РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" лютого 2007 р. | Справа № 9/372-4991 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі , при секретарі Кулігіній Т.В.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні господарський спір
за позовом Прокурора Тернопільської області, вул. Листопадова, 4, м. Тернопіль,46000 в особі Тернопільського обласного клінічного онкологічного диспансеру, вул. Р.Купчинського, 8, м. Тернопіль,46000
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс Технологічних Авангардних Систем ЛТД", вул. Тарнавського, 1/48, м. Тернопіль,46000
За участю представників сторін:
позивача: Бабанли Ш.Р., паспорт
відповідача: Гонта М.С., довір. від 25.01.07 р.
прокурора: Свачій М.І., посвідчення № 58
роз’яснивши у розпочатому судовому засіданні представникам сторін права та обов’язки учасників господарського процесу згідно з ст.ст. 22, 29 ГПК України,
Встановив
Прокурор Тернопільської області в інтересах Тернопільської обласної ради, в особі Тернопільського обласного комунального онкологічного диспансеру звернувся 20.12.2006 р. з позовом до ТзОВ „Сервіс Технологічних авангардних систем (СТАС ЛТД”), про стягнення 161217 грн. неустойки за час безпідставного користування приміщенням, яке належить Онкодиспансеру.
На доведення вимог прокурор наводить такі обставини та міркування.
У липні 1999 р. між Товариством, як орендарем та онкодиспанесром, як орендодавцем був укладений договір оренди, об’єктом якого було не житлове приміщення площею 350 кв. м. на строк до 01.11.2002 р.
Після закінчення терміну дії договору оренди орендар приміщення не повернув, чим порушив умови договору. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.04.2003 р. за позовом Онкодиспансера Товариство було зобов’язано звільнити приміщення та передати його по акту передачі орендодавцеві.
Між тим рішення суду орендар не виконав і звільнив приміщення лише 27.12.2005 р.
За час , що пройшов від рішення суду і до 27.12.05 р., Методика розрахунку орендної плати за оренду майна спільної власності територіальних громад області двічі - у 200 р. та 2002 р. змінювалася, і тому плата за користування приміщенням за період з 01.11.2002 р. по 27.12.2005 р. , з урахуванням індексу інфляції , становила би 80608,51 грн.
Спираючись на положення ст.. 291 ГК України та 785 ЦК України, прокурор вважає, що наймодавець, яким є Онкодиспансер, вправі вимагати від наймача (Товариства) 161217 грн. неустойки , розрахованої у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, ( 80608,51 х 2 ).
Відповідач вимог, заявлених прокурором, не визнає, вказує, що з моменту укладення договору і по час фактичного користування ним приміщенням (листопад 2005 р.), здійснював оплату за користування приміщенням у відповідності з умовами договору.
Звертає увагу на те, що оскільки в установленому Законом України „Про оренду державного та комунального майна” порядку зміни у договір оренди від 01.07.1999 р. не вносилися, а цей закон не передбачає сплату неустойки у разі несвоєчасного повернення орендованого майна, неправомірною є як вимога сплачувати неустойку, так і її розрахунок , який обчислюється виходячи з розміру орендної плати за 1 кв.м., встановленої Методиками від 2000 р. та 2002 р.
У судовому засіданні 19.02.2007 р. прокурор та представник Онкодиспансеру підтримали позов. Натомість, Відповідач заявив про пропуск прокурором строку звернення до суду з вимогою про стягнення неустойки , і просить , застосувавши правила про позовну давність, у позові відмовити.
Проаналізувавши письмові докази , заслухавши доводи прокурора, представників сторін, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.
Як встановлено рішенням господарського суду № 8/389-4061 від 23.12.2002 р., яке набрало законної сили 09.04.2003 р., за позовом Онкодиспансера до Товариства, договір оренди №1, укладений 01.07.99 р., припинив свою дію 01.11.2002 р.
Правові наслідки припинення договору оренди встановлено ст. 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, оскільки предметом оренди було комунальне майно, та договором ( п.8.1).
Так, за п.8.1. розділу „Повернення орендодавцю об’єкта, що орендується”, орендар після закінчення терміну оренди зобов’язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди за актом передачі, тобто до 06.11.2002 р.
Між тим, як випливає з пояснень прокурора, позивача та не заперечується відповідачем, останній звільнив приміщення та передав його по акту прийому-передачі орендодавцеві 27.12.2005 р.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР, що діяв на момент припинення дії договору оренди, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно з вказівками закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи, що у строк до 06.11.2002 р., зобов’язання , підставою яких є договір оренди, не припинилися виконанням, проведеним належним чином, тому що об’єкт оренди в порядку, визначеному договором, орендар орендодавцю не передав, Онкодиспансеру належало право на позов про звільнення об’єкту оренди у примусовому порядку ( або відібрання речі та передання цієї речі йому).
Статтею ст.. 71 ЦК УРСР ,який діяв до 01.01.2004 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
Початок збігу строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа взнала або повинна була взнати про порушення свого права . Виключення з цього правила, а також підстави зупинення та перерва збігу строків позовної давності встановлюються законодавством СРСР та ст.. 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).
Водночас, пред’явлення позову у встановленому порядку відповідно до ст.. 79 ЦК УРСР є підставою, що перериває перебіг строку позовної давності.
Позов до господарського суду про зобов’язання орендаря звільнити орендоване приміщення був поданий Онкодиспансером у грудні 2002 р. і його розгляд закінчився набранням рішенням господарського суду законної сили 09.04.2003 р.
Оскільки час, який збіг до перерви, не зараховується у новий строк, тому перебіг строку позовної давності почався знову з 10.04.2003 р. і закінчувався 10.04. 2006 р.
З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний Кодекс України (ч. 1 Прикінцевих та перехідних положень) та Господарський Кодекс України (ч.1 розділу ІХ Прикінцевих положень).
Дія актів цивільного та господарського законодавства у часі визначається за загальними правилами: ці акти регулюють відносини, які виникли після набрання ними чинності (пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, пункт 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу).
Отже, прострочення виконання орендарем свої зобов’язань (порушення ) виникло до 01.01.2004 р., і продовжувало тривати після 01.01.2004 р., тому до прав і обов’язків сторін за договором оренди № 1 від 01.07.99 р., підлягають застосуванню положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом (ч. 1 ст. 175 ГК України).
Оскільки права та обов’язки за договором тривали на момент набрання чинності положеннями ЦК та ГК України, не були змінені сторонами , тому неспроможними є доводи прокурора про застосування рішень Тернопільської облради, якими у 2000 р. та 2002 р. затверджувалися Методики розрахунку орендної плати та порядок використання плати за оренду майна спільної власності територіальних громад області.
Прокурор також не врахував загальних правил про дію актів цивільного законодавства у часі, про що йдеться у ст.. 5 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
У розвиток цього загального правила спрямовані положення пункту 10 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК та пункту 5 Прикінцевих положень ГК України, згідно з якими правила цих кодексів про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексу, крім випадків, коли у договорах, укладених до 01.01.2004 р., була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
До того ж, у будь-якому випадку неустойка є акцесорним зобов’язанням, отже згідно ч.1 ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо)
У частині 2 ст. 785 ЦК України йдеться саме про неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, яку наймодавець вправі вимагати від наймача, якщо той не виконує обов’язку щодо повернення речі.
Сторона по справі ( Відповідач) до прийняття судом рішення заявила про сплив позовної давності на вимоги про стягнення неустойки і просить застосувати правила про позовну давність на вимоги . Прокурор заявив усне клопотання про поновлення строку позовної давності.
Суд, аналізуючи обставини справи , погоджується з міркуванням Відповідача щодо того, що на вимоги про стягнення неустойки позовна давність сплила, і тому у задоволенні позову слід відмовити .
Оскільки прокурор користується пільгами в оплаті судових витрат при зверненні до суду, такі стягненню з прокурора не підлягають .
У судовому засіданні 19.02.2007 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.
З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 15, 266, 267, 785 ЦК України, ст. 175 ГК України, ст.ст. 4, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, Господарський суд
Вирішив:
1. У задоволенні позовних вимог –відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) “26” лютого 2007 р. рішення, через місцевий господарський суд.
Суддя