ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34 |
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 54/8 | 25.02.09 |
За позовом Державної організації "Комбінат Новий"
Державного комітету України по матеріальному резерву
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродінвест"
про стягнення 378 589,40 грн.
Суддя Демченко Т.С.
Представники:
від позивача не з’явився
від відповідача Козін А.В., за дов. б/н від 10.01.2009 р.
У судовому засіданні 25.02.2009 р. відповідно до ст. 85 ГПК України за згодою представника відповідача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
СУТЬ СПОРУ:
Державна організація "Комбінат Новий" Державного комітету України по матеріальному резерву звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродінвест" про стягнення 378 589,40 грн. неотриманого доходу.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним. Відповідно до укладеного між сторонами договору № 9-07 КД від 30.10.2007 р. позивач зобов’язався за плату здійснювати приймання та забезпечити зберігання на власних площах товару, переданого йому відповідачем. За відповідачем були закріплені складські приміщення площею 11 744 кв.м., які не були використані відповідачем. Позивач відповідно до умов договору не міг передати вказані площі іншим особам, внаслідок чого зазнав збитків у розмірі 378 589,40 грн.
Ухвалою суду від 24.01.2009 р. порушено провадження у справі № 54/8, розгляд справи призначено на 11.02.2009 р.
У поданому відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти вимог позивача, посилаючись на те, відповідач не здійснював передачу товару на зберігання, а в подальшому розірвав договір в односторонньому порядку.
Представник позивача у судове засідання 11.02.2009 р. не з’явився, витребуваних документів суду не надав, через відділ діловодства Господарського суду м. Києва направив телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи. Клопотання позивача судом задоволено, розгляд справи відкладено на 25.02.2009 р.
У судове засідання 25.02.2009 р. представник позивача повторно не з’явився, витребуваних документів суду не надав.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши у судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться у матеріалах справи, суд
ВСТАНОВИВ:
30.10.2007 р. між Державною організацією "Комбінат Новий" Державного комітету України по матеріальному резерву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропродінвест" був укладений договір № 9-07 КД про надання платних послуг з відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей, відповідно до умов якого відповідач, як замовник, доручив, а позивач, як зберігач, прийняв на себе зобов’язання організовувати приймання і забезпечити зберігання товару, переданого йому відповідачем на власних площах, та повернути товар у схоронності на першу вимогу відповідача на умовах договору. Відповідач зобов’язався також своєчасно сплачувати обумовлену сторонами вартість наданих платних послуг (п.п. 1.1., 1.2. договору).
Строк зберігання погоджений сторонами до 01.09.2008 р.
Пунктом 3.1.1. договору на позивача покладався обов’язок забезпечити приймання товару та надати складські приміщення, призначені для зберігання товару. Приймання-передача товару відповідно до п. 2.3. договору здійснюється за актами приймання-передачі, підписаними сторонами по кожній партії товару. Товар вважається прийнятим з моменту підписання акта приймання-передачі (п. 3.1.2. договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Виходячи зі змісту наведеної норми ЦК України, укладений між сторонами договір відноситься до групи реальних договорів, тобто тих, момент укладання яких пов’язаний із передачею речі.
Разом з тим, ч. 2 ст. 936 ЦК України встановлено, що договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов’язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому, що передбачає консенсуальний характер договору і пов’язує момент його укладання із досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов договору.
Такими чином, для вирішення питання про момент укладення договору необхідно з’ясувати, чи є позивач професійним зберігачем, тобто чи здійснює він зберігання на засадах підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як свідчать надані позивачем докази та як випливає зі змісту позовної заяви, позивач є бюджетною організацією, яка фінансується із коштів державного бюджету України.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетною установою є орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.
Постановою Кабінету Міністрів України № 586 від 23.04.2003 р. "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються організаціям системи державного резерву" таким організаціям, зокрема, надано право надавати платні послуги із зберігання товарно-матеріальних цінностей.
Порядок надання зазначених послуг визначений наказом Державного комітету України з державного матеріального резерву № 237 від 17.10.2003 р. "Про затвердження Порядку надання платних послуг організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву", пунктом 4.2. якого передбачено, що кошти, отримані за надання платних послуг, використовуються згідно з кошторисом Держкомрезерву України за спеціальним фондом державного бюджету на господарські видатки організації та покриття витрат, пов’язаних з організацією і наданням платних послуг.
Таким чином, зазначені кошти спрямовуються виключно на господарське забезпечення діяльності позивача, а сама діяльність позивача не має на меті отримання прибутку.
Виходячи з викладеного, позивач не здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, тобто не є професійним зберігачем в розумінні ч. 2 ст. 936 ЦК України, а отже, для укладання договору № 9-07 КД відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України необхідним є передання речей на зберігання.
Згідно з п. 2.3. договору приймання-передача товару здійснюється за актами приймання-передачі, підписаними сторонами по кожній партії товару. Товар вважається прийнятим з моменту підписання акта приймання-передачі (п. 3.1.2. договору).
Як зазначено у поданому відповідачем відзиві, товар на зберігання позивачу не передавався, відповідно, акти приймання-передачі товару не підписувалися. На вказані обставини, як на підставу своїх вимог, також посилається позивач у поданому ним позові.
Згідно з ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що договір № 9-07 КД не є укладеним, а отже, його підписання не породжує у сторін взаємних прав та обов’язків.
Вимога позивача про стягнення з відповідача збитків не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ГК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Судом встановлено, що позивач не поніс реальних збитків. І хоча в обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ним були понесені витрати на проведення ремонту покриття даху, побілка, дезінфекція і дератизація складських приміщень, встановлена охоронна сигналізація, а також проведена профілактична робота по ремонту вентиляції і системи опалення, однак ним не надано жодних доказів наявності причинного зв’язку між понесенням цих витрат та непереданням відповідачем речей на зберігання. Крім того, позивачем не надано жодного розрахунку зазначених витрат.
Вимоги про стягнення неотриманого позивачем доходу внаслідок непередання відповідачем речей на зберігання також є необґрунтованими, оскільки позивачем всупереч вимогам ст. 33 ГПК України не надано доказів на підтвердження суми доходів, які він міг би реально одержати за звичайних обставин, та доказів відсутності вільних площ, крім закріплених за відповідачем, для надання таких послуг іншим особам, рівно як і доказів звернення інших осіб для надання таких послуг.
З урахуванням викладених вище обставин справи, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представником відповідача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. У позові відмовити повністю.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного тексту рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Т.С. Демченко
Датою підписання повного тексту рішення є 16.03.2009 р.