ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/12515/22Головуючий у 1-й інстанції Марциновська І.В.

Провадження № 22-ц/817/285/23 Доповідач - Парандюк Т.С.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів -  Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участі секретаря —Сович Н.А.

та сторін —позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/12515/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року, ухваленого суддею Марциновською І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

       у вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрований 28.07.2001 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, про що складений актовий запис № 87.

       В обґрунтування позову посилається на те, що сімейне життя між ними не склалось, постійно виникали конфлікти. Впродовж останніх двох років фактичні шлюбні відносини між ними припинені, не ведуть спільне господарство. Позивач має намір створити іншу сім`ю та вважає, що подальше спільне життя з відповідачем суперечить його інтересам.

       Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року позов задоволено.

       Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.07.2001 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, про що складений актовий запис № 87.

       Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп.

       Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 грудня 2022 року залишено заяву відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.11.2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу без задоволення.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

       В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що суд ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу не встановив за допомогою належних та допустимих доказів, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, не уникнув формалізму при вирішенні позову про розірвання шлюбу, повно та всебічно не з`ясував фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову розірвання шлюбу, а рішення фактично прийняв лише згідно пояснень лише позивача.

       На формалізм, допущений судом при розгляді зазначеної справи вказує і той факт, що суд навіть не з`ясував склад сім`ї, існування якої він припинив своїм рішенням. Як зазначено в заочному рішенні суду “у шлюбі у сторін народилась дитина ОСОБА_3 ”, хоча у шлюбі народилось двоє дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

       Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не поступав.

       У судове засідання ОСОБА_2 не з`явилась і не повідомила причин неявки, будучи належним чином повідомленою про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить надіслана судова повістка на зазначену нею електронну адресу.

        ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнав, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, пояснивши, що фактично більше двох років спільно із відповідачкою не проживають, оскільки перебуває у фактичних шлюбних відносинах із іншою жінкою. У них із першою дружиною народилось двоє дітей, один син уже повнолітній, тому суд вірно зазначив, що на час розірвання шлюбу у сторін залишився один неповнолітній син. Примирення із відповідачкою не можливе.

       Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності ОСОБА_2 , яка належним чином повідомлена про дату, час і місце слухання справи.

       Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

       Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

       Судом встановлено, що сторони у справі, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 28.07.2001 року зареєстрували шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільник реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області складений актовий запис № 87. Після державної реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_6 . Указане підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільській області Управління державної реєстрації Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (а.с. 38).

       Від даного шлюбу у сторін народилися: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , актовий запис за № 1633 та серія НОМЕР_3 , актовий запис за № 2934 (а.с. 11,12).

       Частина 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

       Відповідно до ч. 6 ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

       Згідно ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

       Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

       Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

       Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, а за ч. 2 ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

       Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

       Стаття 112 СК України визначає, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

       Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру та бажання зберегти шлюб з відповідачем.

       Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

       Зі змісту позовної заяви вбачається, що подружнє життя у сторін не склалося у зв`язку з тим, що у них різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння, подружніх відносин не підтримують, спільне господарство не ведуть, позивач не бажає зберігати сім`ю за умов, які склалися між сторонами. Протягом останніх двох років сторони по справі проживають окремо. Позивач перебуває у фактичних шлюбних відносинах із іншою жінкою протягом двох років.

       Задовольняючи позов, суд першої інстанції у повній мірі врахував вказані норми та дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивача.

       Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок суду першої інстанції про розірвання шлюбу ґрунтується на матеріалах справи, відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

       Посилання апелянта на те, що суд формально поставився до розгляду питання про розірвання шлюбу, порушив право відповідача на рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, не з`ясував фактичні взаємини між подружжям, не в повній мірі врахував наявність неповнолітньої дитини та не вжив достатніх заходів для примирення подружжя, не заслуговують на увагу, оскільки доказів на збереження їх сім`ї заявником не представлено.

       Відповідно до ст. 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

       Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі зупинення провадження у справі та надання сторонам строку на примирення (ч. 7 ст. 240 ЦПК України).

       У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви NN 29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів... Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім`ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов`язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».

       Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

       Надання строку на примирення при розірванні шлюбу є правом, а не обов`язком суду (ВС/КЦС № 442/6319/16-ц від 30.05.2019).

       Отже, колегія суддів приймає до уваги положення щодо заборони примушування до шлюбу.

       Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

       Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

       Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

       Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

       Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

       Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

       Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2022 року — без зміни.

       Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 27 березня 2023 року.

Головуюча                                                                 Т.С. Парандюк

Судді:                                                                         С.І. Дикун

                                                                                Н.М. Храпак