Номер провадження: 22-ц/813/631/23

Справа № 501/2540/16-ц

Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2023 року                                                                 м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.

                        за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору №ML 505/018/2008 від 15 лютого 2008 року, на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Пушкарського Д.В. 17 вересня 2020 року у м. Чорноморськ Одеської області, -

встановила:

У листопаді 2016 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 1 а.с. 1-5)

В обґрунтування позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» посилалося на те, що 15.02.2008 року між ЗАТ «ОТП БАНК» (правонаступник – ПАТ «ОТП Банк», а в подальшому ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір ML-505/018/2008 за яким позичальник отримав кредит в розмірі 105278,50 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 4,49% на рік та кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 15.02.2028 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП БАНК» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки №SR-505/018/2008 від 15.02.2008 року, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору №ML-505/018/2008, від 15.02.2008 року.

Оскільки в обумовлені строки позичальник своїх зобов`язань по поверненню кредиту і сплаті відсотків не виконував, виникла заборгованість за кредитом в розмірі 55 557,39 доларів США.

Представником ОСОБА_1 до суду було направлено зустрічний позов до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним кредитного договору №ML 505/018/2008 від 15.02.2008 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що Договір про надання споживчого кредиту №ML 505/018/2008 від 15.02.2008 року не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим, також послався на порушення норм ЗУ «Про захист прав споживачів» та використання валюти.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17.09.2020 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором ML-505/018/2008, від 15.02.2008 року у розмірі 55557,39 доларів США. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 22000,00 гривень. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі (т. 2 а.с. 116-122).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг» відмовити, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, а тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці, є правильними (т. 2 а.с. 125-126).

Сторони про розгляд справи на 31 січня 2023 року були сповіщені належним чином.

Заяв, клопотань від сторін по справі на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для часткового скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є: неправильне застосування судом норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2008 року між ЗАТ «ОТП БАНК» (правонаступник Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №ML-505/018/2008, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 105278,50 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 4,49% на рік та кінцевим строком повернення кредиту не пізніше 15.02.2028 року

З метою належного виконання зобов`язань за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №SR-505/018/2008 від 15.02.2008 року, відповідно до умов якого Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором у повному обсязі за виконання позичальником усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору № ML-505/018/2008, від 15.02.2008 року.

В обумовлені строки позичальник своїх зобов`язань по поверненню кредиту і сплаті відсотків не виконував, чим порушив умови кредитного договору, та у зв`язку з чим виникла заборгованість станом на 21.10.2016 року у розмірі 55557,39 доларів США.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26.11.2010 року, набуло право грошової вимоги до відповідачів по вказаному кредитному договору

Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В порядку досудового врегулювання спору позивач повідомляв відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про існуючу заборгованість за кредитним договором №ML-505/018/2008, від 15.02.2008 року та необхідність її сплатити, про що свідчать відповідні вимоги від 30.06.2016 р. проте, заборгованість залишилась непогашеною.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, та у встановлений строк (термін) його виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокове повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Таким чином, враховуючи, що відповідачі не виконували належним чином свої зобов`язання, відповідно до умов кредитного договору, суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача обґрунтовані та підлягали задоволенню у повному обсязі.

Одночасно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не підлягав задоволенню, з наступних підстав.

Як на підставу недійсності кредитного договору №ML 505/018/2008 від 15.02.2008 року, ОСОБА_1 посилається на порушення норм ЗУ «Про захист прав споживачів» та використання валюти.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачем за зустрічним позовом приєднано до матеріалів справи усі необхідні документи, що спростовують доводи позову про порушення норм ЗУ «Про захист прав споживачів»: анкету заяву на отримання кредиту; інформаційний листок; графік платежів.

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст.ст.1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зокрема, це: досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов`язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Позивач мав можливість вплинути на умови кредитного договору, він мав право вибору валюти, строку виконання кредиту, мети кредиту, форми погашення кредиту, забезпечення кредиту, відсоткової ставки, обрання страхової компанії (на підтвердження цього є анкета - заявка яку заповнював Позивач самостійно до укладення кредитного договору). В пункті 12 анкети – заявки Позивачем вказані параметри кредиту.

При заповненні анкети-заявки є п.13 (для клієнта), де клієнт підтверджує, що погоджується з усіма пунктами даної анкети та вся інформація вірна. Зобов`язується повідомити про всі зміни щодо зазначеної в анкеті інформації. Підписанням цієї анкети – заявки підтверджується, що Банк надав йому в письмовій формі в повному об`єму інформацію передбачену п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Тобто, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до Інформаційного листка ОСОБА_1 був ознайомлений з наступними умовами та поняттями:

-Кредит надається на споживчі цілі;

-Форми видачі кредиту: готівковий, безготівковий;

-Банк надає до 70% від вартості нерухомого майна;

-Максимальна сума кредитування 250000,00 доларів США;

-Погашення заборгованості за кредитом.

В інформаційному листі розкриваються поняття форми погашення кредиту: ануїтет, стандартна схема; програма страхування, можливі відсоткові ставки, послуги банку, орієнтовні витрати за послуги страхової компанії, орієнтовні витрати за послуги нотаріуса, послуги оцінювача, документи необхідні для оформлення кредиту та розрахунок орієнтовної сукупності вартості кредиту.

Також, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні суду, всі посилання позивача на не ознайомлення Баком з умовами кредиту є недостовірними, оскільки йому було відомо та роз`яснено всі умови кредитного договору, що підтверджується особистим підписом Позивачки на кредитному договорі, тим більше договір ґрунтується на добровільності, вільному волевиявленні сторін, та взаємному бажанню сторін укласти договір.

Неправдивим є твердження про відсутність інформації у графіку платежів. В графіку чітко прописано відсоткову ставку в розмірі, строк кредитування, яка сума буде погашатися по тілу, по відсоткам та залишок кредиту після кожного платежу. В кінці графіку вказано, яка сукупна сума буде погашена по тілу та по відсотках, та загальна сума сплачена за кредит.

Зважаючи на зазначене, кредитний договір, укладений відповідно до положень чинного законодавства та з дотриманням вимог ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст.524 і ст. 533 Цивільного кодексу України, та в межах повноважень Відповідача, щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії, а позовні вимоги щодо недійсності Договору про надання кредиту на підставі визначення суми кредиту в іноземній валюті - є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо використання валюти, судом вірно зазначено наступне.

Згідно ч. 1 і 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року № 679-XIV (із змінами та доповненнями) (надалі – Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 (із змінами та доповненнями) (надалі – Декрет КМУ), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет).

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року №368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 року №279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті.

При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 року №406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

У положеннях ч.2 ст.44 ЗУ «Про Національний банк України», в якій зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до норм пп. «г» п.4 ст.5 Декрету КМУ, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

У нормах ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі – Закон про банки) зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

Відповідач діяв на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України. Так Відповідачем отримано генеральну банківську ліцензію за № 191 від 02.03.1998 року на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід`ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за №191-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Відповідач з валютними цінностями.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення, а тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці, є правильними

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки за особовими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

У даній справі виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судом першої інстанції досліджувались первинні документи.

Судом апеляційної інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом - випискою по кредитному договору.

Відтак, колегія суддів доходить висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Однак, дійшовши вірних висновків щодо вказаних обставин справи, суд першої інстанції, при здійсненні розподілу судових витрат між сторонами, дійшов помилкового висновку про стягнення, в солідарному порядку, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір в розмірі 22 000 гривень, не врахувавши, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Таким чином витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України, мають бути покладені на відповідачів у рівних частках.

При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, що, відповідно, призвело до частково неправильного вирішення справи, і вказане є підставою для скасування рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 вересня 2020 року в частині розподілу між сторонами судових витрат, та постановлення в цій частині нового судового рішення. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 вересня 2020 року – скасувати в частині розподілу між сторонами судових витрат.

Постановити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути, у рівних частках, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 22000,00 гривень.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 07 лютого 2023 року.

Головуючий                                                        С.О. Погорєлова

Судді                                                        О.В. Князюк

                                                       О.М. Таварткіладзе