КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21.02.07 р. № 32/291-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів: Розваляєвої Т.С.
Зубець Л.П.
при секретарі: Шевченко Я.А.
За участю представників:
від позивача -Ткач С.С. – довіреність №6/9/10-203 від 09.01.2007р.;
від відповідача -1) Гаврилюк С.В. – довіреність б/н від 19.02.2007р.; 2) Батуринцев А.Г. – довіреність б/н від 14.08.2006р.;
Буряк О.В. – директор (наказ №1 від 01.08.1996р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Печерському районі м.Києва
на постанову Господарського суду м.Києва від 21.11.2006
у справі № 32/291-А (Хрипун О.О.)
за позовом Державна податкова інспекція у Печерському районі м.Києва
до Відкрите акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій № 2"
Товариство з обмеженою відповідальністю "Карара"
про визнання договору недійсним
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2007р. № 01-23/3/128 склад судової колегії змінено, справу № 32/291-А передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Розваляєва Т.С.
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду м. Києва у справі № 32/291-А від 21.11.2006р. в позові відмовлено повністю.
Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва подала апеляційну скаргу на зазначену постанову суду, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Відкрите акціонерне товариство “Завод залізобетонних конструкцій № 2” теж звернулось з апеляційною скаргою на зазначену постанову суду, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.
Представники Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва та відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали, просять її задовольнити.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує та вважає, що постанова є законною та обґрунтованою, а тому просить суд постанову місцевого суду залишити в силі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Судом встановлено, що 24.04.2001 між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу нежилого будинку, згідно з яким ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій №2" продало ТОВ "Карара" виробничу будівлю допоміжного призначення загальною площею 1254,10 кв. м, розташовану в м. Києві по вул. Промисловій під номером 4-Б (літ. В).
Відповідно до п.6 зазначеного договору ТОВ "Карара" набуває право власності на об'єкт купівлі-продажу з моменту підписання договору за умови його нотаріального посвідчення. Зазначений договір був засвідчений 24.04.2001 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буряк О.А. (реєстраційний № 934).
Про виконання сторонами зобов'язань за зазначеним договором свідчить факт перерахування ТОВ "Карара" відповідно до умов договору грошових коштів по безготівковому розрахунку ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій №2" в сумі 54350,00 грн. платіжними дорученнями від 25.04.2001, №148 від 21.05.2001, №150 від 23.05.2001, а також рахунок №361 від 25.04.2001на суму 54350 грн.. в тому числі ПДВ 9058.33 грн.
ТОВ "Карара" здійснив відповідні дії щодо реєстрації права власності на об"єкт купівлі-продажу (нежилий будинок за адресою м. Київ, вул. Промислова, 4-Б) та отримав реєстраційне посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації 26.04.2001.
Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який вступив в дію з 01.01.2004, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чиннос і ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно п. 6. п. 7 ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Оскільки правовідносини між відповідачами виникли та припинились (в зв'язку з виконанням спірного договору) до набрання чинності новим ЦК України, судом визнається, що дані відносини, в тому числі строки позовної давності, регулюються ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, яка суперечить вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при не можливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно з п 2 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" від 28.04.1978 № 3 (з наступними змінами та доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 2.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" визначено, що на підставі ст. 48 ЦК УРСР недійсними, можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Отже, в розумінні ст. 48 ЦК УРСР недійсними є також угоди, які суперечать вимогам законодавства, в тому числі і Указам Президента України.
Відповідно до відомостей, наданих ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України у листі від 06.09.2006 №01-11/1218 та згідно з розширеним витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна все рухоме та нерухоме майно відповідача ВАТ "Завод залізобетонних конструкцій №2" знаходиться в податковій заставі з 20.09.1999. Запис про реєстрацію застави зроблено 21.03.2000 за № 9-459.
Згідно з ст.59 ЦК УРСР. який діяв на час укладення спірної угоди, угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Колегія суддів вважає, що при розгляді справи про визнання угоди недійсною суд керується нормами законодавства, які були чинними на час укладення спірної угоди.
Станом на дату укладення спірного договору чинне законодавство України не передбачало обов'язкової реєстрації застави нерухомого майна в державних реєстрах. Згідно п. 3 Указу України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" з 1 липня 1998 року реєстрації в Державному реєстрі застав рухомого майна підлягала податкова застава рухомого майна боржників по сплаті податків.
Згідно з частиною першою п.2 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" від 04 03.1998 №167/98 (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), з дня виникнення податкової заборгованості все майно і майнові права платника податків, що з дня виникнення податкової заборгованості все майно і майнові права платника податків, а щодо фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - майно та майнові права, які використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності, перебувають у податковій заставі, крім майна і майнових прав, що відповідно до закону не можуть бути предметом застави, та основних фондів підприємства, визнаного у встановленому порядку казенним підприємством. Частиною 2 цього ж пункту Указу встановлювалось, що податкова застава не потребує письмового оформлення. Орган державної податкової служби у триденний строк від дня виникнення податкової застали повідомляє у письмові формі відповідного платника податків про податкову заставу належного йому майна та майнових прав.
Пунктом 5 Указу Президента України "Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, що діяла на момент укладення сторонами спірного договору) встановлювалося, що відчуження майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника податків, крім товарів в обороті, якщо такі товари реалізуються за цінами не нижче звичайних.
Сторонами не заперечується той факт, що вони не зверталися до органів державної податкової служби і ці органи згоди на продаж зазначеного в договорі майна не надавали. Одночасно ТОВ “Карара” наполягає на тих обставинах, що про наявність податкової застави йому не було відомо, він є добросовісним набувачем, сплатив кошти за придбане майно, і не зобов’язаний був перевіряти факт наявності податкової заборгованості у відповідача-1, оскільки зазначений обов’язок на нього не покладений Законами України, під час оформлення договору купівлі-продажу всі вимоги законодавства ним були дотримані, що підтверджує також нотаріальне посвідчення договору.
У відповідності до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Для окремих видів вимог (про стягнення неустойки (штрафу, пені), про недоліки доданих речей, вимог, що випливають з поставки продукції неналежної якості, про явні недоліки в роботі, виконаній за договором підряду), а також про недоліки в роботі, виконаній за договором побутового замовлення застосовуються скорочені строки давності тривалістю в шість місяців (ст.72 ЦК УРСР).
Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності (ст. 73 ЦК УРСР).
У відповідності до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір укладений сторонами 24.04.2001. Позов про визнання цього договору недійсним пред'явлений позивачем лише 08.06.2006, тобто з пропущенням передбаченого ЦК УРСР строку позовної давності.
Також позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами якого позивач пред'явив позов.
У відповідності до норм вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" 04.12.1990 №509-ХП встановлюється, що до функцій органів державної податкової служби відноситься подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.
Крім того позивач стверджує, що відчуження майна, яке знаходиться в податковій заставі без згоди органів державної податкової служби є порушенням інтересів державної податкової служби, оскільки перешкоджає виконанню покладених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" обов'язків щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, повноти сплати до бюджету податків.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком оскільки, в даному випадку, контролюючим органом стосовно підприємства-боржника (відповідача-І), майно якого знаходилось у податковій заставі, є ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, де відповідач-1 перебуває на обліку як платник податків.
На момент укладання спірного договору за відповідачем-1 рахувався податковий борг у розмірі 340428,46 грн., в тому числі по податку з власників наземних транспортних засобів та інших самохідних машин у сумі 9,00 грн., по земельному податку - у сумі 340419,46 грн.
12.07.2001 ДПА у м. Києві прийняте рішення №31, яким гідно п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг відповідача-1 на суму 565422,28 грн. списано. Зазначені обставини підтверджуються листом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 14.09.2006 №5159/9/24-140.
Також до матеріалів справи відповідачем-2 надана копія ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2005 у справі №29/166-33/69, якою позов ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до відповідачів про визнання недійсним договору від 24.04.2001 залишений без розгляду, що свідчить про те, що право на звернення до суду з позовом про визнання зазначеного договору недійсним контролюючим органом реалізовано.
Доказів про наявність податкового боргу на момент укладення спірного договору, а також на день розгляду справи судом у відповідача-2, який перебуває на податковому обліку у позивача, суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задоволенню не підлягає, а постанова Господарського суду м. Києва від 21.11.2006р. у справі № 32/291-А не підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 198, п.4 ст. 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
УХВАЛИВ:
. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 21.11.2006р. у справі № 32/291-А залишити без змін.
2. Матеріали справи № 32/291-А повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Мартюк А.І.
Судді
Розваляєва Т.С.
Зубець Л.П.