АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа №22-ц-672-Ф/08 

Головуючий суду першої інстанції                                                                   Кисельова О.М.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції                                                    Авраміді Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 липня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м.  Феодосії в складі:

головуючого - судді                   Притуленко О.В.,

суддів                                           Авраміді Т.С,                        Іщенка В.І.,

при секретарі                              Брежнєвій O.K.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.  Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3  ОСОБА_4,  ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно,  яке є спільною сумісною власністю подружжя та стягнення моральної шкоди,  за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2008 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом,  який мотивований тим,  що рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 25 квітня 2007 року з ОСОБА_2. на його користь було стягнуто 101190, 15 грн. боргу за договором позики,  3 % річних за прострочення боргу в сумі 6708, 13 грн.,  проценти за користування грошима в сумі 11499, 7 грн.,  компенсації за втрату частини доходів з урахуванням інфляції - 38536 грн.,  судових витрат- 1532, 07 грн. та 250 грн. оплати юридичних послуг,  а всього 159715 грн. При виконанні вказаного рішення суду виявилося,  що у боржника відсутні кошти та цінності,  достатні для задоволення вимог стягувана.

Виходячи з того,  що договір позики ОСОБА_2. був укладений в інтересах сім'ї,  а гроші,  одержані за вказаним договором,  використовувалися на її потреби,  позивач просить визнати борг за договорами позики в силу  ст.  31 Кодексу про шлюб та сім'ю України сімейним,  а також звернути стягнення на майно,  яке є спільною сумісною власністю подружжя. Крім того,  стягнути з відповідача ОСОБА_2. моральну шкоду в сумі 50000 гривень,  оскільки ухилення відповідача від добровільної сплати боргу за рішенням суду завдало позивачу моральної та матеріальної шкоди.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу,  в якій ставиться питання про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права,  неповноту з'ясування обставин,  які мають значення для справи та неналежну оцінку доказів.

Заслухавши суддю-доповідача,  пояснення представника позивачаОСОБА_6

дослідивши матеріали справи,  доводи апеляційної скарги,  колегія суддів дійшла висновку,

що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.                                                 

-2-

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,  заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову,  суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог і дійшов висновку про недоведеність того факту,  що гроші,  позичені ОСОБА_2. за договором позики,  які стягнути за рішенням Феодосійського міського суду від 25 квітня 2007 року,  використовувалися в інтересах сім'ї ОСОБА_2.,  а також недоведеності позивачем факту заподіяння йому моральної шкоди.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції,  оскільки вважає їх правильними та заснованими на законі.

Як вбачається зі змісту позову вимоги ОСОБА_1. обґрунтовані  ст.  31 Кодексу про шлюб та сім'ю України,  відповідно до ч.2 якої стягнення може бути звернено на все майно,  яке є спільною сумісною власністю подружжя,  якщо рішенням суду встановлено,  що зобов'язання одного з подружжя було видано в інтересах всієї сім'ї та отримане було використано на її потреби. Зі змісту рішення Феодосійського міського суду від 25 квітня 2007 року випливає,  що між ОСОБА_2. та ОСОБА_1. декілька разів укладалися договори позики: 30.09.2002 року,  08.01.2004 року,  18.03.2004 року,  17.06.2004 року,  30.09.2005 року,  10.02.2006 року,  що свідчить про те,  що спірні правовідносини,  які виникли між сторонами,  регулюються як  ст.  31 Кодексу про шлюб та сім'ю України так і  ст.  73 Сімейного кодексу України,  відповідно до положень якої за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя,  яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно,  яке є спільною сумісною власністю подружжя,  якщо судом встановлено,  що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те,  що було одержане за договором,  використано на її потреби.

Кожна сторона відповідно до ч.3  ст.  10 Цивільного процесуального кодексу України повинна довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,  крім випадків,  встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями  ст.  57 Цивільного процесуального кодексу України,  доказами є будь-які фактичні дані,  на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін,  та інших обставин,  які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін,  третіх осіб,  їхніх представників,  допитаних як свідків,  показань свідків,  письмових,  доказів,  речових доказів,  зокрема звуко- і відеозаписів,  висновків експертів. Згідно  ст.  212 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,  що ґрунтується на всебічному,  повному,  об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи випливає,  що рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 25 квітня 2007 року стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 101190, 15 грн. боргу за договором позики,  3 % річних за прострочення боргу в сумі 6708, 13 грн.,  проценти за користування грошима в сумі 11499, 7 грн.,  компенсації за втрату частини доходів з урахуванням інфляції - 38536 грн.,  судових витрат - 1532, 07 грн. та 250 грн. оплати юридичних послуг,  а всього 159715 грн. В задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. моральної шкоди внаслідок невиконання договорів позики відмовлено(а.с.  15).

На виконання вказаного рішення суду,  5 червня 2007 року Відділом ДВС

Феодосійського МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження,  а 15

червня 2007 року винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника (а.с.

22).                                                                                                                           

-3-

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції апелянт виходить з того,  що висновок суду про те,  що гроші за договором позики використовувалися ОСОБА_2. не в інтересах сім'ї помилковий і не відповідає дійсним обставинам.  Про те із копій розписок,  наданих представником позивача в судовому засіданні апеляційного суду випливає,  що син і дружина ОСОБА_2. поставили підписи на зазначених розписках у якості свідків передачі коштів. Зазначене не свідчить про те,  що договори позики були укладені відповідачем в інтересах сім'ї і кошти,  отримані за договором витрачені на її потреби.

Оскільки позивач відповідно до вимог ч.3  ст.  10 ЦПК України не надав

допустимих і достатніх  доказів на підтвердження своїх позовних вимог і матеріалами

цивільної справи не доведено,  що договори позики,  за якими рішенням Феодосійського

міського суду АР Крим від 25 квітня 2007 року з відповідача стягнуто суму боргу,

укладені в інтересах сім'ї ОСОБА_2. і кошти,  отримані за договорами позики,

витрачені на її потреби,  суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні

позовних вимог ОСОБА_1.                                                

Оскаржуючи рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди апелянт посилається на те,  що судом не з'ясовані обставини по справі щодо наявності моральної шкоди,  завданої ОСОБА_1відповідачем внаслідок того,  що позивач протягом тривалого часу не може користуватися правом власності на присуджену грошову суму через відмову з боку боржника виконати рішення суду. Зазначені доводи не можна визнати обґрунтованими,  оскільки позивачем не доведений факт заподіяння відповідачем ОСОБА_2. моральної шкоди.

Виходячи з наведеного,  колегія суддів вважає,  що висновки суду першої інстанції обґрунтовані і відповідають матеріалам справи.

Додаткових доказів,  які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи,  викладені в апеляційній скарзі,  по суті не спростовують висновків суду першої інстанції і не містять правових підстав для скасування рішення суду.

При розгляді справи суд повно,  об'єктивно та всебічно з дотриманням вимог процесуального права дослідив обставини справи,  дав належну оцінку наданим сторонами доказам.

З урахуванням наведеного,  керуючись статтями 303,  308,  313,  315,  317 Цивільного процесуального кодексу України,  колегія суддів судової палати в цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2008 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 17 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.