Апеляційний суд Житомирської області

Справа № 22-а/0690/1877/11

Категорія

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді Кашапової Л.М.

суддів Зарицької Г.В.

ОСОБА_1

при секретарі Захарчук О.І.

з участю позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області про визнання дій неправомірними, стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“

за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2010 року, -

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області та управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва, в якому, посилаючись на неправомірність дій відповідачів щодо нарахування коштів, передбачених ст.ст.37,39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, у меншому розмірі, ніж визначено Законом, просив стягнути з них доплату до заробітної плати, як особі яка працює на території радіоактивного забруднення, в розмірі 42535грн. 50коп. за період з 01.01.2006 року по 31.10.2009 року та грошову допомогу у зв”язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва в розмірі 2918грн. 80коп. за період з 01.10.2008 року по 31.10.2009 року.

______________________________________________________________________________________

Справа № 22-а/0690/1877/11 Головуючий у суді І інст. ОСОБА_3

Категорія 10.3.2 Доповідач – суддя Кашапова Л.М.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2010 року позов задоволено.

Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області, управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва щодо нарахування та виплати коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відносно ОСОБА_2

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області на користь ОСОБА_2 2918грн. 80коп. допомоги в зв”язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва відповідно до ст.37 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 01.10.2008 року по 01.10.2009 року

Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва на користь ОСОБА_2 42535грн. 50коп. заборгованості по доплаті до заробітної плати відповідно до ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 01.01.2006 року по 01.10.2009 року

В апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що судом при вирішенні спору не було враховано строк звернення до суду, встановлений ст.99 КАС України.

Ухвалою судді апеляційного суду Житомирської області від 20.04.2011 року проведено заміну неналежного відповідача - управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва на належного – управління праці та соціального захисту населеня Подільської районної у м.Києві державної адміністрації.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

-у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів відмінімальної заробітної плати;

-у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” до заробітної плати особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, та до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

-у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

-у зоні посиленого радіоекологічного контролю – одна мінімальна заробітна плата.

Дія вказаних норм була зупинена Законом України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України“, який набрав чинності з 01.01.2008 року. Протягом 2009 року зміни в Закон України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не вносились.

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ч. 1 ст. 37, ч. 2 ст. 39 вищевказаного Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Встановлено, що ОСОБА_2 віднесений до 3 категорії осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає та працює в м.Коростень Житомирської області старшим державним інспектором Коростенського відділення інспекції Держенергонагляду у Житомирській області, яке згідно Переліку населених пунктів Житомирської та Київської областей, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року та розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12.01.1993 року, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а тому має право на отримання спірних щомісячних компенсацій.

Позивач перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради, де отримує щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства згідно зі ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ в сумі 2грн. 10коп., та в управлінні праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації (за місцем знаходження центрального офісу юридичної особи-державного підприємства Національної енергетичної компанії „Укренерго”), де отримує доплату до заробітної плати як особа, яка працює на території радіоактивного забруднення, згідно зі ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ в розмірі 10грн. 50коп., тобто, у меншому розмірі, ніж визначено Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру спірних виплат застосуванню підлягає саме ст.ст. 37, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за № 836, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, та позовні вимоги щодо визнання дій відповідача неправомірними та стягнення коштів за ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ підлягають задоволенню в межах строку звернення до суду, визначеного ст.99 КАС України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Доводи апелянта щодо правомірності його дій у зв’язку з відсутністю джерел фінансування на вказані виплати та необхідність їх встановлення бюджетним законодавством, є безпідставними, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Статтею 17 Закону України від 23 .02.2006 року №3477-ІV „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

В рішеннях у справах Кечко проти України 2005, Broniowski v. Poland 1996, Azinas v. Cyprus 2002, Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття „власності”, яке міститься в першій частині ст.1 Протоколу №1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До „майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України 2005 рік Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).

Однак, задовольняючи вимоги про стягнення недоплачених коштів, передбачених ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спірні кошти у визначеній позивачем грошовій сумі являються заборгованістю, оскільки такі соціальні виплати не були нараховані відповідачем, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування коштів замість органу, якому надані такі повноваження, а тому повинен був у відповідності до вимог ч.2 ст.11 КАС України обрати інший спосіб відновлення порушеного права, зокрема, зобов”язання відповідача вчинити певні дії, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів позивача.

Разом з тим, при вирішенні спору між позивачем та управлінням праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації судом не враховано, що відповідно до змісту ст.2 Закону України „Про оплату праці” доплата, передбачена ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не є складовою частиною заробітної плати. А тому на спірні правовідносини положення ст.233 КЗпП України не поширюються.

В зв”язку з вищезазначеним та врахувуючи визначений ст.99 КАС України (в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) строк звернення до суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, колегія суддів вважає, що в даному випадку позовні вимоги не підлягали задоволенню за періоди з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 18.11.2008 року в зв”язку з пропуском строку звернення до суду, а за період з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року за безпідставністю (внесено зміни в Закон „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”), проте суд першої інстанції на це уваги не звернув.

З врахуванням наведеного, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення з управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва на користь позивача коштів за ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ в сумі 42535грн. 50коп., з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення коштів, передбачених ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ за період з 01.01.2006 року по 18.11.2008 року, та про зобов”язання управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 доплати до заробітної плати у відповідності до вимог ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат за період з 19.11.2008 року по 01.10.2009 року та з врахуванням виплачених коштів.

Управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради постанову суду не оскаржувало, а апеляційна скарга управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації не містить посилань на неправильність висновків суду в частині задоволення позовних вимог до управління праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради, а тому в цій частині колегія суддів постанову не перевіряє.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2010 року скасувати в частині стягнення з управління праці та соціального захисту населення Подільської районної ради м.Києва на користь ОСОБА_2 42535грн. 50коп. заборгованості по доплаті до заробітної плати відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ за період з 01.01.2006 року по 01.10.2009 року.

Ухвалити в цій частині нову постанову.

Відмовити в задоволенні вимог про стягнення з управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації коштів, передбачених ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 01.01.2006 року по 18.11.2008 року.

Зобов”язати управління праці та соціального захисту населення Подільської районної у м.Києві державної адміністрації провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 надбавки до заробітної плати у відповідності до вимог ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, за період з 19.11.2008 року по 01.10.2009 року та з врахуванням виплачених коштів.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного Суду України протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили.

Головуючий Судді