ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Іванової І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити виплату недоотриманих сум щомісячної грошової доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю,

встановила:

У лютому 2010 року ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в жому посилалася на те, що отримує доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю, значно в меншому розмірі, ніж передбачено ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тому просила визнати дії відповідача неправомірними, зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплачувати на її користь щомісячну грошову доплату до пенсії, ж непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати починаючи з 01 січня 2008 року, відповідно до вимог ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду від 22 лютого 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано УПФУ у м. Білі Церкві Київської області провести нарахування та виплатити суму доплати до пенсії позивачці згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її рівні мінімальної заробітної плати з 18 грудня 2008 року. Позивача звільнено від сплати судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обгрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.08.1996 року громадянам, жі працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, територія якого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесена до зони посиленого радіоекологічного контролю і отримує з 1999 року щомісячно доплату, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі 5,20 грн.

При прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на підставі якої позивачу виплачувалось підвищення пенсії ж непрацюючому пенсіонеру, проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі 5,20 грн., суперечить вимогам ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з огляду на наступне.

Встановлено, що п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" зупинено дію ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та п. 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" змінена редакція ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з рішеннями Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10 - рп положення вищезазначених законів визнано неконституційними.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно Законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.

Згідно ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно - правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність ж Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно - правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно - правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз. 1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.З), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, жі регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Приймаючи постанову про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та засад пріоритетності законів над підзаконними актами та прийшов до правильного висновку про те, що при розрахунку підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, передбаченої цією статтею, застосуванню підлягають саме положення вказаного закону, а не постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи».

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду в частині задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача виплатити на користь позивача підвищення пенсії з 18 грудня 2008 року, оскільки позивач звернувся до суду 11 лютого 2010 року (згідно дати реєстраційного штампу на позовній заяві - а. с. 2), а відповідно до вимог ч. 2 ст. 99 КАС України, яка діяла на час розгляду справи, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тому, враховуючи положення ст. 99 КАС України, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року та межі позовних вимог, останні підлягають задоволенню з 11 лютого 2009 року.

Таким чином, апеляційна скарга УПФУ у м. Білій Церкві Київської області підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в частині періоду стягнення.

Керуючись ст. ст. 195, 197-198, 200-201, 205-206 КАС України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області задовольнити частково.

Змінити постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2010 року в частині періоду виплати підвищення пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, передбаченому ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 18 грудня 2008 року, зазначивши період виплати з 11 лютого 2009 року.

В решті постанову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий

Судді