У Х В А Л А

                                          і м е н е м   у к р а ї н и

 розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  приміщенні  суду  цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачів ОСОБА_3на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 січня 2009 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства „Чернігівоблбуд” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_4 про виселення,

В С Т А Н О В И В :

           В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_3. просить скасувати рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 січня 2009 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.

         Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова  від 13 січня 2009 року позовні вимоги ЗАТ „ Чернігівоблбуд” задоволено. Виселено ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_4. з кімнати НОМЕР_1 гуртожитку, розташованому в АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення у будинку по АДРЕСА_2. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

          Апелянт вказує, що суд допустив порушення норм процесуального права, проігнорував надані ним докази, не прийняв до уваги факти, встановлені іншими судовими рішеннями. Зокрема, суд не врахував, що будинок АДРЕСА_1 був збудований і зданий в експлуатацію як житловий будинок для малосімейних мешканців, а не як гуртожиток. Судом порушено ч. 3 ст. 61 ЦПК України, оскільки рішенням Арбітражного суду Чернігівської області від 24.05.1994 року встановлено, що до експлуатації був прийнятий саме будинок для малосімейних. Не надано належної оцінки необхідності виселяти мешканців одного гуртожитку і переселяти їх в інший гуртожиток, який також знаходиться на балансі позивача. Крім того, апелянт вказує на порушення судом норм матеріального права. Так, судом не враховано вимоги ст.. 50 ЖК України, оскільки в приміщенні, куди виселяють позивачів, відсутні будь-які зручності. Суд не врахував докази поважності причин розірвання відповідачем трудового договору, укладеного з позивачем. Апелянт вказує на порушення судом ст.. 114 ЖК України, оскільки в судовому засіданні не було встановлено, чи відноситься ЗАТ „Чернігівоблбуд” до тих підприємств, установ, організацій, на яких поширюються вимога зазначеної норми закону.

         В запереченнях ЗАТ „Чернігівоблбуд” просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції, вважаючи його законним і обґрунтованим.

          В засіданні апеляційного суду відповідачі та їх представник просили рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки необхідно залучити до участі в справі в якості відповідача  дочірнє підприємство „ Управління майном” ЗАТ „ Чернігівоблбуд”.

          Представник відповідача просила апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

           Розглядаючи справу та приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 06.01.1989 року відповідач ОСОБА_1. отримав на сім'ю з трьох осіб жиле приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_1 кімната НОМЕР_1 у зв”язку з трудовими відносинами з ЗАТ „Чернігівоблбуд”, а тому після звільнення останнього з роботи, відповідачі відповідно до ч. 3 ст. 132 ЖК України підлягають виселенню із займаного житлового приміщення з наданням іншого жилого приміщення, що відповідає санітарним і технічним умовам. Згідно акту від 26.06.2008 року приміщення кімнати №36, куди пропонує позивач виселити відповідачів знаходиться у задовільному санітарно-технічному стані.

         Висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам, ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та не суперечать нормам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.         

         Так, відповідно до ч.3 ст. 132 Житлового кодексу України осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням іншого жилого приміщення.

        Відповідно до ст. 125 Житлового кодексу України без надання іншого жилого приміщення не можуть бути виселені особи, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, а також осіб, звільнених у зв”язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.

        По справі встановлено, що кімнату НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., в гуртожитку по АДРЕСА_1 відповідачі отримали на підставі ордеру НОМЕР_2 від 06.01.1989 року, виданого на ім”я ОСОБА_1.(а.с.6). 

        07 жовтня 2005 року відповідача ОСОБА_1. було звільнено з роботи за власним бажанням, що не заперечується сторонами по справі. / а.с. 5/

Рішенням судової колегії у цивільних  справах Чернігівського обласного суду від 19 травня 2000 року та ухвалою судової колегії у цивільних справах  Верховного Суду України від 05.07.2000 року визначений статус будівлі АДРЕСА_1як гуртожиток. / а.с. 45-46/

 Згідно з  постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2007 року рішення господарського суду Чернігівської області від 12.06.2007 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 червня 2007 року, якими скасоване рішення Господарського суду Чернігівської області  від 26 березня 2004 року  та відмовлено в задоволенні позову про  визнання недійсним договору купівлі продажу укладеного 27.07.1994 року між фондом комунального майна і приватизації Чернігівської обласної ради з товариством покупців орендного підприємства „ Чернігівоблбуд” у частині включення до об'єкту купівлі продажу будинку квартир з 55 до 108 по ОСОБА_1, визнання права власності на вказані квартири за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Чернігівській області та вилучення цих квартир із незаконного володіння ЗАТ „ Чернігівоблбуд” з передачею у володіння держави залишене без змін. / а.с. 34-43/

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, позивач є власником вищезазначеного гуртожитку і має право вимагати виселення відповідачів.

Відповідно до положень ч.2 ст.132 Житлового кодексу України надане громадянам у зв”язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим ч.2 ст.114 цього ж Кодексу.

         Враховуючи, що надане відповідачам жиле приміщення по АДРЕСА_2 відповідає ч.2 ст.114 Житлового кодексу України, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ЗАТ „Чернігівоблбуд”. / а.с. 50, 63-64/

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що надане позивачем житлове приміщення по вул. Толстого, 138-а не придатне для проживання, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки  відповідачами на підтвердження цього не надано жодного належного доказу.

За таких обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог ЗАТ „ Чернігівоблбуд” та виселення відповідачів з наданням іншого жилого приміщення.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду посилання апелянта на те, що судом не надано належної оцінки необхідності виселення мешканців одного гуртожитку і переселення до іншого гуртожитку, а також не з'ясування причин звільнення відповідача з роботи, оскільки це не впливає на суть правовідносин, які виникли між сторонами, в зв”язку з тим, що ЗАТ „Чернігівоблбуд” є власником спірного гуртожитку та має право на свій розсуд розпоряджатися цією власністю. Згідно рішення  виконкому Чернігівської міськради від 20 листопада 2000 року кімнатам з № 1 по № 53 по АДРЕСА_2 надано статус житлових. / а.с. 32/  Безпідставними є також доводи апелянтів відносно скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд,   відповідно до п.4 ч1. ст. 311 ЦПК України, оскільки рішенням по даній справі не вирішуються питання про права та обов'язки позивача, а отже відсутня безумовна підстава для скасування рішення. 

 Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

          Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

        Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_3-відхилити.

        Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 13 січня 2009 року- залишити без змін.

        Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

   Головуючий:                                                    Судді: