Справа № 143/306/22

        РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2023 року                                                             м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

з участю секретаря Левченко М.О.,

представника позивача – адвоката Гончарука Р.О.,

представника відповідача – адвоката Голівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Ліщинецьке об`єднане» до ОСОБА_1 про примусове повернення предмету договору позички,-

Встановив:

У квітні 2022 року ФГ «Ліщинецьке об`єднане» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про примусове повернення предмету договору позички.

Позов мотивовано тим, що ФГ «Ліщинецьке об`єднане» є власником преса – підбирача для сіна та соломи WELGER АР 42.

20.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до голови ФГ «Ліщинецьке об`єднане» Панадія С.О. із проханням надати йому на три дні безоплатно в користування вищевказаний прес – підбирач. Після завершення вказаного строку відповідач зобов`язувався повернути вказане устаткування. На виконання вказівки голови ФГ «Ліщинецьке об`єднане» Панадія С.О. головним механіком ОСОБА_2 вказаний прес – підбирач був переданий відповідачу в користування.

ФГ «Ліщинецьке об`єднане» стверджує, що таким чином між сторонами в усній формі було укладено договір позички.

       Після закінчення трьохденного строку відповідач прес – підбирач позивачу не повернув, у зв`язку із чим ФГ «Ліщинецьке об`єднане» звернулося із заявою в поліцію про привласнення ОСОБА_1 вказаного майна. За результатами розгляду даної заяви начальником СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області було встановлено місцезнаходження прес – підбирача на території домогосподарства відповідача.

       Посилаючись на наведені обставини та положення ст.ст.15, 651, 827, 833, 836 ЦК України, просить зобов`язати ОСОБА_1 повернути ФГ «Ліщинецьке об`єднане» прес – підбирач WELGER АР 42.

       Ухвалою судді від 05.05.2022 року відкрито провадження у справі та визначено її розгляд проводити за правилами загального позовного провадження (а.с.18, 19).

       Ухвалою суду від 13.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (а.с.56-58).

       В судовому засіданні представник позивача – адвокат Гончарук Р.О. позов підтримав та підтвердив викладені у ньому обставини. Також пояснив, що право власності ФГ «Ліщинецьке об`єднане» на прес – підбирач підтверджується доданими до позовної заяви документами. Наголошує на тому, що недотримання простої письмової форми договору позички не тягне за собою його недійсності, а факт укладання такого правочину між сторонами підтверджується матеріалами проведеної працівниками поліції перевірки заяви ФГ «Ліщинецьке об`єднане» та показами свідків.

       Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що жодних договорів щодо передачі йому в користування прес – підбирача WELGER АР 42 із позивачем не укладав. У нього був прес – підбирач, який він успадкував після смерті батька, однак на даний час він його продав незнайомій особі. Водночас, зауважив, що 17.11.2022 року до нього додому приїжджали працівники поліції, яким він пояснив, що ніякого прес – підбирача в користування у ФГ «Ліщинецьке об`єднане» він не брав. Текст його письмового пояснення, оформленого працівником поліції, він власноручно не писав. Застереження в тексті пояснення «з моїх слів записано вірно» він не виконував. Підпис у поясненні належить йому, проте він його не читав.

       Представник відповідача – адвокат Голівський В.В. позов не визнав та зазначив, що прес – підбирач є транспортним засобом (напівпричіпом), а тому договір його позички мав бути нотаріально посвідченим. Таким чином, на його думку, будь - який усний договір позички транспортного засобу є нікчемним. Крім того, звернув увагу суду на те, що позивачем не надано суду жодного доказу, що спірний прес – підбирач був переданий відповідачу.

       Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що 20.07.2020 року до нього зателефонував голова ФГ «Ліщинецьке об`єднане» ОСОБА_4 і дав вказівку передати прес – підбирач в користування на три дні відповідачу. Він передав дане устаткування сину відповідача ОСОБА_5 . Також вказав, що іншого прес – підбирача, який не є самохідною машиною, в господарстві немає.

       Суд, заслухавши учасників справи, допитавши свідка, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

       ФГ «Ліщинецьке об`єднане» є власником прес – підбирача WELGER АР 42, що підтверджується договором поставки №7 від 17.07.2014 року, накладною №7 від 17.07.2014 року, актом прийому – передачі товару №7 від 22.07.2014 року, звітом по проводках за липень 2014 року ФГ «Ліщинецьке об`єднане», наказом голови ФГ «Ліщинецьке об`єднане» від 17.07.2014 року №2/ОЗ «Про введення в експлуатацію», актом приймання – передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 17.07.2014 року, довідкою/витягом з балансу про перелік майна від 02.02.2022 року (а.с.4-8, 114, 115).

       12.11.2021 року менеджер ФГ «Ліщинецьке об`єднане» ОСОБА_6 звернулася із заявою до начальника СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, в якій просила вжити заходів до жителя с.Ліщинці ОСОБА_1 , який близько року тому запозичив у ФГ «Ліщинецьке об`єднане» тюкувальну машину, яку не повернув, хоча згідно усної домовленості він зобов`язувався її повернути через три дні (а.с.38).

       17.11.2021 року працівником поліції відібрано пояснення у ОСОБА_1 , який пояснив, що у 2020 році він звернувся до ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_3 , так як хотів позичити у них тюкопресувальну машину, на що вони погодилися. Він взяв даний агрегат та виконував ним сільськогосподарські роботи. Про те, кому він поверне агрегат він нікому не казав та більше одного року він знаходився у нього. Близько місяця тому до нього звернулася ОСОБА_6 , щоб він повернув тюкопрес, однак він відмовився це зробити (а.с.41, 42).

       Згідно із довідкою від 29.11.2021 року, виданою т.в.о. начальника СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області С.Козкою, під час розгляду вищезазначеної заяви встановлено, що ОСОБА_1 позичив у ФГ «Ліщинецьке об`єднане» тюкувальну машину для власних потреб та відмовляється її повертати, оскільки фермерське господарство не повертає належне йому майно (а.с.47).

       Вирішуючи по суті позовні вимоги, суд виходить із того, що позивачем обрано зобов`язально – правовий спосіб захисту порушеного права, суть якого зводиться до примусового повернення речі, що була предметом договору позички.

       Згідно із ч.1 ст.827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

       Відповідно до ч.2 ст.828 ЦК України договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі.

       Відповідно до ч.4 ст. 828 ЦК України договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

       За змістом ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт» напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

       Відповідно до ч.3 ст.34 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення.

       В пункті 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, визначено, що транспортний засіб - пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

       В силу пункту 1 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року №1388 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 року №1371) цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків.

       Відповідно до пунктів 3, 5 Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року №694, причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар, яким присвоєно

ідентифікаційні номера, реєструються за бажанням власників. На причіпне, навісне обладнання (крім тракторних причепів і прирівняних до них машин) та інвентар номерні знаки не видаються.

       Із матеріалів справи вбачається, що на вказаний прес – підбирач не видавалися номерні знаки, а отже він не підлягає державній реєстрації та обліку. Крім того, відповідачем не доведено, що цей прес – підбирач призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

       Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірний прес – підбирач не є транспортним засобом в розумінні ч.4 ст. 828 ЦК України та пункту 1.10 Правил дорожнього руху.

       Крім того, слід зазначити, що ч.4 ст. 828 ЦК України після слів "позички  транспортного засобу" була доповнена словами "(крім наземних самохідних транспортних засобів)" відповідно до пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» від 5 липня 2011 року №3565-VI, прийняття якого, як свідчить Пояснювальна записка до вказаного Закону, мало на меті саме усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень.

       Згідно із ст.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

       Пункт "b" статті 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07 вересня 2005 року) визначає, що "автомобіль" - це будь-який самохідний автотранспортний засіб, що зазвичай використовується для автомобільних перевезень людей чи вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей чи вантажів; цей термін не охоплює сільськогосподарські трактори.

       Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

       Відтак, з огляду на відсутність у чинному законодавстві України на час виникнення спірних правовідносин чіткого визначення поняття "наземний самохідний транспортний засіб" непосвідчення нотаріально договорів позички транспортних засобів не свідчить про недійсність останніх.

       Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №812/1823/17 та від 09 липня 2020 року у справі №640/1834/19.

       Зважаючи на викладене, суд вважає неспроможними доводи представника відповідача – адвоката Голівського В.В. про те, що договір позички спірного прес-підбирача підлягав нотаріальному посвідченню.

       Разом із цим, ураховуючи приписи ч.2 ст.828 ЦК України, такий договір мав бути укладений у письмовій формі.

       Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

       Зі змісту положень ст.828 ЦК України випливає, що імперативного застереження  щодо недійсності  договору позички, укладеного між юридичною та фізичною особою,  лише через недотримання його письмової форми законодавством не встановлено.

       За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       З`ясування судом фактичних обставин справи здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності заздалегідь встановленої сили доказів та оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності та взаємозв`язку в цілому.

       Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

       За частиною 2 ст.78 ЦПК України Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

       Частинами 1, 2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

       Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 лютого 2022 року у справі №947/22756/19 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

       Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника вимога цього заявника заслуговує довіри».

       Звертаючись із позовом до суду, ФГ «Ліщинецьке об`єднане» покликалося на те, що факт укладання договору позички доводиться показами свідків та матеріалами перевірки, проведеної працівниками поліції за наслідками розгляду заяви позивача про привласнення відповідачем прес - підбирача.

       За змістом п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не може доводитися показанням свідків виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли показання свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, прямо визначені у ЦК України, зокрема у ч.2 ст.937, ч.3 ст.949 ЦК України.

       У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що з урахуванням положень частини першої статті 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що

виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

       Зважаючи на викладене, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_3 як доказ укладання договору позички та його виконання позивачем, позаяк вони не відповідають критерію допустимості в розумінні положень ст.78 ЦПК України.

       Поряд із цим, посилання позивача на те, що перевіркою, проведеною працівниками СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, було встановлено, що ОСОБА_1 уклав із ФГ «Ліщинецьке об`єднане» договір позички спірного прес - підбирача, про що він зазначав у своїх поясненнях, також є неприйнятними, оскільки такі пояснення відповідача не можуть розцінюватися як допустимі докази, ураховуючи, що останній заперечував указані обставини в судовому засіданні.

       Близький за змістом висновок щодо допустимості доказів на підтвердження правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму, викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №303/5407/15-ц.

       Водночас, інші письмові докази, які знаходяться у матеріалах перевірки, а саме заява ОСОБА_6 , її пояснення та пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , довідка від 29.11.2021 року, видана т.в.о. начальника СПД №2 ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області С.Козкою, також не можуть вважатися допустимими та достовірними доказами в аспекті положень ст.ст.78, 79 ЦПК України.

       Зокрема, суд звертає увагу на ту обставину, що всупереч наведеним у позові доводам, у згаданій довідці, складеній за наслідками розгляду заяви ОСОБА_6 , не наведено відомостей про те, що під час здійснення перевірки працівниками поліції було встановлено місцезнаходження прес – підбирача на території домогосподарства ОСОБА_1 .

       З огляду на викладене позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається як підставу своїх позовних вимог, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

       Відповідно до частин 1, 2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

       Згідно із частиною 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

       Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, то сплачений позивачем судовий збір необхідно покласти на нього.

       Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268  ЦПК України, суд, -

Ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Ліщинецьке об`єднане» до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути прес – підбирач WELGER АР 42 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

       У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Сторони по справі:

Позивач – Фермерське господарство «Ліщинецьке об`єднане», 22213, Вінницька область, Вінницький район, с.Ліщинці, вул.Колгоспна, 2, код ЄДРПОУ 34142930.

Відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 16.01.2023 року.

Суддя