УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 22-ц/0690/879/11

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді Кашапової Л.М.

суддів Зарицкої Г.В.

ОСОБА_1

при секретарі Ганько Ю.І.

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства „Промінь”, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 на заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 січня 2011 року, -

в с т а н о в и л а:

В липні 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будівлі їдальні, яка знаходиться в с.Іванівка Житомирського району Житомирської області по пров.Шкільному, 5-а, що був укладений 30.12.2005 року між ВАТ „Промінь”, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, посилаючись на те, що покупець, який має контрольний пакет акцій товариства, одноособово призначив керівником товариства ОСОБА_5, яка протиправно, уклала оспорюваний договір.

Зазначав, що вказана угода була укладена без дотримання вимог ст.633 ЦК України, тобто таємно від акціонерів, в тому числі і від нього, і вартість відчуженого майна була безпідставно занижена: об”єкт нерухомості продано за 26371грн. 20коп., тоді як його балансова вартість становить 150000грн. Кошти за придбане майно не були внесені ОСОБА_3 в касу товариства, що порушує його майнові права, як акціонера.

Вказував як правові підстави визнання правочину недійсним ст.215 ЦК України (без зазначення частини), однак посилання на ст.633 ЦК України (публічний договір), ст.659 ЦК України (обов”язок продавця попередити покупця про права третіх осіб на товар) та ст.660 ЦК України (обов”язки покупця і продавця у разі пред”явлення третьою особою позову про витребування товару) вказують на ч.1 ст.215 ЦК України, тобто, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п”ятою та шостою ст.203 цього Кодексу, і ст.228 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок).

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 11.01.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представника позивача ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на те, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального закону та порушено норми процесуального закону.

Зокрема зазначає, що судом не було витребувано у нього, як представника позивача, письмової згоди на заочний розгляд справи, і не взято до уваги той факт, що представник товариства визнала, що покупець ОСОБА_3 ні в касу, ні на розрахунковий рахунок ВАТ „Промінь” ніяких грошових коштів на виконання оспорюваної угоди не вносив.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з врахуванням наступного.

Згідно вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ч.1 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє правочин; вільного волевиявлення учасника правочину.

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемний.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 являються акціонерами ВАТ „Промінь”, що сторонами не оспорюється, а тому в силу вимог ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає. Однак звертає на себе увагу той факт, що позивач не надав суду документальних доказів на підтвердження кількості та вартості своїх акцій в товаристві, які б могли свідчити про впливовість його голосу при вирішенні майнових питань в фінансово-господарській діяльності товариства. ВАТ „Промінь”, який був зареєстрований як юридична особа 23.02.1996 року, на даний час перебуває в стадії припинення підприємницької діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.03.2011 року №153739 і копіями постанов Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2010 року та від 23.11.2010 року.

30.12.2005 року між ВАТ „Промінь” та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будівлі їдальні загальною площею 107,7 кв.м, яка знаходиться в с.Іванівка Житомирського району Житомирської області по пров.Шкільному, 5-а вартістю 26371грн. 20коп. На час укладення вищевказаної угоди спірне майно належало товариству на праві власності згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу ОСОБА_6 04.11.2005 року за реєстровим номером 2204, зареєстрованого в Державному реєстрі право чинів 04.11.2005 року за №942680, акту передачі майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області від 07.012.1005 року, які були зареєстровані Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації 14.12.2005 року за №12520601, тобто було приватизоване.

Від імені ВАТ „Промінь” спірну угоду підписала директор товариства ОСОБА_5, повноваження якої підтверджуються витягами з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) від 04.06.2008 року №14/2887 та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 28.03.2011 року №153739.

Відповідно до п.п.2.1,2.2 договору купівлі-продажу вартість приміщень об”єкту нерухомого майна становить 26371грн. 20 коп., вона була визначена на підставі висновку експерта від 08.08.2005 року (ринкова вартість приміщення їдальні станом на 30.06.2005 року без ПДВ складає 21976грн., вартість об”єкта оцінки разом з ПДВ 26371грн. 20коп.), який на час розгляду справи ніким не оспорений і не спростований (а.с.193). За цією ж ціною вчинено продаж будівлі їдальні і вказані кошти продавець отримав від покупця до підписання цього договору за договором про припинення зобов”язань шляхом заміни їх новими зобов”язаннями від 26.12.2005 року (відповідач ОСОБА_3 сплатив регіональному відділенню фонду Держмайна України по Житомирській області особисті кошти по зобов”язаннях товариства при приватизації ВАТ „Промінь” будівлі їдальні, що підтверджується копіями рахунку №37184501900001 від 11.11.2005 року та платіжної квитанції від 06.12.2005 року).

Позивач не зазначив обставин і не надав суду документальних доказів на підтвердження того, що були визнані недійсними чи незаконними у встановленому законом порядку повноваження ОСОБА_5, як керівника товариства, на момент укладення спірної угоди чи документи по приватизації будівлі їдальні по причині порушення корпоративних прав акціонерів. З пояснень представника позивача вбачається, що ОСОБА_2 не звертався до господарського суду Житомирського області з позовом про захист корпоративних прав.

В процесі розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, ні позивач, ні представник позивача не уточнили правових підстав визнання угоди недійсною, а зазначені в позовній заяві правові підстави є взаємовиключними по своїй суті, що перешкоджає суду в силу диспозитивності цивільного судочинства зупинитись на одній з них по власній ініціативі.

За вказаних обставин, коли позивач не визначив конкретних правових підстав для визнання угоди недійсною та не навів конкретних обставин, які б свідчили про недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, щодо необхідного обсягу цивільної дієздатності особи, яка вчиняє право чин, щодо відсутності вільного волевиявлення учасника право чину, не надав документальних доказів, які б підтвердили його право, як третьої особи, на майно, що було відчужене по оспорюваній угоді, не зазначив обставин, які б вказували на те, що оспорюваною угодою було порушено публічний порядок, внаслідок чого вона є нікчемною, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.12.2005 року немає.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_3 не мав повноважень для приватизації будівлі їдальні від імені товариства і не вніс в касу чи на розрахунковий рахунок товариства кошти за придбану будівлю їдальні згідно договору є необгрунтованими, оскільки питання щодо захисту корпоративних прав не були і не могли бути предметом розгляду по даній справі, оскільки вони повинні вирішуватись в порядку господарського судочинства, а невиконання умов договору відповідно до положень ст. 611 ЦК України є підставою для його розірвання, а не для визнання його недійсним.

Доводи апелянта щодо неврахування судом того факту, що будівля їдальні являється власністю територіальної громади с.Іванівка Житомирського району і вона без правовстановлюючих документів була прийнята на баланс ВАТ „Промінь”, є безпідставними, оскільки в контексті спірних правовідносин вказаний об”єкт нерухомого майна був легалізований через приватизацію у встановленому законом порядку та шляхом державної реєстрації, що документально підтверджено, а тому на час укладення оспорюваної угоди згідно вимог ст.ст. 210, 334 ч.4 ЦК України відповідач ВАТ „Промінь” вважався таким, що набув право власності на це майно (а.с.58-61, 172, 173, 186-204). Крім того, слід зауважити, що ні позивач, ні його представник не уповноважені виступати від імені територіальної громади с.Іванівка Житомирського району.

Безпідставним слід визнати і твердження апелянта про те, що суд неповно з”ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки відповідно до вимог ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання апелянта на порушення судом умов проведення заочного розгляду справи не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно вимог ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення лише у випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. До того ж, положення ст.224 ЦПК України не передбачають отримання письмової згоди позивача чи його представника на проведення заочного розгляду справи, а лише надають право суду ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не містять посилань на порушення судом норм процесуального закону, чи неправильне застосування норм матеріального закону, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 317 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 відхилити.

Заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 11 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Судді