того, спільним рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ „Одессільмаш” від 12.03.2008р. № 16/50 будинок АДРЕСА_1 виведено з експлуатації, а мешканців гуртожитку вирішено пересилити у гуртожиток за адресою АДРЕСА_2, а у будинку АДРЕСА_1 почати ремонті роботи.

Позивач також стверджує, що відповідачі самовільно зайняли кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку, оскільки спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання відповідачам вищевказаних кімнат не приймалось.

Однак, оскільки відповідачка ОСОБА_2 багато років працювала на підприємстві позивач пропонує  пересилити її до кімнати АДРЕСА_2. Відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач просить виселити з гуртожитку по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, оскільки право на користування гуртожитком вони не мають. (а.с. 15-16)

В останньому уточненні до позову, яке було подано в судове засідання 25.12.2008р. позивач провив виселити ОСОБА_2 з кімнат НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 до кімнати АДРЕСА_3. (а.с. 135) Вищевказане уточненні відповідачі отримали 05.01.2009р. (а.с. 142)

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що підприємством вирішено провести капітальний ремонт гуртожитку по АДРЕСА_1  в м. Одесі. В зв’язку із чим, мешканців гуртожитку вирішено пересилити до іншого  гуртожитку, що розташований за адресою АДРЕСА_2. Вищевказаний гуртожиток перебуває у належному технічному та санітарному стані. Відповідачі, на теперішній час, незаконно займають кімнати  НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1  в м. Одесі. Рішення адміністрація підприємства та профспілки щодо надання відповідачам вищевказаних кімнат не приймалось. Відповідачці ОСОБА_2 запропонували переселиться до  гуртожитку, що розташований за адресою АДРЕСА_2, однак вона відмовилась.

Відповідачка ОСОБА_2, яка одночасно представляла інтереси ОСОБА_5, а такої її представник ОСОБА_3 просили відмовити у задоволенні позову, вважаючи його необґрунтованим. Відповідачка також пояснила, що багато років відпрацювала на позивача, однак позивач не забезпечив її належним умовами проживання. Приміщення, яке їй надають, на її думку, не відповідає належним умовам проживання. Крім того, позивач взагалі не має право виселяти її з членами сім’ї з гуртожитку, оскільки порушаються її житлові права.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на підставі фактів, встановлених в судовому засіданні.

Так, судом встановлено, що Відкритому акціонерному товариству „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування" ( скорочене ВАТ „Одессільмаш”) належить на праві власності будинок № АДРЕСА_1 (а.с. 5) Вищевказаний будинок був прийнятий до експлуатації на підставі рішення Ленінської районної адміністрації народних депутатів від 22.12.1978р. № 1043. (а.с. 4)  

Вищевказаний будинок перебуває на балансі ВАТ „Одессільмаш” та є гуртожитком для одиноких громадян. (а.с. 6)

Судом встановлено, що в кімнатах НОМЕР_1 гуртожитку, що розташований за адресою м. Одеса, АДРЕСА_1 в м. Одесі, проживають ОСОБА_2, її чоловік - ОСОБА_4, а також їхній спільній син – ОСОБА_5.

Вищевказаний факт відповідачі не заперечували.

ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах із ВАТ „Одессільмаш” з 1984р. по 2003р..

Позивач пояснив, що адміністрацію підприємства спільно з профспілковим комітетом не приймалось рішення щодо надання ОСОБА_2 ордеру на вселення у гуртожиток № АДРЕСА_1

Суд вважає, що вищевказані відомості не відповідають дійсності, а навпаки спростовуються встановленими в судовому засіданні фактами.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_1 з 18.06.1997р.. (а.с. 118)

В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що адміністрацію підприємства, а також профспілкою підприємства було прийнято рішення щодо надання їй ордеру на вселення в кімнату НОМЕР_2, однак копії ордеру у неї не залишилось.

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з позивачем, у введенні якого перебуває гуртожиток, вона набула право на користування жилою площею у гуртожитку, оскільки вона не могла проживати багато років  у гуртожитку, а також бути зареєстрованою у гуртожитку,  без відповідного ордеру на зайняття жилого приміщення.

Так, відповідно до ст. 127 ЖК України,  для  проживання  робітників,  службовців, студентів, учнів, а також   інших   громадян  у  період  роботи  або  навчання  можуть використовуватись гуртожитки.

Пунктом  2 „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, встановлено, що  гуртожитки призначаються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання.

Частиною 2 ст. 128 ЖК України, п. 9 „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208 встановлено, що жила площа  в  гуртожитку  надається  за  спільним   рішенням адміністрації   підприємства,   установи,  організації  чи  органу кооперативної або іншої громадської  організації  та  відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до ст. 129 ЖК України, п. 10  „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208 на підставі  рішення  про  надання  жилої  площі в гуртожитку адміністрація   підприємства,    установи,    організації    видає громадянинові  спеціальний  ордер,  який  є  єдиною  підставою для вселення на надану жилу площу.

В судовому засіданні представник позивач пояснив, що гуртожиток за адресою м. Одеса, АДРЕСА_1 використовувався підприємством для проживання робітників підприємства.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідачка набула   право користування кімнатою НОМЕР_2 гуртожитку за адресою м. Одеса, АДРЕСА_1. Вищевказаний факт, також підтверджуються тією обставиною, що позовів про виселення відповідачки з моменту її вселення до закінчення трудової діяльності не подавалось.

Необхідно також відзначити, що згідно п. 2 п. 41 Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208 відповідачку не можливо виселити без надання жилого приміщення, оскільки відпрацювала на підприємстві, яке їй надало житлову площу більше 10 років.

В той же час, суд вважає, що чоловік позивачки ОСОБА_4 не має право на користування житловою площею у гуртожитку та підлягає виселенню без надання іншої жилої площі. Так, ОСОБА_4 з позивачем не перебував у трудових відносинах, а також він не зареєстрований у гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Одесі.

Судом  встановлено, що гуртожиток по АДРЕСА_1 в м. Одесі має статус гуртожитку для проживання одиноких громадян. Відповідачами не надано судом яких-небудь документів, підтверджуючих надання їм  жилих приміщень для проживання як сім’ї.

В процесі розгляду справи судом також встановлено, що спільно з відповідачкою ОСОБА_2 проживає її син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_5 не перебуває у трудових відносинах з позивачем, а також адміністрацію підприємства та профспілкою підприємства не приймалось рішення щодо надання йому жилої площі. Суд вважає, що дійсно ОСОБА_5 мав право до повноліття проживати з матір’ю ОСОБА_2, однак після повноліття він не набув право на користування жилою площею у гуртожитку, оскільки таке право набувається у порядку, встановленому у ст.ст. 128-129 ЖК України.

На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самоправно займають жилу площу у гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Одесі.

Пунктом 44 „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208 передбачено, що громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

В зв’язку з даними обставини, позовні вимоги в частині виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5  з гуртожитку по АДРЕСА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом  також встановлено, що спільним рішенням правління та профспілкового комітету ВАТ „Одессільмаш” від 12.03.2008р. № 16/50 будинок АДРЕСА_1 виведено з експлуатації, а мешканців гуртожитку вирішено пересилити у гуртожиток за адресою АДРЕСА_2, а будинку АДРЕСА_1 почати ремонті роботи.

Відповідно до п. 23 Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, капітальний ремонт гуртожитків провадиться за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, у віданні яких перебувають гуртожитки. При проведенні капітального ремонту гуртожитку, коли ремонт не може бути проведений без виселення мешканців, громадянам на час ремонту адміністрацією підприємства, установи, організації надається жила площа в тому ж або іншому гуртожитку чи інше жиле приміщення. Після закінчення капітального ремонту зазначеним особам надається жила площа, яку вони займали раніше.

Позивач просить виселити відповідачку з наданням їй іншого жилого приміщення, а саме кімнати АДРЕСА_3. Судом встановлено, що вищевказаний гуртожиток також належить ВАТ „Одессільмаш”, а також він має статус сімейного гуртожитку. Згідно акту обстеження гуртожитку по АДРЕСА_2 від 24.09.2008р., вищевказаний будинок відповідає технічним та санітарним нормам. (а.с. 23-25)

Відповідачці ОСОБА_2 надається кімната площею 96/7 площею 13,1 кв.м., що відповідає встановленим нормам.

Так, ст.  48 ЖК України, встановлює, що жиле приміщення  надається  громадянам  у  межах  норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України   і  Федерацією  професійних  спілок  України.  

    Відповідно до Ради виконкому Одеської обласної Ради народних депутатів та президії    обласної  Ради професійних союзів № 52 від 16.01.1985р. „Про порядок надання жилих приміщень” зі    змінами від 17.09.1991р., встановлено розмірі середньої забезпеченості     громадян   житловою    площею у населених пунктах Одеської області 8,5 кв. м.  

     На підставі викладеного, суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про виселення ОСОБА_2 з гуртожитку по АДРЕСА_1  в м. Одесі до кімнати № АДРЕСА_3.

В той же час, таке виселення, згідно п. 23 „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, є тимчасовим  і проводиться до закінчення будівельно-ремонтних робіт у будинку  301 „А” по АДРЕСА_1. При цьому, після закінчення будівельно-ремонтних робіт  ОСОБА_2 повинна бути надана у користування кімната НОМЕР_2, або рівноцінна кімната, у цьому ж гуртожитку.

Необхідно також відзначити, що відповідачі займають кімнати НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_1 в м. Одесі,  проте доказів правомірності зайняття кімнат № 36, 38 та  39 відповідачі суду не надали, а тому виселення з вищевказаних кімнати повинно проводиться без надання інших жилих приміщень.

В той же час, суд вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов’язання не перешкоджання у користуванні  майном. Так, дійсно згідно ст.  391 ЦК України власник  майна  має  право  вимагати  усунення  перешкод у  здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Проте позивач так і не надав суду доказів того, що відповідачі перешкоджають йому користуватись належним майном, а також яким-саме майно.

Суд також вважає, що на відносини, які склались між позивачем та відповідачами, регулюються главою 4 ЖК України, а також „Примірним положенням про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208, вимоги дії ст. 391 ЦК України, обмежені вищевказаними нормами.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48, 127, 128, 129 ЖК України, пп. 2,9,10, 23, 44 „Примірного положення про гуртожитки”, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. N 208,   ст. ст.  10, 11, 209, 212-215  ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.   Позов Відкритого акціонерного товариства „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування" до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5  про виселення, про зобов’язання не перешкоджання у користуванні майном – задовольнити частково.

2.   Виселити ОСОБА_2 з кімнат АДРЕСА_1 до кімнати АДРЕСА_3 до закінчення будівельно-ремонтних робіт у будинку  АДРЕСА_1

3.   Виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5 з кімнат АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

4.   У задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування” до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про зобов’язання не перешкоджання у користуванні  майном – відмовити.

5.   Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5  на користь Відкритого акціонерного товариства „Одеській завод сільськогосподарського машинобудування" судові витрати у розмірі 16 (шістнадцять) гривень.

    Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі в 10-ти денний строк з   дня проголошення рішення заяви  про  апеляційне  оскарження  рішення  суду і поданням після цього  протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку п. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя