ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2023 р. Справа№ 925/228/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: Лященко А.Н.;

від відповідача: Савинська Н.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича

на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 року (повний текст складено 30.09.2022)

у справі №925/228/22 (суддя Васянович А.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс"

про стягнення 4 778 679 грн. 25 коп.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулась фізична особа - підприємець Христофоров Іван Вікторович до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс" про стягнення з відповідача 4 778 679 грн. 25 коп., а саме: 3 156 013 грн. 00 коп. основного боргу, 1 578 006 грн. 50 коп. штрафу, 41 028 грн. 17 коп. пені та 3 631 грн. 58 коп. 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №01/11-21 від 22 листопада 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку з оплати прийнятого на підставі договору товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс» на користь фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича, 1 148 560 грн. 00 коп. боргу, 1 058 грн. 24 коп. пені, 146 грн. 52 коп. - 3% річних, 7 428 грн. 00 коп. штрафу, 3 368 грн. 97 коп. судового збору та 15 719 грн. 28 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що враховуючи визнання відповідачем поставки товару на суму 148 560 грн. 00 коп., позов в цій частині підлягає задоволенню.

Водночас, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції з поставки товару, а видаткові накладні не містять всіх обов`язкових реквізитів, то суд відмовляє в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 3 007 453 грн. 00 коп. основного боргу.

Також, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок 3 % річних, пені та штрафу та зменшив штраф до 5 %.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Христофоров Іван Вікторович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 року у справі №925/228/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За доводами апелянта, з наявних видаткових накладних вбачається, що поставка партії товару відбулась, оскільки від відповідача на видаткових накладних стоїть підпис директора та печатка підприємства. За твердженням апелянта, підтверджувати наявність товару у продавця на момент поставки відноситься до іншого предмету доказування та не входить в предмет даного спору, оскільки вибуття із власності товару підтверджується первинною документацією, а також самим відповідачем.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №925/228/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою суду від 04.11.2022 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 року у справі №925/228/22 залишено без руху.

При цьому, апелянту було встановлено строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в сумі 103 983,45 грн. та доказів направлення копій апеляційної скарги відповідачу.

Апелянтом протягом встановленого строку з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки.

Ухвалою суду від 29.11.2022 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 13.12.2022.

Ухвалою суду від 13.12.2022 року призначено розгляд справи на 17.01.2023.

Позиції учасників справи

08.12.2022 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22 листопада 2021 року між фізичною особою - підприємцем Христофоровим Іваном Вікторовичем (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс» (покупець) було укладено договір поставки за №01/11-21, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю комплектуючі до стакану та пляшки алкогольних напоїв, а покупець прийняти та оплатити товар в порядку і на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору).

Найменування, кількість, асортимент і ціна товару узгоджується сторонами відповідно до умов цього договору та відображається у відповідних рахунках та видаткових накладних на кожну партію товару (п. 1.2. договору).

Загальна сума (ціна) договору визначається, як сума вартості всього товару, поставленого відповідно до цього договору, зазначена у видаткових накладних (п. 2.2. договору).

18 січня 2022 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №01/11-21 від 22 листопада 2021 року, якою Сторони погодили розірвати договір поставки з 08 лютого 2022 року (п. 1 додаткової угоди).

Крім того, даною додатковою угодою сторони узгодили суму заборгованості покупця за поставлений товар в розмірі 3 156 013,00 грн., а також погодили строки здійснення розрахунків до 08 лютого 2022 року включно.

Також даною додатковою угодою було встановлено відповідальність покупця за прострочення здійснення оплати за товар, зокрема пунктом 5 додаткової угоди встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 50% суми заборгованосі.

В якості доказів постачання товару позивач надав суду видаткові накладні, а саме:

-№5/12 від 20 грудня 2021 року на загальну суму 88 208,00 грн.;

-№1/01 від 18 січня 2022 року на загальну суму 9 840,00 грн.;

-№2/01 від 20 січня 2022 року на загальну суму 110 400,00 грн.;

- №3/01 від 24 січня 2022 року на загальну суму 964 317, 00 грн.;

- №4/01 від 24 січня 2022 року на загальну суму 1 321 472,00 грн.;

-№5/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 70 296,00 грн.

- №6/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 266 064,00 грн.

- №7/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 325 416,00 грн.

Позивач стверджує, що за вказаний період відповідачу було поставлено товару на загальну суму 3 156 013,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору поставки №01/11-21 від 22 листопада 2021 року передав відповідачу товар на умовах визначених цим договором, проте зобов`язання щодо оплати придбаного товару відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 3 156 013 грн. 00 коп. боргу.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 631 грн. 58 коп. 3% річних та з урахуванням положень п. 5.3. договору позивач просить стягнути з відповідача 41 028 грн. 17 коп. пені і 1 578 006 грн. 50 коп. штрафу визначеного п. 5 додаткової угоди №1 від 18 січня 2022 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення коштів за поставлений товар посиланням на видаткові накладні №5/12 від 20 грудня 2021 року на загальну суму 88 208,00 грн.; №1/01 від 18 січня 2022 року на загальну суму 9 840,00 грн.; №2/01 від 20 січня 2022 року на загальну суму 110 400,00 грн.; №3/01 від 24 січня 2022 року на загальну суму 964 317, 00 грн.; №4/01 від 24 січня 2022 року на загальну суму 1 321 472,00 грн.; №5/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 70 296,00 грн.; №6/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 266 064,00 грн.; №7/01 від 25 січня 2022 року на загальну суму 325 416,00 грн.

В той же час, відповідач визнав поставку позивачем товару лише на суму 148 560 грн. (згідно видаткової накладної №2/01 від 20 січня 2022 року на суму 110 400 грн. 00 коп.; на суму 9 840 грн. згідно видаткової накладної №1/01 від 18 січня 2022 року та на суму 28 320 грн. згідно видаткової накладної №5/12 від 20 грудня 2021 року), тоді як отримання решти товару відповідач заперечує з посиланням на фіктивність таких операцій.

Так, спірні видаткові накладні, надані позивачем, з боку постачальника підписані ФОП Христофоровим І.В., а з боку покупця, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем - директором товариства відповідача Христофоровим І.В.

В той же час, видаткові накладні №2/01 від 20 січня 2022 року, №1/01 від 18 січня 2022 року, які надані були суду в якості письмових доказів відповідачем, в графі «отримав» зі сторони покупця підписано завідуючим складом Бондаренко Г.О.

Відповідач заперечує поставку на суму 3 007 453 грн. 00 коп., зазначаючи про те, що Христофоров І.В., перебуваючи на посаді директора товариства, зловживав своїм посадовим становищем та підписавши видаткові накладні вчинив дії з метою подальшого привласнення майна (коштів Товариства).

У даному контексті колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 та статті 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (висновок Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18).

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницькі дії у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Вказане знайшло своє відображення у нормі ЦК України, а саме у частині третій статті 238 цього Кодексу, якою визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Як було зазначено вище і не заперечується сторонами, спірні видаткові накладні, надані позивачем, зі сторони постачальника підписані ФОП Христофоровим І.В., а з боку покупця, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем - директором товариства відповідача Христофоровим І.В.

Відповідно до ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, спірні видаткові накладні всупереч вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України були укладені від покупця та продавця однією особою - Христофоровим І.В.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом цих норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Такий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17.

А тому, з огляду на те, що спірні накладні з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України підписані від покупця та продавця однією особою - Христофоровим І.В., з огляду на пояснення позивача та заперечення відповідача щодо отримання товару, першочерговим у даному спорі є встановлення факту фактичної поставки товарно-матеріальних цінностей, щодо яких заявлений позов.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд у складі колеги суддів Касаційного господарського суду від 19 лютого 2019 року у справі № 911/5309/14.

Зі змісту Договору вбачається, що умови передачі товару визначені у розділі 3.

Так, пунктом 3.1. договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах DDP склад покупця, розташований за адресою: Черкаська обл., с/рада Степанівська, комплекс споруд, Смілянське шосе 8 км., буд. 6, в інтерпретації Міжнародних правил тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010 року. У випадку виникнення розбіжностей між нормами ІНКОТЕРМС 2010 та цим договором, застосовуються та мають пріоритет норми цього договору.

За змістом Інкотермс-2010, усі терміни для зручності в користуванні, що визначають умови поставки, поділяються на чотири групи: Е, F, C, D.

Термін "D" означає, що продавець відповідає за постачання товару у призначене місце - пункт на кордоні або країні імпортера. Продавець несе усі ризики та витрати з доставки до моменту передачі вантажу.

До групи D входить термін DDP (Delivered Duty Paid - постачання з оплатою мита), який означає, що продавець вважається тим, хто виконав свої обов`язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов`язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів.

Термін "Поставка з оплатою мита" припускає максимальні обов`язки продавця.

Термін DDP передбачає, що продавець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення. Якщо конкретної точки поставки не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати точку в межах названого місця призначення, яка найбільш задовольняє його цілям.

Отже, вказавши термін DDP в якості умов поставки, сторони домовились, що перевезення за договором має здійснюватися постачальником за власний рахунок.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем, як постачальником товару, було укладеного договір перевезення щодо спірного товару.

Також у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей, вказаних у спірних видаткових накладних, до місця передачі товару, або підтверджували обставини зберігання (перебування) вказаного товару на території позивача, зокрема, договорів, актів приймання-передачі, інвентаризаційних відомостей, тощо.

Відповідно до п. 3.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Партії товару формуються на підставі попередньої заявки покупця на поставку товару, підтвердженою постачальником. Заявка повинна містити відомості про найменування, асортимент, кількість та ціну товару, а також посилання на цей договір.

В той же час, матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено узгодження між сторонами заявок на підтвердження поставки спірного товару, як того вимагають умови договору, що передує фактичній поставці товару згідно з умовами договору.

Пункт 3.3. договору передбачає, що постачальник не пізніше 2 робочих днів з моменту отримання заявки пред`являє до оплати покупцеві рахунок на партію товару, зазначеного у заявці з посиланням на цей договір, що є підтвердженням її прийняття постачальником. Дані рахунків повинні відповідати відповідним заявкам.

Матеріали справи також не містять доказів виставлення позивачем на підставі заявок відповідача відповідних рахунків, як це передбачено п. 3.3. договору.

Відповідно до п. 3.5. договору приймання товару по кількості та якості (комплектності) здійснюється на складі покупця в порядку, встановленому Інструкціями П-6 і П-7, затверджених Держарбітражем СРСР від 15.06.1965 р. 25.04.1966 р., з урахуванням особливостей приймання товару, передбачених цим договором.

Пунктом 6 Інструкції № П-6 від 15.06.65 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості» передбачено, що приймання продукції, що поставляється без тари, у відкритій тарі, а також приймання за вагою брутто та кількістю місць продукції, що поставляється в тарі, проводиться: а) на складі одержувача - при доставці продукції постачальником; б) складі постачальника - під час вивезення продукції одержувачем; в) у місці розкриття опломбованих або у місці розвантаження неопломбованих транспортних засобів та контейнерів або на складі органу транспорту - при доставці та видачі продукції органом залізничного, водного, повітряного чи автомобільного транспорту;

Відповідно до п. 12 Інструкції № П-6 приймання продукції за кількістю проводиться за транспортними і супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікації, описом, пакувальним ярликами та ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

При одночасному отриманні продукції в декількох вагонах, контейнерах або автофургонах, вартість якої оплачується по одним розрахунковим документом, одержувач зобов`язаний перевірити кількість продукції, що надійшла в усіх вагонах, контейнерах або автофургонах, якщо обов`язковими для сторін правилами або договором не передбачена можливість часткової (вибіркової) перевірки.

В акті приймання має бути зазначено кількість продукції, що надійшла окремо в кожному вагоні, контейнері або автофургоні.

В той же час, матеріали справи не містять доказів прийняття товару по кількості в порядку, передбаченому умовами Інструкції № П-6 від 15.06.65.

У п. 14 Інструкції № П-7 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» від 25.04.1966 визначено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

Вказане узгоджується з п. 4.1. договору, відповідно до яких якість товару, що поставляється, повинна відповідати вимогам ISO, ДСТУ, ТУ а також вимогам інших нормативних документів, що встановлюють вимоги до якості відповідного товару, або кресленням та зразкам еталону, якщо такі передбачені домовленостями сторін. В порядку, передбаченому п. 3.7. цього договору постачальник зобов`язаний передати покупцеві документи, що підтверджують якість поставленого товару (сертифікат відповідності, сертифікат якості, паспорт якості, санітарно-гігієнічний висновок та інші, наявність яких є обов`язковою згідно норм чинного законодавства України). У разі відсутності нормативного документа, що встановлює вимоги щодо якості товару, постачальник зобов`язаний поставити покупцю товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази приймання товару відповідно до якості і комплектності, як це передбачено умовами Інструкції № П-7, та відсутні докази того, що позивачем на виконання п. 3.7. договору були передані документи, які підтверджують якість товару.

Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначено, що сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

В той же час, позивачем на підтвердження факту реальності господарської операції за спірними накладними не було долучено до матеріалів справи відповідних податкових накладних, складених на підставі спірних видаткових накладних, на які посилається позивач у позові.

За змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке:

"8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

8.16. Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

8.17. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

8.18. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

8.19. До того ж Верховний Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

8.20. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

8.21. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.22. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

А тому, колегія суддів дійшла до висновку, що позивач на підставі належних і допустимих доказів не довів того, що товарно-матеріальні цінності, які визначені у спірних видаткових накладних, фактично були передані відповідачу, у зв`язку з чим надані відповідачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на спростування факту поставки позивачем відповідачу товару за наданими позивачем видатковими накладними.

Посилання позивача на те, що в акті звірки відповідач визнав борг у розмірі 3 156 013, 00 грн. колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та Фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Статтею 11 Закону України "Про бухгалтерській облік та Фінансову звітність в Україні" передбачено обов`язок підприємства складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, акт не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 квітня 2019 року у постанові № 910/493/18).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на відсутність доказів реального руху товару, даний акт звірки не може вважатись належним доказом отримання товару відповідачем.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували відображення в бухгалтерському обліку відповідача господарських операцій з отримання товарно-матеріальних цінностей згідно з Договором матеріали справи не містять.

Посилання позивача на додаткову угоду, якою, за твердженням позивача, було визнано суму боргу, правомірно відхилено судом першої інстанції з огляду на наступне.

Так, 18 січня 2022 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №01/11-21 від 22 листопада 2021 року, якою Сторони погодили розірвати договір поставки з 08 лютого 2022 року (п. 1 додаткової угоди).

Крім того, даною додатковою угодою сторони узгодили суму заборгованості покупця за поставлений товар в розмірі 3 156 013,00 грн., а також погодили строки здійснення розрахунків до 08 лютого 2022 року включно.

Додаткову угоду зі сторони постачальника було підписано ФОП Христофоровим І.В., а зі сторони покупця представником за довіреністю Помогаєвим Д.С.

В матеріалах справи знаходиться довіреність №09/23 від 18 січня 2022 року на представництво товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс», видана на ім`я Помогаєва Д.С.

Згідно цієї довіреності представник має право, зокрема, укласти додаткову угоду до договору №01/11-21 від 22 листопада 2021 року з умовами визначеними на власний розсуд.

Довіреність підписано директором товариства Христофоровим І.В.

Тобто, на час укладання додаткової угоди №1 до договору поставки, в якій сторони узгодили борг товариства перед постачальником, директором товариства - покупця товару та його постачальником була одна і таж особа.

Позивач надав суду заяву свідка Помогаєва Д.С. в якій свідок, що підписував додаткову угоду зазначає, що дійсно угоду було укладено між сторонами не 18 січня 2022 року, а 28 січня 2022 року.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, сторонами спору в письмовій формі не вносились змін до правочину щодо дати його укладання.

Крім того, позивач у своєму листі №2 від 13 лютого 2022 року вказує, що саме 18 січня 2022 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1.

Як вже зазначалося вище, позивач стверджує про постачання відповідачу товару на загальну суму 3 156 013, 00 грн., в тому числі і на підставі видаткових накладних, що були виписані після 18 січня 2022 року.

Отже, станом на 18 січня 2022 року заборгованість відповідача не могла становити 3 156 013 грн. 00 коп., оскільки поставки товару на всю суму ще не відбулося.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив як доказ, що підтверджує існування боргу в розмірі 3 156 013 грн. 00 коп., укладену між сторонами додаткову угоду від 18.01.2022.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач належних і допустимих доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції на суму 3 156 013 грн. 00 коп., зокрема, доказів наявності у продавця у власності товару на момент поставки в такому розмірі, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару відповідачем, здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо до матеріалів справи не надав.

В той же час, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідачем було визнано поставку товару на суму 148 560,00 грн.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання позову відповідачем в частині не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 148 560,00 грн. заборгованості за договором від 22.11.2021.

Стосовно нарахованих 3 % річних колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних, колегія суддів погоджується з ним та вважає його вірним, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача правомірно стягнуто 146 грн. 52 коп. 3 % річних.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно п. 5.3. договору у разі порушення покупцем порядку і термінів сплати, передбачених п. 2.4. цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості по оплаті за товар за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахувань пені в сумі 1 058,24 грн.

Додатковою угодою від 18.01.2022 було встановлено відповідальність покупця за прострочення здійснення оплати за товар, зокрема пунктом 5 додаткової угоди встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 50% суми заборгованості за товар протягом 3 банківських днів з моменту прострочення.

Відповідно до вірно здійсненого судом першої інстанції розрахунку штрафу, його розмір становить 74 280, 00 грн.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 року № 7-рп/2013).

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки з боржника підлягає до стягнення також пеня, та 3% річних, які у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України будуть нараховані до повного виконання боржником рішення суду, то застосування додатково штрафу в розмірі 50% від суми боргу (74 280, 00 грн.) є вочевидь непропорційним наслідкам правопорушення та не справедливим до боржника, з огляду на те, що прострочення виконання зобов`язання тривало з 09 лютого 2022 року, а позивач звернувся з даним позовом до суду 22 лютого 2022 року.

У зв`язку з викладеним вище, суд першої інстанції правомірно зменшив розмір штрафу до 5% від суми невиконаного зобов`язання, тобто до 7 428,00 грн.

Крім того, позивачем у суді першої інстанції були заявлені до стягнення з відповідача 1 433 603,78 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Між позивачем та адвокатським об`єднанням «Ревелін Інформейшен Груп» укладено договір надання правової допомоги №395-14/02/22 від 14 лютого 2022 року, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну (правову/правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, додатками та додатковими угодами до нього.

Відповідно до п. 1.1. додаткової угоди №1 від 22 лютого 2022 року сторони погодили, що надання послуг по даному договору: клієнт доручає адвокатському об`єднанню здійснити необхідні процесуальні дії для представництва та захисту прав та інтересів клієнта в Господарському суді Чернігівської області по справі № 925/228/22 за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Дрінкс Продакшн Імпекс" про стягнення заборгованості за договором поставки.

Згідно п. 1.3. додаткової угоди №1 від 22 лютого 2022 року на виконання п. 1.1. цієї додаткової угоди та договору, сторони погодили, що вартість професійної правничої допомоги (ціна послуги) становить фіксовану суму у розмірі 1 433 603 грн. 78 коп. (30% від ціни позову), що є гонораром адвокатського об`єднання.

Згідно акту №1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №395-14/02/22 від 14 лютого 2022 року вартість наданих послуг становить фіксовану суму у розмірі 1 433 603 грн. 78 коп. (30% від ціни позову), що є гонораром адвокатського об`єднання.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Колегією суддів враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У даному випадку колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, надані позивачем документи не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

А тому, виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських робіт, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини даної справи, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про покладення на відповідача відповідно до вимог ч.ч. 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України 15 719,28 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідатиме критерію пропорційності, розумності та справедливості.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 року у справі № 925/228/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Христофорова Івана Вікторовича на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.09.2022 у справі № 925/228/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського Черкаської області від 20.09.2022 у справі № 925/228/22залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 925/228/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.01.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко