Справа №22-11623 Головуючий по 1-й інстанції:Угорчук В.В.
Категорія-21
Доповідач: суддя - Резникова Л.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2006року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі
Головуючого судді Шабанової В.О.
суддів: Резникової Л.В. , Висоцької B.C.
при секретарі Кошмак Т.С.
за представника відповідача
Розглянути у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду в м.
Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань України в Шахтарському районі Донецької області
на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2006 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Шахтарському районі Донецької області про відшкодування моральної шкоди,-
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача ,перевіривши матеріали цивільної справи, апеляційний суд,
ВСТАНОВИВ:
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2006 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1, стягнуто на його користь з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Шахтарському районі Донецької області у відшкодування моральної шкоди 16000грн.
Постановлюючі таке рішення суд виходив з того, що позивач перебував в трудових відносинах. з філією „ІНФОРМАЦІЯ_1" , де ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав виробничу травму лівого ока ,
внаслідку чого за висновком ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний інвалідом З групи з встановленням 45% втрати працездатності. Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач в молодому віці частково втратив працездатність із-за трудового каліцтва, у нього порушено функції зору, тобто життєво важного органу. Оскільки позивачеві протипоказана важка фізична праця, а також робота з рухомими механізмами він вимушений був перейти працювати сторожем.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань Шахтарському районі Донецької області просить скасувати вказане рішення, постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволені позову. Вважає, що при постановлені рішення судом порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів відповідач вказував на те , що позивач не довів наявність заподіяної йому моральної шкоди, у визначеній судом сумі, крім того п.27ст.77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дії ст..21ч.1п.1пп є, ст.28ч.З Закону України п.27ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" в частині відшкодування моральної шкоди та пропустив строки звернення в суд, передбачені ст.233 КЗпП України . Судом також не було враховано, що у нещасному випадку , який стався з позивачем є 10% його вини.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з таких підстав:
Задовольняючи частково -позовні вимоги позивача , суд першої інстанції вірно встановив обставини справи і прийшов до правильного висновку, що позивач перебував в трудових відносинах з філією „ІНФОРМАЦІЯ_1" , де ІНФОРМАЦІЯ_2отримав виробничу травму лівого ока , внаслідку чого за висновком ІНФОРМАЦІЯ_3 був визнаний інвалідом 3 групи з встановленням45% втрати працездатності.
Визначаючи розмір заподіяної моральної шкоди, суд виходив з того, що позивач в молодому віці частково втратив працездатність із-за трудового каліцтва, у нього порушено функції зору, тобто життєво важного органу. Оскільки позивачеві протипоказана важка фізична праця, а також робота з рухомими механізмами він вимушений був перейти працювати сторожем.
Постановлене рішення відповідає нормам матеріального права. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам незалежно від відшкодування майнової втрати передбачено ст. 1 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(далі - Закон) і є одним із засобів захисту особистих немайнових прав працівника. Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим, як це передбачено підпунктом „е" пункту 1 частини першої статгі 21, частиною третьою статті 28 Закону, покладена на відповідача.
В п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 р. № 1-9/2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня страти професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Факт заподіяння шкоди здоров'ю позивача підтверджений висновками МСЕК про встановлення втрати працездатності, а також поясненнями позивача , який підтвердив наявність заподіяної моральної шкоди.
Апеляційний суд не приймає довід відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу. Такий висновок МСЕК відповідно до вимог ст. 34 п. З Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності.
яким такі строки непередбачені.
Крім того, посилання відповідача на с т. 77 Закона України « Про державний бюджет України на 2006 рік» якою зупинено дії абз.4 ст. 1 ( в . частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам іх сімей) , підпункту (є) п.1 ч.І ст.21, ч.З ст. 28, ч.З ст. 34, ч.5 ст. 47( в частині знижок та надбавок до розміру страхового внеску) Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"- безпідставні, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виконання спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Щодо порушення позивачем строку для його звернення в суд з
зазначеним позовом, то такий довід також є неспроможними, оскільки на правовідносини, які виникли між сторонами, вимоги ст..233 КЗпП України не поширюються.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність заподіяння позивачу моральної шкоди при виконанні трудових обов'язків , що покладає на відповідача обовіязок відшкодувати цю шкоду, оскільки , відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року№4« Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зі змінами внесених Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року№5- розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань( фізичних, душевних, психічних, тощо) яких зазначав позивач ^характер немайнових витрат ( їх тривалості, можливості відновлення та інших обставин . Зокрема враховується стан здоров'я потерпшого.
При встановленні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача
Перевіривши доводи апеляційних скарг в межах оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права і тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Таким чином, розглядаючи справу, суд всебічно, повно і об'єктивно, згідно з наданими доказами розглянув спір, прийняв правильне рішення.
Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Шахтарському районі Донецької області відхилити.
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 15 листопада 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена
протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до суду
касаційної інстанції.