ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

07 червня 2006 р.

№ 35/586-05(47/587-04)

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                  Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірнього підприємства “Спринтер”,             м. Харків

на постанову

від 13.03.2006 Харківського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду

№ 35/586-05 Харківської області

за  позовом

Акціонерного товариства закритого типу “Харківський жировий комбінат”,                    м. Харків

до	Дочірнього підприємства “Спринтер”,              м. Харків

про	стягнення  18 257,23 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –             не з'явилися

від відповідача –        не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2005, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 задоволено позов Акціонерного товариства закритого типу “Харківський жиркомбінат” до Дочірнього підприємства “Спринтер” про стягнення 18 257,23 грн. в т.ч. 14 416,01 грн. основного боргу, 3 841,22 грн. пені згідно договору поставки № 2067Р-Сб від 15.06.2004 р. Стягнуто з відповідача на користь позивача 14 416,01 грн. основного боргу, 3 841,22 грн. пені, 91,29 грн. державного мита за подання апеляційної скарги, 182,58 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання виконав частково, в зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість в сумі 14 416,01 грн., яка не відшкодована.

Пунктом 9.4 договору та ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочку оплати одержаної продукції, покупець несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,1 % від несплаченої в строк суми, за кожний день прострочки оплати.

Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову апеляційного суду скаржник просить їх скасувати і припинити провадження у справі посилаючись на те, що при винесенні постави апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що ніякого боргу та пені у нього перед позивачем –АТЗТ “Харківський жировий комбінат” не існує.

На думку скаржника, договір поставки між сторонами фактично не укладений, оскільки не було досягнуто згоди по всім істотним умовам договору тому спірний договір не породжує будь-яких взаємних прав та обов'язків.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Акціонерним товариством закритого типу “Харківський жировий комбінат” (постачальник) та Дочірнім підприємством “Спринтер” 15.06.2004 р. укладено договір поставки № 2067-Р-С6 та додаткову угоду № 2 від 16.09.2004 р. відповідно до умов якого позивач –АТЗТ “Харківський жировий комбінат” зобов’язався передати  у власність відповідачу –Дочірньому підприємству “Спринтер” продукцію, а відповідач прийняти та оплатити її вартість.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата продукції здійснюється на протязі 14 банківських днів з моменту отримання партії продукції.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що АТЗТ “Харківський жировий комбінат” свої зобов'язання виконало належним чином, передало відповідачу олійно-жирову продукцію в асортименті, який вказаний в  товарних накладних.

В свою чергу відповідач –Дочірнє підприємство “Спринтер” олійно-жирову продукцію прийняв, що підтверджується належними доказами, а саме довіреністю від 01.10.2004, але оплатив її частково, заборгованість складає 14 416,01 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту  або інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 9.4. договору передбачено, що за прострочку оплати отриманої продукції, покупець –Дочірнє підприємство “Спринтер” несе відповідальність у вигляді пені в розмірі  0,1%  від несплаченої в строк суми, за кожний день прострочки оплати.

Відповідач частково розрахувався за отриману продукцію, а тому відповідно до вимог п.9.4 договору та ст. 549 Цивільного кодексу України повинен сплатити пеню.

Посилання скаржника на те, що  договір поставки між сторонами фактично не укладений, оскільки не було досягнуто згоди по всім істотним умовам договору, а тому спірний договір не породжує будь-яких взаємних прав та обов'язків та на те, що скаржник –ДП “Спринтер” здійснив повернення спірної кількості продукції в межах строку придатності перевірено судом апеляційної інстанції та відхилено, як необґрунтоване, а тому додаткова оцінка зазначених обставин не відноситься до юрисдикції касаційної інстанції відповідно до  ч.2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу  України.

Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваних рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом  наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на  вимоги ч. 2 ст. 1115 та ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Харківським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2006 у справі № 35/586-05  залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                 Л.Невдашенко

Судді:                                                                                        М.Михайлюк

                                                                                                   Н.Дунаєвська