Справа № 2-а-1031/2009 р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2009 року м. Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого судді Білокур В.І., при секретарі Сірій І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Прилуки адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання незаконними дій та стягнення одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача вказуючи на те, що він являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, із 20.07.2005 року йому встановлена інвалідність 2 групи (до того була 3гр.) із захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 (далі – Закон) він, як учасник ліквідації на Чорнобильській АЕС який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров»ю в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, а також щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти кратних мінімальних заробітних плат. Проте, на його звернення з заявою до відповідача 18 вересня 2008 року про здійснення перерахунку виплаченої компенсації та щорічних виплат на оздоровлення, зазначені компенсаційні виплати не були перераховані в повному обсязі, зокрема, Управлінням праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області було виплачено лише 94грн. 80коп. унаслідок зміни групи інвалідності з 3-ї на 2-гу. Крім того, всупереч нормам ст.48 Закону №796-Х11 відповідач керувався не цією спеціальною нормою права, а Постановою Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996року і таким чином неправомірно недоплачував йому різниці у зв”язку з встановленням більш високої групи інвалідності в розмірі 13665грн.60коп. із розрахунку 310грн. мінімальної зарплати за весь минулий період, а також зобов”язати відповідача в подальшому нараховувати щорічну допомогу в розмірі визначеному п.4ст.48 Закону №796-Х11.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов із наведених вище підстав, а представник відповідача таких вимог не визнав вказуючи на те, що одноразова компенсація та щорічна допомога на оздоровлення ОСОБА_1 була виплачена згідно діючого законодавства, оскільки вважає спеціальні норми відповідних Законів України “Про Державний бюджет України” щорічно зупиняли дію частини 4 статті 48 Закону № 796-Х11 і тому позивачу була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 120грн. За 2008рік відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.1995р. №562 “Про щорічну щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також заявник ОСОБА_1 отримав у липні 2005року 94.8грн. різниці одноразової компенсації у зв”язку зі зміною його інвалідності з 3 на 2 групу. Свою правову позицію про безпідставність вимог позивача, представник відповідача обгрунтовує і тим, що всі ці роки було відсутнє належне бюджетне фінансування для виконання положень ст.48 Закону №796-Х11, що не є виною відповідача у даній справі.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали даної справи суд приходить до висновку задовольнити вимоги позивача частково, виходячи із слідуючого.
В судовому засіданні безспірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно був визнаний постраждалим і став інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, а з 20.07.2005 року йому встановлена інвалідність 2 групи із захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, відтак він має право на перерахунок та отримання різниці одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров»ю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат відповідно до ч.4ст.48 Закону №796-Х11, що підтверджується копіями відповідних посвідчень та довідки МСЕК (а.с.15-19).
Проти цього не заперечила і сторона відповідача, однак, у своїх письмових запереченнях (а.с.23) та у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наведені вище, вважаючи правильними виплати позивачу одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення за вимогами ст.48 Закону №796-Х11, із-за фактичного незабезпечення такого фінансування із держбюджету.
Суд, приймаючи рішення у даній справі приходить до висновку задовольнити вимоги позивача про здійснення відповідачем перерахунку одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров”ю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат згідно ст.48 ч.1 Закону №796-Х11 де зазначено, що у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця в компенсаціях, тобто, із врахуванням уже фактично виплачених сум позивачу 94,8грн. та 120грн.(а.с.24) .
Також суд вважає необхідним задовольнити вимогу позивача про визнання неправомірною відмову відповідачем здійснити виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат, оскільки, таке право позивача гарантовано ст.48 ч.4 Закону №796-Х11 і не може бути обмежене Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.1995р. №562 “Про щорічну щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, на яку посилається представник відповідача і вказує про фактичне незабезпечення такого фінансування із держбюджету з виплат щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.
До таких висновків суд приходить згідно приписів ст.9 КАС України керуючись принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов”язковість яких надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Конституцією України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов”язком держави (стаття 3), права і свободи людини є є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22). Окрім того, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007року №8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1п.19).
За таких обставин суд не вважає заслуговуючою на увагу позицію відповідача та його посилання на встановлені ще в 1995році постановою КМУ №562 про розмір відшкодування у 120грн., як на підставу відмовити у задоволенні вимог позивача, оскільки, виходячи з пріоритетності законів над підзаконним актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме ст.48 Закону №796-Х11 та відповідних Законів України “Про Державний бюджет України” починаючи з 2005року про відповідні розміри мінімальної заробітної плати, а не Постанова Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.1995року.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст.48 Закону №796-Х11 приходить до висновку забов”язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу за період з 20.07.2005року (з часу встановлення йому 2-ї гр. інвалідності) різницю в компенсації, унаслідок встановлення ОСОБА_1 інвалідності вищої (2-ї) групи - одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров”ю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, а також щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат за цей-же період часу, тобто, з 20.07.2005року по день постановлення судового рішення, із врахуванням уже фактично виплачених сум позивачу.
При цьому суд вважає безпідставними вимоги позивача про зобов”язання відповідача в подальшому нараховувати йому (ОСОБА_1І.) таких-же виплат, оскільки можуть буди змінені як розміри мінімальних заробітних, так і умови та підстави їх виплат. Крім того, суд не може обмежувати волі державного органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин, чи вирішувати їх наперед. В частині позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області про стягнення 13665грн. 60Коп. Із розрахунку позивачем 310грн. Мінімальної заробітної плати за весь минулий період, позивачу слід відмовити, оскільки, вищенаведена ним сума нічим не підтверджена і як указано вище, суд зобов»язує відповідача самостійно здійснити відповідні перерахунки керуючись положеннями ст.48 Закону №796-Х11 із врахуванням уже фактично виплачених сум, а тому, самостійні розрахунки позивача не можуть бути прийняті судом як докази.
На підставі викладеного та ст.ст.3,21,22 Конституції України, ст.48 ч.1 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 (з наступними змінами), керуючись ст. ст. 69, 70,71, 94, 163, 186 КАС України , суд –
П О С Т А Н О В И В :
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області – задовольнити частково.
Зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради Чернігівської області перерахувати ОСОБА_1 з 20 липня 2005 року, в з»вязку зі встановленням 2-ї групи інвалідності одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров»ю у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, а також щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат відповідно до ч.4ст.48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р. № 796-Х11 (з наступними змінами).
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Постанову суду може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Прилуцький міськрайонний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, апеляційна скарга на постанову суду має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ч.5ст.186 КАС України.
Головуючий суддя Білокур В.І.