КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-16072/08 Головуючий у І інстанції: Козіна С.М.
Суддя-доповідач: Ізмайлова Т.Л.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
«23» квітня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Ізмайлової Т.Л.
Суддів: Шостак О.О.
Умнової О.В.,
при секретарі Тарадайко Е.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 05 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участі прокурора до Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про стягнення належних сум щорічної допомоги на оздоровлення,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участю прокурора звернулись до Ржищівського міського суду Київської області про стягнення належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2003,2004,2005 роки,-
Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 05 листопада 2007 року адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, Ржищівське управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ржищівського міського суду Київської області від 05 листопада 2007 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачам у позові по даній справі повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається та не оспорюється сторонами, що позивачі являються громадянами, що були евакуйовані із зони відчуження у 1986 році.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачі мають право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Позивачі зверталися до відповідача із заявами про перерахунок та виплати їм допомоги на оздоровлення в розмірі як це передбачено ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідач відмовив у такому перерахунку мотивуючи свою відмову тим, що вона виплачувалась у розмірах передбаченими Постановами КМУ № 836, № 562.
Не погоджуючись з розмірами таких виплат та відмовою здійснити перерахунок відповідно до закону, позивачі звернулись до суду за захистом свого порушеного права та інтересу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виплата позивачам щорічної допомоги на оздоровлення у меншому розмірі ніж це передбачено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованою та порушує їх права.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей виплачується у розмірі трьох мінімальних заробітних плат.
Згідно з ч. 7 ст. 48 цього Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» з 01 січня 2003 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 185 грн. на місяць. Ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 01.12.2003 року - 205 грн. на місяць.
Згідно зі ст. 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» з 01 січня 2004 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 205 грн. на місяць, з 01 вересня 2004 року - 237 грн. на місяць.
Положеннями ст. 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2005 року - 262,00 грн., з 01 квітня 2005 року - 290,00 грн., з 01 липня 2005 року - 310,00 грн., з 01 вересня 2005 року - 332,00 грн. на місяць.
Вищезазначені Закони не мали обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку що відповідач при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення неправомірно керувався постановами КМ України від 26.07.1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
За приписами ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів знаходить, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення його діями Конституції та Законів України, а тому судова колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, обставини справи з'ясовані повно та об'єктивно, а тому підстав для його скасування не вбачається.
За таких обставин апеляційна скарга Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації на постанову Ржищівського міського суду Київської області від 05 листопада 2007 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участю прокурора до Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про стягнення належних сум щорічної допомоги на оздоровлення,- підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скарга Ржищівського управління праці та соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Ржищівського міського суду Київської області від 05 листопада 2007 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Ізмайлова Т.Л.
Судді: Шостак О.О.
Умнова О.В.