ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

05 жовтня 2022 року м. Київ № 640/15088/22

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Скочок Т.О., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в здійсненні ОСОБА_1 виплати перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум; 2) зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату перерахованої пенсії за період з 01.01.2018 по 31.12.2019 виходячи із 100% сум підвищення пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою суду від 16.09.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду, із наведенням у тексті такої заяви інших підстав для поновлення строку, та доказів поважності причин пропуску такого строку.

На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, представником позивача була подана до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цією позовною заявою. В обґрунтування поданої до суду заяви представник позивача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 та постанову Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №440/4978/19, що містять висновки щодо застосування судами положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. А саме про те, що у період чинності норм п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України №103 повинні застосовуватися норми Закону України №2262-ХІІ (безвідносно до того, чи скасовані ці норми судом). Також представник позивача зазначив, що наведені різні правові висновки з приводу захисту права позивача на звернення до суду із цим позовом та ознайомлення позивача із постановою Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №440/4978/19 свідчать про об`єктивну неможливість останнього своєчасно звернутися до суду.

Розглянувши подану представником позивача до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із цим позовом, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

З наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Зі змісту поданого до суду позову судом встановлено, що предметом спору в даному випадку позивач зазначає, відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у виплаті перерахованої пенсії за період з 01 січня 2018 по 31 грудня 2019 роки виходячи із 100% сум підвищення пенсії, тобто, беручи до уваги викладене, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з порушенням строку звернення до суду, визначеного ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

В свою чергу, з урахуванням вказаного вище, суд вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).

В свою чергу, суд звертає увагу, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія він вважається таким, що повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Водночас, суд звертає увагу, що у поданій представником позивача заяві про поновлення пропущеного строку звернення позивачем не було зазначено обставин, що останній демонструючи свою необізнаність щодо невиплати перерахованої пенсії звернувся до пенсійного органу із заявою про надання йому відповідної інформації.

Навпроти, з питаннями щодо невиплаченої перерахованої пенсії, позивач звернувся до відповідача лише на наприкінці листопада 2021 року, що свідчить про тривалу бездіяльність позивача. У поданій позивачем заяві, останній ніяким чином не аргументує обставини того, що заважало позивачу звернутись до пенсійного органу та в подальшому за захистом своїх прав до суду починаючи з 31 грудня 2019 року.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічного правового висновку прийшов Верховний Суду у постановах від 13.04.2022 у справі №340/1281/21, від 31.05.2022 у справі №120/3289/21-а, від 01.06.2022 у справі №640/4086/20, від 29.06.2022 у справі №320/704/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, Верховним Судом в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 було вирішено відступити від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020.у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

В даному випадку, виходячи з аналізу матеріалів справи, суд зауважує, що про невиплату перерахованої пенсії за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року позивач міг знати починаючи з вказаних дат, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, ні в позовній заяві, ні в заяві про поновлення строків, які б вказували на те, що раніше ніж у грудні 2019 року він був позбавлений можливості звернутися до відповідача із заявою про виплату перерахованої пенсії та/або що він намагався протягом цього часу захистити своє право у визначений законодавством спосіб, зокрема шляхом звернення до суду з приводу отримання відповідної довідки для здійснення перерахунку пенсії.

Відтак, суд зазначає, що момент отримання позивачем листа пенсійного органу від 20.12.2021 №2600-0202-8/04482 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав та про наявність обставин за якими у позивача з`явилось право на проведення перерахунку та виплату пенсії, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти з пропущенням встановленого процесуального строку, після отримання пенсії.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду 01 серпня 2022 року з позовом про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2018 року позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилань позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №520/2098/19 та постанову Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №440/4978/19, що містять висновки щодо застосування судами положень нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Обставиною, з якою позивач пов`язує порушення його прав, є виплата йому пенсії у неповному розмірі в період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, а не дата ухвалення чи оприлюднення зазначених постанов Верховного Суду. Про обставини, які порушують його право на пенсійне забезпечення (про розмір пенсійної виплати) позивач знав щомісяця, отримуючи її протягом спірного періоду з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019.

Суд вказує також, що у справі №520/2098/19 позивач звернувся до адміністративного суду у травні 2019 року і його вимоги були розглянуті по суті, проте з даним адміністративним позовом у справі №640/15088/22 позивач звернувся до суду у вересні 2022 року року, тобто зі спливом більше ніж 4 років з дати початку спірного періоду (01 січня 2018 року) та 2 років з дати його закінчення (31 грудня 2019 року).

Суд зазначає, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява №28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Каракуця проти України» (заява №18986/06) від 16.02.2017 (набуло статусу остаточного 16.5.2017) Суд неодноразово визначав, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 4 жовтня 2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 1 квітня 2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).

Суд зазначає, що строки звернення до адміністративного суду є аналогом інституту позовної давності, який належить до галузей матеріального приватного права. Під строком звернення до адміністративного суду з позовною заявою слід розуміти проміжок часу після виникнення спору у публічно - правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою про захист своїх прав, свобод чи інтересів, а дотримання такого строку звернення є однією з умов для реалізації права на звернення до суду. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, при цьому, законодавцем врегульовано питання щодо необхідності зазначення поважних підстав для поновлення такого строку.

Частиною 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

При цьому, суд звертає увагу, що при визначенні наслідків пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою застосовуються правила ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України та не можуть застосовуватись правила ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, якими врегульовано питання поновлення, продовження або відмови в такому поновленні чи продовженні процесуального строку саме щодо вчинення окремої процесуальної дії.

Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, враховуючи те, що підстави, з яких пропущено строк звернення до суду визнані судом неповажними, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.ст. 122, 123, п. 9 ч. 4 ст. 169, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя Окружного адміністративного суду міста Києва -

У Х В А Л И В:

1. Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Повернути позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

3. Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Скочок