Справа № 22-2525 Головуючий у 1 інстанції:
2008 р. Кляшторний B.C.
Суддя-доповідач: Прокопенко О.Л.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2008 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бон дара В.О.
Суддів: Прокопенка О.Л.
Маловічко С.В. При секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, зацікавлена особа - ОСОБА_1, 3-і особи - Українська товарна біржа, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, про визнання договору купівлі-продажу недійсним; ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, треті особо - Українська товарна біржа, орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя, про скасування розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя 3/1002 від 01.04.1999 р. та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання угоди дійсною та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2004 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним. В позові зазначала, що вона разом з сином ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_1. У 1999 році партнери по бізнесу спонукали її приватизувати зазначену квартиру, а згодом вимагали продати її. Щоб не втратити квартиру, за порадою ОСОБА_3 вона була змушена здійснити фіктивну угоду купівлі-продажу квартири від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина - ОСОБА_1
01.11.1999 року між нею та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, нотаріально засвідчена угода не була. 14.04.2004 року позивачці стало відомо, що ОСОБА_3 дала доручення сторонньому чоловіку на продаж квартири.
Просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажуАДРЕСА_1
08.07.2004 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням. В
позові зазначила, що 01.11.1999 року вона за договором купівлі-продажу придбала у
позивачки ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 двокімнатну АДРЕСА_1. Зазначений
договір був посвідчений Українською Товарною Біржею 01.11.1999 року за № 75175..
02.11.1999 року ОСОБА_3 отримала реєстраційне свідоцтво БТІ про право
власності на зазначену квартиру, про що було зроблено запис в реєстровій книзі « 264,
реєстровий № 37605. Згідно п.6 договору купівлі-продажу відповідачі зобов'язалися
знятися з реєстрації та звільнити спірну квартиру до 01.02.2000 року.
З урахуванням подальшого уточнення позовних вимог, просила суд визнати договір купівлі-продажу від 01.11.1999 року АДРЕСА_1 дійсним, усунути перешкоди в користуванні власністю - АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири.
11.02.2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з доповненням до позовної заяви,
просив визнати договір купівлі-продажу від 01.11.1999 року АДРЕСА_1 недійсним.
В подальшому ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про зміну та збільшення позовних вимог, просив скасувати розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради №1002 від 01.04.1999 року «про розгляд заяви ОСОБА_2 з питання дозволу на продаж квартири», визнати недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 01.11.1999 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому посилався на те, що на час продажу був неповнолітнім, та у відповідності до діючого законодавства, його мати ОСОБА_2 повинна була звернутися до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради за дозволом на продаж квартири, співвласником якої є неповнолітня дитина.
29.03.1999 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради та їй розпорядженням райадміністрації від 01.04.1999 року №1002 було надано дозвіл на продаж квартири. Позивач ОСОБА_1 вказує, що цим розпорядженням були порушені його права, оскільки не була проведена належна перевірка всіх обставин. Інше житло ОСОБА_2 після укладання угоди не придбала.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2008 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, зустрічний позов задоволено.
Визнано дійсною угоду: договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладений 01.11.1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на Українській товарній біржі, згідно якого, власником зазначеної квартири стала ОСОБА_3.
Усунуті перешкоди в користуванні ОСОБА_3 зазначеною квартирою: виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зАДРЕСА_1
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1, ОСОБА_2. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення.
Вислухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що суд правильно встановив правовідносини, які склалися між учасниками справи, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 01.11.1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на ТБ „Українська" був укладений договір купівлі-продажу квартири. На той час укладання договорів, угод зареєстрованих на біржі не потребували нотаріальному посвідченню.
Згідно п. 4 цієї угоди, покупець ОСОБА_3 розрахувалась за квартиру. Сторони домовились між собою про всі суттєві умови. Покупець виконала всі свої обов'язки за умовами угоди. Після укладання угоди ОСОБА_3 зареєструвала на своє ім'я право власності на квартиру, про що було відомо ОСОБА_2
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання угоди недійсною лише в травні 2004 року, мотивуючи тим, що їй стало відомо тільки в цьому році про те що ОСОБА_3 її обманула, ніяких грошей вона від відповідачки не отримувала.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивачка не надала належних доказів фіктивності угоди.
Також суд дійшов до вірного висновку про те, що пояснення свідків не можуть спростовувати факт отримання грошей за квартиру за письмовою угодою.
На час укладання угоди купівлі-продажу квартири позивач ОСОБА_1 був неповнолітнім, а тому його мати повинна була одержати дозвіл райадміністрації на продаж квартири.
Заява ОСОБА_2 була розглянута та 01.04.1999 року Розпорядженням голови Шевченківської райаміністрації Запорізької міської ради №1002 їй був наданий дозвіл на продаж квартири.
Позивачами суду не надано жодного доказу який би свідчив про те, що вказане розпорядження видано з порушенням вимог закону.
Матеріали справи свідчать про те, що квартира була приватизована ОСОБА_1 в жовтні 1998 році, дозвіл райадміністрації на продаж цієї квартири наданий 01.04.1999 року, а продаж квартири був здійснений у жовтні 1999 року.
Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відмова ОСОБА_1 від нотаріального посвідчення угоди не може бути підставою для відмови у визнанні угоди дійсною тому, що ОСОБА_3 набула право власності на житло на законних підставах.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 304, п.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 травня 2008 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.