Апеляційний суд Тернопільської області

м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14а, 46006, (0352) 52-41-64

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого : Козака І.О.

Суддів : Сташківа Б.Г, ОСОБА_1

при секретарі : Стечишин Л.С.

з участю сторін: апелянта ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

третіх осіб : ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Борщівського районного суду від 14 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_7,ОСОБА_5, Борщівської державної нотаріальної контори, Борщівського районного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2010 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом в подальшому із уточненеми вимогами до ОСОБА_2 , третіх осіб ОСОБА_4 ОСОБА_7, ОСОБА_5, Борщівської державної нотаріальної контори, Борщівського районного бюро технічної інвентаризації про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності на спадкове майно. Позивачка зазначила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі, від спільного проживання в них народилося четверо дітей, одна із них відповідачка по справі залишилася проживати з ними. Двір відносився до суспільної групи колгоспного і кожному члену колгоспного двору належала 1/4 частина ідеальної долі в майні колгоспного двору.

Після смерті чоловіка ОСОБА_8, який помер 17 жовтня 1993 року, ОСОБА_2, таємно від неї, в листопаді 2004 року звернулася із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадкового майна на підставі якої 12

листопада 2004 року їй було видане свідоцтво на право власності за законом. Вважала, що дане свідоцтво було видане з порушенням норм закону, оскільки вона після розірвання шлюбу продовжувала проживати з чоловіком, як одна сім'я, жоден із них не отримував в органах загсу свідоцтво про розірвання шлюбу, після смерті чоловіка вона вступила у фактичне володіння спадковим майном, оскільки і надалі продовжує проживати в житловому будинку, частка в якому належала ОСОБА_8, а тому просила суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом та визнати за нею право власності на 1/8 частину житлового будинку та гоподарських будівель по вул.Головна,89-а в с.Дзвинячка Борщівського району.

Рішенням Борщівського районного суду від 14 травня 2010 року позов задоволено частково.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом серії ВВО №360482,зареєстроване в реєстрі за № 2023, видане Борщівською державною нотаріальною конторою 12 листопада 2004 року на ім'я ОСОБА_2

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, як за спадкоємцем за законом, право власності на 1/8 частину житлового будинку та господарських споруд, розташованого в с.Дзвинячка по вул.Головна,89-а Борщівського району Тернопільської області, що належала померлому 17 жовтня 1993 року ОСОБА_8.

Стягнуто з ОСОБА_2 а користь ОСОБА_6 витрати по сплаті судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в суді в сумі 227,20 гривні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Борщівського районного суду від 14 травня 2010 року, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити посилаючись на те, що суд при ухваленні судового рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, не врахував, що між позивачкою і померлим батьком були прийняті судові рішення про розірвання шлюбу та поділ будинку та господарських споруд, реально поділений не був, так як позивачка перешкоджала проживати ОСОБА_8 у виділених судом приміщеннях, позивачка у встановленому порядку не зверталася в нотаріальну контору про прийняття спадкового майна, а тому втратила право на спадщину.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає виходячи із слідуючих підстав.

Задовільняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач -ка ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з ОСОБА_9. в судовому порядку, фактично не розлучалися і продовжували разом проживати, вести спільне господарство, свідоцтва про розлучення в органах ЗАГСУ не отримували, а тому згідно діючого законодавства на час виникнення правовідносин вважаються такими, що не припинили шлюбно-сімейних відносин. Позивачка вступила в управління, володіння спадковим майном, оскільки продовжувала проживати у частині житлового будинку, яка по рішенню суду була виділена чоловікові, здійснювала ха ним догляд, проводила ремонт кімнат, обробляла земельну ділянку призначену для обслуговування житлового будинку, а тому відноситься до осіб, які мають право на спадкування спадкового майна в першу чергу.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи і грунтуються на вимогах Закону.

Згідно ст.44 КпШС України (в редакції 1979 року) та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 серпня 1979 року норми, які діяли на час виникнення між сторонами правовідносин, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадського стану надавала право суду закривати провадження по справі в разі примирення, навіть після набрання рішення законної сили про розлучення .

Відповідно до ст. 549 ЦК України ( в редакції 1963року), п.4 постанови Пленуму Верховного Суду від 24 червня 1983 року №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", чинними на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця, визначалося, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном чи шляхом подання державній нотаріальній конторі заяви про прийняття спадщини. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Як встановлено судом, на час смерті чоловіка ОСОБА_8, який помер 17 жовтня 1993 року, житловий будинок і господарські будівлі входили до суспільного двору колгоспного членами якого в рівних частинах були позивачка ОСОБА_6, її чоловік ОСОБА_8, іх дочка - відповідачка ОСОБА_2 та племінниця ОСОБА_10, яким кожного із них належало по 1/4частині спірного будинковолодіння, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, довідкою Дзвиняцької сільської ради Борщівського району про тип двору, реєстрацію осіб, які проживають в спірному будинку, випискою із погосподарських книг( а.с.17,19,23,63-66,99).

В матеріалах справи є рішення Борщівського районного суду від 13 березня 1989 року про розірвання шлюбу та рішення Гусятинського районного суду від ЗО листопада 1989 року про поділ будинковолодіння, однак як встановлено судом ніхто із сторін не звертався в органи РАГСУ про отримання свідоцтва про розірвання шлюбу, а напроти встановлено що сторони

продовжували разом проживати в спірному будинку і до дня смерті вели спільне господарство та спільний бюджет( а.с. 39,42).

В судовому засіданні першої та апеляційної інстанціях треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які с дочками позивачки, підтвердили факт спільного проживання та ведення спільного господарства батьками після прийняття рішення суду про розірвання шлюбу. Сама апелянт не заперечує, що батьки після прийняття судового рішення про розлучення продовжували спільно проживати в кімнатах, які були виділення батькові по рішенню суду, вели спільно господарство, утримували худобу та птицю, обробляли город, а після смерті батька позивачка приймала участь в його похованні, понесла витрати на релігійні обряди та традиції пов'язані з похоронами.

Посилання ОСОБА_2 на те,що позивачка не мас права на спадкове майно після смерті батька, оскільки перебувала з ним в розірваному шлюбі та провели поділ майна, оскільки вони не ставили питання про отримання свідоцтва про розлучення, числяться в органах РАГСУ, як такі що перебувають в шлюбі, а діюче на той час законодавство передбачало припинення шлюбу тільки з моменту реєстрації розлучення в органах РАГСУ, жилий будинок не був реально поділений, не виготолялося свідоцтво про право власності на їхні частки і між ними відновилися відносини, які були до судового рішення про розірвання шлюбу.

Ураховуючи вищенаведене, судова колегія прийшла до висновку, що позивачка ОСОБА_6 разом з відповідачкою ОСОБА_2 мають право на прийняття спадщини за законом у вигляді 1/4 частини будинковолодіння, що знаходиться по вул.Головна,89-а в селі Дзвинячка Борщівського району після смерті ОСОБА_8 С, який помер 17 жовтня 1993 року, оскільки відповідно до вимог ст.529 ЦК України(1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина та батьки померлого.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачка прийняла спадкове майно, що підтверджується матеріалами справи та відповідає вимогам закону, оскільки прийняття спадкоємцем спадкового майна відповідно до вимог ст. 549 ЦК України (1963 року) свідчить про те, що спадкоємець, визнається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, а тому сам факт не звернення в нотаріальну контору про прийняття спадкового майна за законом не позбавляє його права на визнання за ним права власності на частину спадкового майна за законом.

Розглянувши спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необгрунтованими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цієї справи.

Керуючись ст.ст.304,307,308, 313-317,319,324,325 ЦП К України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Борщівського районного суду від 14 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційну суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржена протягом двох місяців в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий — підпис Судді — два підписи

З оригіналом вірно.

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області ОСОБА_11