Апеляційний суд Тернопільської області

м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14а, 46006, (0352) 52-41-64

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Сташківа Б.І.;

суддів - Дикун С.І., Ходоровського М.В.;

при секретарі - Семяоніді В.А.;

з участю - представника апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

відповідачки ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в М.Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2010 року та на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення права власності на 1/6 частину житлового будинку, визнання права власності на житловий будинок та сплату грошової компенсації,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2004 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та присадибної земельної ділянки, які знаходяться в м.Тернополі по вул.Академіка Дністрянського, ЗО, шляхом виділення їй у користування 5/6 частин, а відповідачці — 1/6 частину спірного житлового будинку.

В подальшому позивачка змінювала позовні вимоги.

В червні 2007 року просила позбавити відповідачку ОСОБА_3 права власності на належну їй 1/6 частину спірного житлового будинку та визнати за нею право власності на цілий житловий будинок із сплатою відповідачці вартості її частки.

Після смерті ОСОБА_5 до участі в справі було залучено її правонаступника ОСОБА_1

В листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про встановлення порядку користування земельною ділянкою,

посилаючись на те, що між нею та ОСОБА_5 виникають конфлікти з приводу користування земельною ділянкою.

В липні 2010 року ОСОБА_3 доповнила позовні вимоги про поділ в натурі житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 між відповідачем та позивачем.

Справа судами слухалася неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2010 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення права власності на 1/6 частину житлового будинку, визнання права власності на цілий житловий будинок та сплату грошової компенсації відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі представник апелянта просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2010 року, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права,вважає,що суд безпідставно відкинув їх доводи про про те, що частка ОСОБА_3 є незначною, неподільною, не врахував, що відповідачка є співвласницею житлового будинку по АДРЕСА_2, який придатний для проживання, а також суд безпідставно залишив позовну заяву ОСОБА_3 про поділ житлового будинку без розгляду, оскільки з такими вимогами вона не зверталася, а лише про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, зіславшись на доводи викладені в ній.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечили щодо задоволення позову.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із слідуючих обставин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_6 є власником 1/6 частини спірного житлового будинку, її право власності є непорушним, іншого жилого приміщення в неї на право власності не має, згоди на отримання грошової компенсації вона не дає, а припинення права на частку будинку завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її сім'ї.

З таким висновком суду можна погодитися, оскільки він узгоджується з матеріалами справи і не суперечить положенням чинного законодавства.

У силу положень ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) всі громадяни є рівними у

своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Виходячи з цих положень правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частково власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_7 є власником 5\6 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27 січня 2010 року, виданим державним нотаріусом Другої Тернопільської державної нотаріальної контори.

Відповідачка ОСОБА_3 є власником іншої 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 07 липня 1986 року 32464, виданим Тернопільським обласним об'єднанням бюро технічної інвентаризації на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 10 червня 1986 року.

Із довідки приватного підприємства "Східний масив" вбачається, що крім співвласників житлового будинку в ньому зареєстровані інші члени сім'ї, хоча, як вбачається із акту від 09 серпня 2010 року в ньому фактично проживає позивач ОСОБА_7 та чоловік відповідачки ОСОБА_8.(а.с.200 т.1, а.с.142 т.З).

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» розмір грошової компенсації вартості частки у майні в разі припинення права особи на таку частку, визначається за угодою сторін, а в разі її відсутності - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за

яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

В судовому засіданні встановлено, що частка ОСОБА_3 у спірному будинковолодінні є дійсно незначною і реальний поділ будинку у співвідношенні 1/6 до 5/6 частин, виходячи із вимог Державних будівельних норм ДБН 79-92 та житлової площі, що припадає на 1/6 частину є неможливим, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №1331 від 10 грудня 2004 року (а.с. 25-37 т.1).

Разом з тим колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку відмовивши в позові про позбавлення права власності на 1\6 частину житлового будинку із сплатою грошової компенсації, оскільки таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки ОСОБА_3., як співвласниці частини житлового будинку так і членам її сім'ї. В судовому засіданні встановлено, що у спірному будинку проживають позивач ОСОБА_1, чоловік відповідачки ОСОБА_8 та позивачка ОСОБА_3, яка тимчасово перебуває на роботі за кордоном і приїжджає на постійне місце проживання у м. Тернополь, де проживає разом з чоловіком у спірному будинку, іншого жилого приміщення в них не має.

Непорозуміння, які виникають між сторонами не позбавляє їх права встановити порядок користування приміщеннями будинку.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що у позивачки разом з чоловіком є на праві власності житловий будинок в с.Підгородньому Тернопільського району, оскільки житловий будинок, який на час ухвалення судового рішення не прийнятий в експлуатацію і право власності на нього не зареєстровано, знаходиться в іншому населеному пункті і власником земельної ділянки є ОСОБА_8, на якій ведеться будівництво житлового будинку, що підтверджується довідками Підгороднянської сільської ради ( а.с. 161.162. т.З, а.с. 273 т.1).

Під час повторного обстеження житлового будинку по АДРЕСА_2 на підставі акту обстеження даного житлового будинку від 01 грудня 2010 року встановлено, що двоповерховий будинок з зовні оштукатурений, виявлено тріщину з однієї сторони будинку, будинок покритий шифером, частково зруйнована покрівля, встановлено пластикові вікна, з них два вікна пошкоджених (розбиті). До житлового будинку підведено стояк газопостачання, відсутні всі комунальні вигоди (світло, опалення, водопостачання, каналізація), відсутні міжкімнатні двері, підлоги не встановленні по цілому будинку.

Оскільки при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, то колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення.

На підставі наведеного і, керуючись п.1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308; 313; 314; 315; 317; 319; 324; 325 ЦПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилити

Рішення Тернопільського міськрайонного-суду від 15 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис

Судді: два підписи

З оригіналом згідно

Суддя апеляційнтго суду Тернопільської області Б.І.Сташків