ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/39603/21 Суддя першої інстанції: Арсірій Р.О.

УХВАЛА

07 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Ткаченко В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про відмову від позовної заяви у справі за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2021 року позивач - Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просив:

- стягнути на користь Головного управління ДПС у м. Києві з ФОП ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) кошти платника податків на суму податкового боргу в розмірі 30 244,50 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

22 лютого 2023 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 8344, Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС подано заяву про відмову від позову. Підставою для такої відмови позивачем зазначено те, що станом на поточну дату, податковий борг ФОП ОСОБА_1 , заявлений у позовній заяві не обліковується, також заявник просить, на підставі ч.1 ст. 140 КАС України, повернути ГУ ДПС у м. Києві 50 % судового збору за звернення з позовною заявою.

Перевіривши матеріали справи, доводи заяви позивача, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити її частково, прийняти відмову від позову, визнати нечинним рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року та закрити провадження у справі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 314 КАС України позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження.

У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Частиною 1 ст. 189 КАС України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно ч.3 ст. 189 КАС України про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі.

Пунктом 2 ч.1 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і таку відмову прийнято судом.

У своїй заяві Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, усвідомлюючи наслідки відмови від позову та закриття провадження у справі, керуючись ч.1 ст. 314 КАС України, вважає за необхідне відмовитись від поданого позову.

Що стосується стягнення на користь позивача 50 % судового збору за звернення з позовною заявою, колегією суддів враховується правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 29 серпня 2022 року у справі №826/16473/15, відповідно до якого об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року у справі № 380/3138/20 щодо можливості покладення на відповідача обов`язку відшкодування понесених позивачем - суб`єктом владних повноважень судових витрат як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, та дійшла висновку про те, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Так, Верховним Судом наголошено, що засади розподілу судових витрат визначені статтею 139 КАС України.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено загальні правила, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктом владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зокрема, положеннями частини другої статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єктом владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єктом владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зміст наведених положень КАС України щодо розподілу судових витрат свідчить про те, що вони стосуються загального правила компенсації судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача й відповідача) і третю особу.

Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України).

Частиною другою статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Також положеннями частини четвертої статті 7 Закону № 3674-VI встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб`єкта владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, наведене вище дає підстави для висновку, що передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб`єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, тоді незалежно від результатів розгляду справи понесені ним судові витрати, окрім судових витрат суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не підлягають розподілу.

Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб`єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.

Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб`єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб`єкта владних повноважень від позову.

Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше "програти справу" і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача- суб`єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. УВ контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу (суб`єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб`єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов`язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні клопотання про повернення судового збору в розмірі 50 %, з огляду на що заява ГУ ДПС у м. Києві про відмову від позову підлягає частковому задоволенню.

Також колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для повернення сплаченого судового збору фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за звернення до суду із даною апеляційної скаргою з огляду на приписи п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст.ст. 189, 190, 238, 241, 242, 311, 314, 325, 329 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про відмову від позову - задовольнити частково.

Прийняти відмову від позову Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2022 року - визнати нечинним.

Провадження у справі № 640/39603/21 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - закрити.

У задоволенні решти заяви Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про відмову від позову в частині вимог про повернення ГУ ДПС у м. Києві 50 % судового збору за звернення з позовною заявою - відмовити.

У задоволенні решти апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Судді: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест