КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-16110/08 р. Головуючий у першій інстанції: Кашперський Т.Ц.
Доповідач: Умнова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 квітня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Умнової О.В.,
суддів: Шостака О.О., Ізмайлової Т.Л.
при секретарі: Скопенко Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 5.02.2008 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області
- про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2004 - 2007 роки у розмірі 6758,30 грн.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 5.02.2008 року позов ОСОБА_1задоволений частково. Суд першої інстанції відповідно до положень КАС України вийшов за межі позовних вимог, визнав протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі меншому ніж встановлено ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов»язав останнього нарахувати та виплатити позивачу допомогу на оздоровлення за 2007 рік у розмірі, встановленому ст.48 вказаного Закону, а саме у розмірі, кратному до мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної допомоги. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та постановити нову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляції посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в УПСЗН, як особа, що постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом ІІ групи. Щороку УПСЗН виплачує останній допомогу на оздоровлення.
В грудні 2007 року позивач зверталася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату їй допомоги на оздоровлення за період 2004-2007 роки, виходячи із розміру визначеного ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак відповідач листом відмовив останньому у перерахунку.
Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
За таких обставин судова колегія приходить до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що позивач мала право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат, а тому виплата відповідачем щорічної допомоги на оздоровлення у фіксованому розмірі, тобто меншому ніж встановлено законом, порушує права позивача та суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання відповідача на необхідність застосування до даних правовідносин постанов КМ України для визначення розмірів виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, необґрунтовані і суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
Постановами КМ України №836 від 26.07.1996 року та № 562 від 12.07.2005 року, встановлені конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі, що суперечить Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки розмір щорічної допомоги на оздоровлення визначений даним законом, як величина кратна мінімальній заробітній платі.
В даному випадку мають враховуватися засади пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами та вимоги ст. 92 Конституції України, згідно якої виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п.6).
Апеляційна інстанція не приймає до уваги доводи апелянта та повністю погоджується з висновками суду першої інстанції щодо законності та обґрунтованості вимог позивача про зобов»язання відповідача здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за наступних підстав.
Згідно роз»яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» роз»яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
За змістом положень ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України, конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення його діями Конституції та Законів України.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, а тому підстав для його скасування відсутні.
За таких обставин апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 5.02.2008 року слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області залишити без задоволення, постанову Ірпінського міського суду Київської області від 5.02.2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: