ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2006 р. | № 24/738 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пульс”
на рішення господарського суду міста Києва від 11.01.2006р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р.
у справі №24/738
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пульс”
про стягнення 19 524,53 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився,
від відповідача: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Пульс” і просило суд стягнути з останнього 19 524,53 грн. боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов’язання за договором поставки №СБ-232 від 28.04.2004р. щодо оплати поставленого товару.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.01.2006р. (суддя Смілянець В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. (головуючий, суддя Брайко А.І., судді Бившева Л.І., Розваляєва Т.С.), позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача 15 626,80 грн. основного боргу, 1 925,29 грн. пені, 1 601,88 грн. збитків від інфляції, 370,56 грн. 3% річних та судові витрати.
Рішення та постанова мотивовані порушенням відповідачем умов договору поставки щодо строків оплати отриманого товару. На день розгляду справи основний борг відповідача перед позивачем складає 15 626,0 грн., який, за висновком судів, підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України. Також стягненню підлягає передбачена пунктом 5.2. договору пеня у розмірі 1 925,0 грн. Доповідач: Палій В.М.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та збитків від інфляції.
У своїй касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що оскільки договором передбачена відповідальність у вигляді пені, то стягнення 3% річних та збитків від інфляції є неправомірним. Позивачем не доведено розмір облікової ставки НБУ, що існувала в період прострочення відповідачем грошових зобов’язань та розмір індексів інфляції за період з грудня 2004 року по травень 2005 року.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі укладеного між ними договору поставки №СБ-232 від 28.04.2004р. з урахуванням додаткової угоди №1 від 23.07.2004р. до нього.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 26 626,80 грн., за який останній розрахувався частково у сумі 11 000,0 грн.
У зв’язку з порушенням відповідачем умов договору щодо строків оплати поставленого товару, визначених договором та додатковою угодою №1, позивач на підставі пункту 3.3. договору, у редакції додаткової угоди №1, розірвав договір поставки, направивши про це відповідачу лист б/н від 21.11.2004р., який останній отримав 25.10.2004р.
Названим пунктом 3.3 договору передбачено, що у разі, якщо договір поставки або додаткова угода будуть розірвані, покупець зобов’язаний оплати всю дебіторську заборгованість протягом 30 календарних днів з моменту розірвання договору.
Проте, відповідач у порушенням положень ст.ст.525, 526 ЦК України та умов договору поставки №СБ-232 від 28.04.2004р. отриманий товар повністю не оплатив.
Згідно з частинами 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст.509, 526 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
В силу ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
За таких обставин є правильним висновок судів про стягнення з відповідача пені у сумі 1925,29 грн., враховуючи, що у договорі поставки сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми основного боргу за кожен день прострочки.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи скаржника про те, що оскільки договором передбачена відповідальність відповідача у вигляді пені, то стягнення 3% річних та збитків від інфляції є неправомірним.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.
До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов’язанню, правова природа яких, є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов’язань.
Погоджується колегія суддів і з висновком суду апеляційної інстанції про те, що облікова ставка НБУ та розміри індексів інфляції не потребують доведення. У зв’язку з чим відхиляються доводи скаржника про зворотне.
Так, відповідно до п.1 ст.35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доведення. При цьому загальновідомими є такі факти, про які у визначених межах знає значне коло осіб.
Оскільки облікова ставка НБУ та розміри індексів інфляції оприлюднюються відповідними органами державної влади шляхом опублікування в офіційних виданнях, то вони, з огляду на положення п.1 ст.35 ГПК України, не потребують доведення.
Враховуючи викладене, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Пульс” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2006р. у справі №24/738 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій