ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18.07.06р.

Справа № А21/166-06

За позовом прокурора Широківського району в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ

до відповідача комунального підприємства „Вишневе”, с.Карпівка, Широківський р-н, Дніпропетровська обл.

про стягнення 4931грн. 25коп.

Суддя  Алмазова І.В.

Представники сторін:

від прокурора –Цяцька  О.В. –ст.прокурор, посвідчення №135 від 26.09.2001р.

від позивача –не з’явився.

від відповідача –не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Широківського району в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом про стягнення  з відповідача 4931грн. 25коп. заборгованості, в обґрунтування позовних вимог посилається на визначення у Законі України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі –Закон), нормативу робочих місць для обов’язкового працевлаштування на підприємстві інвалідів та у випадку, якщо їх кількість менша, ніж встановлений норматив, –обов’язок сплатити штрафні санкції у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування  інваліда і не зайняте інвалідом. Визначає, що на протязі 2005р. на підприємстві відповідача нестворено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, що підтверджено звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10–П1.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилається на те, що є суб’єктом малого підприємства, який сплачує єдиний податок, відповідно не є платником внесків до Фонду соціального захисту інвалідів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника, дослідивши подані докази,  суд, -       

в с т а н о в и в:

У відповідності зі звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-П1 (річна) за 2005рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства становила 16 чоловік, а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів згідно з ст.19 Закону  складає одне місце, фактично за даними розділу І звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди не працювали, відповідно означеного, не зайнято інвалідами одне місце.

Згідно ст. 18 Закону зобов’язання з працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів.

У відповідності п.п. 2, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 №314 (далі –Положення) робочим місцем інваліда може бути: звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для  його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда –робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим  вимогам  робочого  місця  для  інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

За п.п. 5,  10,  11,  12,  13, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.95 №314,  передбачено,  що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів,  громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК та інших особливостей інваліда.

Таким чином, на підприємство законодавством з питань захищеності інвалідів в Україні покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, обов’язок з їх працевлаштування відсутній. Позивачем не надано доказів в підтвердження відсутності звернень відповідача центрів зайнятості, тощо з питань інформування про наявність робочих місць для інвалідів.

У відповідності зі ст. 20 Закону підприємства незалежно від форми власності  господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Сплату штрафних санкцій підприємства проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).

Як вбачається з матеріалів справи, докази в підтвердження факту, що інваліди для працевлаштування були  направлені на підприємство відповідача, відомості про випадки безпосереднього звернення інвалідів підприємство відповідача для працевлаштування та факт відмови їм також відсутні.

Ствердження позивача, що на підприємстві відповідача не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів не підтверджені доказами. Посилання на наданий відповідачем звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (а.с. 10) не є належними, оскільки за його змістом зазначено, що у 2005 році на підприємстві не працювали інваліди (а.с. 10, код рядка 02), однак з якої причини: з причини не створення відповідачем робочого місця, або з причини відсутності інваліда, не направлення інваліда належними органами для працевлаштування, тощо. Наведене доводить, що не виключена можливість того, що відповідачем було створено спірне робоче місце (звичайне робоче місце), позовні вимоги не доведені, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, ст. 161 ЦК України,  ст.ст. 162, 163 КАС України,  суд, -     

  

ПОСТАНОВИВ:

–          в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України.

Суддя

І.В. Алмазова