Справа № 22-241/2009 Головуючий в 1 інстанції: Герасимчук М.К.
Категорія: 19.27 Доповідач: Демянчук С.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 березня 2009 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
Головуючого судді: Буцяка З.І.
суддів: Демянчук С.В., Ковальчук Н.М.
при секретарі: Колесовій Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про визнання договору позики та розписки недійсним за їх безгрошовістю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів ,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про визнання договору позики та розписки недійсними за їх безгрошовістю відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1. подав апеляційну скаргу. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Крім того вказує, що порушено припис ч. 4 ст. 338 ЦПК України, згідно якого висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Також порушено припис ч. 3 ст. 213 ЦПК України, згідно якого рішення суду повинно бути обґрунтованим, тобто, ухваленим на основі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що в спірному договорі міститься заборона на здійснення позичальником торгівлі комплектуючими для виробництва меблів.
Також суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що розписка була власноручно написана позичальником, та вимога позивача про повернення грошей отримана ним.
Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про стягнення боргу задовольнити повністю, судові витрати покласти на відповідача.
В судове засідання ОСОБА_1. не з'явився. Про час, місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка.
Представник відповідача адвокат ОСОБА_3. апеляційну скаргу не визнав. Просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Рішення суду перевіряється апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги, які зводяться до спростування висновків суду першої інстанції щодо відмови в позові ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про стягнення заборгованості за договором позики.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про стягнення заборгованості за договором позики за їх безпідставністю, суд першої інстанції виходив з того, що спірна позика є по суті інвестицією. Кошти за спірним договором повинні були надаватись саме для здійснення діяльності по торгівлі комплектуючими для виробництва меблів, одночасно з забороною, обумовленою договором, для здійснення такого виду діяльності. Такі суперечності, на думку суду, викликають сумніви щодо отримання ОСОБА_2. в борг грошей.
Окрім того, суд, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив про те, що, укладаючи спірний договір, сторони не визначили передбачений ч. 1 абзацу 2 ст. 1049 ЦК України строк повернення позики.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду погодитися не може, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам закону, тому рішення суду не може залишатися чинним і на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає до скасування з ухваленням нового рішення по справі з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, і це встановлено апеляційним судом, що 10 червня 2005 року між сторонами укладено договір позики, згідно якого позикодавець ОСОБА_1. передав у власність позичальнику ОСОБА_2. грошові кошти сумою 510000 грн., що еквівалентно 100000 доларів США. В пункті 2.2 зазначеного договору сторони домовилися, що строк повернення позики сторонами не визначається, але право вимоги повернення позики виникає у ОСОБА_1. з моменту здійснення ОСОБА_2. торгівлі комплектуючими для виробництва меблів та пневмоінструменту. По закінченню 10 років з моменту укладання договору позики він припиняє свою дію, одночасно припиняються зобов'язання позичальника з повернення грошових коштів./ а.с.4/
Отримання суми грошей, визначеної договором, підтверджується розпискою ОСОБА_2. /а.с.6/
Відповідно до листа-вимоги від 18.07.2006 року, ОСОБА_1. звернувся з вимогою до ОСОБА_2. про повернення зазначених коштів в триденний термін, оскільки з участю останнього проводиться продажа меблевої продукції і комплектуючих до меблів. Зазначені обставини відповідачем не оспорюються.
Проте, ОСОБА_2. кошти не повернув.
Заперечуючи повернення коштів, відповідач посилався на те, що договір позики та розписка є недійсними за їх безгрошовитістю, про що звернувся до суду з зустрічним позовом. В задоволенні даного позову рішенням по даній справі було відмовлено. ОСОБА_2. рішення не оскаржено.
За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає до задоволення.
Так, визначені п. 4.1.1 умови договору не звільняють відповідача від обов'язку повернення позики, а лише встановлюється строк, протягом якого позивач має можливість заявити вимогу про повернення позики.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 1049 ЦК України відповідач, за наявності умови, зазначеної у п. 2.2.1 договору, повинен був сплатити борг у триденний термін, а за відсутності такої умови - протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
Таким чином, ОСОБА_2. відповідно до положень ст. 1047 ЦК України мав виконати умови договору позики по поверненню отриманих коштів, вимога про повернення яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України була направлена позичальнику.
Колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1. підлягають до задоволення в сумі 519 818 грн., яку він визначив остаточній заяві про уточнення підстав позову / а.с.115 - 117/ , що узгоджується з умовами договору.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/ покладено на сторони.
Будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду, представник відповідача адвокат ОСОБА_3. суду не надав. Зважаючи на викладене, доводи відповідача про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1. та доводів останнього в апеляційній скарзі слід вважати такими, що не заслуговують на увагу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1046, 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України , ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2008 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за договором позики скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 519 818 грн. / п'ятсот дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень / рахунок заборгованості за договором позики від 10 червня 2005 року.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.
Головуючий суддя: Буцяк З.І.
Судді : Демянчук С.В.
Ковальчук Н.М.