УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22ц-653/2008                                          Головуючий в І інстанції Головіна В.О.

Категорія 21                                                                   Доповідач Гоков П.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2008 року  Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого:  Дерев'янка О.Г.

судців: Чубукова О.П.,  Гокова П.В.

при секретарі: Горобець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.  Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного то­вариства „Павлоградвугілля" та Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страху­вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м.  Павлограді про відшкодування шкоди,  -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач просив стягнути з відповідачів недораховані суми щомісячних страхових ви­плат за період з липня 1998 року по січень 2007 року (з урахуванням компенсації за затримку виплат) відповідно 13 833 грн. і 13 910 грн.,  а всього 27 733 грн. Посилався на те,  що працю­вав на шахті „Благодатна" правонаступником,  якої є ВАТ „Павлоградвугілля". 21.03. 1972 року з ним стався нещасний випадок,  було встановлено 50 % втрати професійної працездат­ності,  а з 1994 року встановлено 70% втрати професійної працездатності.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу про його ска­сування та ухвалення нового рішення,  посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог,  колегія суддів приходить до висновку,  що апеляційна скарга підлягає відхиленню,  а рішення суду залишенню без змін з наступних під­став.

У судовому засіданні встановлено,  що висновком МСЕК з 1972 року встановлено 50 % втрати професійної працездатності,  а з 1994 року встановлено 70% втрати професійної працездатності.

У зв'язку з тим,  що нещасний випадок стався у 1972 році та первинно втрата профе­сійної працездатності була позивачу встановлена 24.07.1972 року,  тобто до набрання закон­ної сили Законом України „Про охорону праці" в редакції яка діяла в 1994 році та „Правил відшкодування власником підприємства,  установи і організації або уповноваженим ним ор­ганом шкоди,  заподіяної працівникові ушкодженням здоров'ям,  пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" затверджених Постановою КМУ від 23 червня 1993 р. № 472 та №843 від 16.12.1994 року,  позивачу правильно щомісячне відшкодування шкоди було нара­ховане та виплачувалось,  згідно постановою КМУ №276 від 26.05.1992 року з розрахунку

2

середньої заробітної плати за професією позивача з урахуванням коефіцієнтів росту тариф­них ставок.

Підвищення тарифних ставок було проведено з 01.08.1998 року,  перерахунок серед­ньої заробітної плати для призначення відшкодування шкоди провадиться з урахуванням по­ложень Постанови КМУ № 1100 від 03.10.1997 року,  „Перерахований або нарахований роз­мір втраченого заробітку у перерахунку нам 100 відсотків втрати професійної працездатності не може бути більшим від середньомісячного заробітку відповідного працівника (після під­вищення тарифних ставок) за умови його роботи протягом повного календарного місяця або у перерахунку на повний".

Ухвалюючи рішення,  суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того,  що для пере­рахунку страхових виплат позивачеві необхідно застосовувати коефіцієнти зростання серед­ньої заробітної плати,  які вказуються Державним комітетом статистики України і складають в 2001 році - 1, 352,  в 2002 році - 1, 210,  в 2003 році - 1, 228,  в 2004 році - 1, 275,  в 2005 році -1, 367. Застосування саме таких коефіцієнтів,  а не коефіцієнтів встановлених відповідачем,  відповідає вимогам  ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,  які спри­чинили втрату працездатності».

Колегія не вбачає підстав для задоволення позову в частині перерахунку заробітної плати позивачу до 2001 року,  оскільки відповідні розрахунки зроблені вірно.

За таких обставин,  судова колегія вважає,  що доводи апеляційної скарги не є суттєви­ми і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права,  які призвели або могли призвести до неправи­льного вирішення справи.

Керуючись  ст.  ст.  303,  307,  308,  313 ЦПК України,  колегія суддів,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 ве­ресня 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бу­ти оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.