Справа № 453/1549/14-ц                                Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3465/21                 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Матяш С.І.

з участю - відповідача, представника апелянта ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Горох В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Департамент державної архітектурно - будівельної інспекції України у Львівській області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та житловим будинком, шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , третя особа – Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області, в якому просив суд: зобов`язати відповідачів усунути йому перешкоди у користуванні належними йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими у АДРЕСА_1 , шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку АДРЕСА_2 за тією самою адресою, котрий належить відповідачам на праві спільної часткової власності.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки та житлового будинку (садиби) на АДРЕСА_1 , а відповідачі у рівних частинах є співвласниками сусідніх земельної ділянки та житлового будинку (садиби), розташованої по АДРЕСА_2 . У серпні 2014 року відповідачі на власній земельній ділянці розпочали реконструкцію з розширенням та надбудовою господарської будівлі під житловий будинок, самовільно, без будь-якої проектної та дозвільної документації.

Позивач указував, що він звертався до відповідачів усно з вимогою про припинення робіт щодо самовільної реконструкції господарської будівлі, оскільки такі їхні дії порушують його право на користування своєю власністю, однак його звернення було проігноровано і він звернувся із письмовими заявами в контролюючі державні служби, а також повідомив про факт самовільного будівництва правоохоронні органи, на що одержав відповіді про притягнення ОСОБА_2 , як однієї із співвласників, до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво, складення щодо неї припису про припинення таких робіт, котрий відповідачами також був проігнорований, а самочинну реконструкцію вони завершили.

Зазначав, що в результаті завершення самовільної реконструкції порушено його права та законні інтереси як власника сусідньої садиби, оскільки відстань по межі від реконструйованої будівлі відповідачів до його житлового будинку у порушення вимог ДБН 360-92 становить всього 2 м 10 см., що призвело до порушення інсоляції та норм освітленості належного йому житлового будинку, а також до істотного затінення, надмірне зволоження на ній ґрунту, що призводить до утворення конденсату і зволоження фундаменту житлового будинку та матеріалу стін, погіршення їхніх теплоізоляційних властивостей і збільшення теплопровідності у холодну пору року.

З урахування наведеного ОСОБА_3 просив суд його позов задовольнити.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належними йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими в АДРЕСА_1 , шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 , котрий належить ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновок експертного будівельно-технічного дослідження Львівського НДІСЕ МУЮ № 4624 від 25 вересня 2018 року. Не допитано експерта, не призначено судової експертизи. Суд безпідставно надав перевагу іншим доказам у справі, а не висновку. Місцевий суд дійшов невірного висновку, що реконструкція кухні проведена без будь-якої проектної та дозвільної документації. Оскільки така здійснена до 9 квітня 2015 року, вона підпадає під амністію на самовільно побудовані будівлі, згідно із Законом України № 3696 «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, узаконення самовільно збудованих приватних і дачних будинків,а також господарських присадибних будівель». Також суд не звернув увагу, що здійснення демонтажу (знесення) здійсненої надбудови і прибудови до літньої кухні відповідача є неможливим без нанесення шкоди сусіднім будівлям. Окрім цього, така відповідає будівельним нормам і не порушує прав позивача. У ній проживає сім`я відповідача, яка немає іншого житла.

Просить рішення районного суду скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення суду іншими учасниками справи в апеляційному порядку не оскаржується.

У квітні 2019 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пунктів 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Приписами частини першої статті 417 ЦПК України встановлено: вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постановою Верховного Суду Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 22 вересня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року судом касаційної інстанції стало те, що апеляційним судом порушено вимоги статті 382 ЦПК України, зокрема, не наведено мотивів прийняття або відхилення аргументів відповідача, наведених в апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не проаналізовано, не зазначено, чи погоджується суд з такими. При цьому апеляційний суд виходив лише з одного мотиву про те, що в преюдиційному судовому рішенні адміністративної юрисдикції доведено факт здійснення самочинного будівництва з боку відповідача.

Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на таке.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2015 року у справі № 813/978/15 задоволено позов Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про зобов`язання відповідачки за власний рахунок знести здійснену самовільну прибудову та надбудову до літньої кухні по АДРЕСА_2 . Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що воно ґрунтувалося не на порушенні ОСОБА_2 будівельних норм при здійсненні реконструкції, що могло б порушувати права третіх осіб, а саме ОСОБА_3 , а на неотриманні нею відповідних дозвільних документів на здійснення реконструкції господарської будівлі (літньої кухні). Тобто, у цій справі вирішувався спір за позовом суб`єкта владних повноважень при реалізації ним владних управлінських функцій стосовно факту самочинного будівництва.

Окрім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки наданим доказам, не мотивував підстав їх відхилення, відтак ним неповно встановлено фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, колегія суддів з врахуванням вказівок, зазначених в постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, доходить до такого висновку.

З матеріалів справи убачається, що позивачу на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 01.12.2005 року, посвідчених державним нотаріусом Сколівської державної нотаріальної контори Львівської області, реєстровий № 2254 та 2256 (а.с. 22, 23, 205, 207) належать на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка, на якій такий будинок розміщений, площею 0,0640 га із відповідним цільовим призначенням, кадастровий номер: 4624510100:01:007:0026, котрі позивач успадкував після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстроване за позивачем 22.12.2005 року, що стверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу: 9388647 (а.с. 8, 206). Щодо вищевказаної земельної ділянки, то на таку позивачем отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 514135 від 01.11.2006 року (а.с. 9, 48, 208).

Відповідачеві ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,0310 га із цільовим призначенням – обслуговування житлового будинку, розташована по АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 4624510100:01:007:0092, що стверджується копією Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 883251 від 24.12.2010 року (а. с. 51). Що стосується права власності на житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці, то таке зареєстроване за відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності, котре виникло на підставі рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухваленого 02.03.2011 року у цивільній справі № 2-228/11, що 13.03.2011 року набрало законної сили (а.с. 218-219).

Убачається й те, що ОСОБА_2 на належній їй одноосібно земельній ділянці, за погодженням та допомогою ОСОБА_4 та ОСОБА_7 здійснено прибудову орієнтовних розмірів 3,25 м на 2,10 м з надбудовою другого поверху до господарської будівлі (літньої кухні), приналежної до житлового будинку, який знаходиться у АДРЕСА_2 ., котрий належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (стаття 41).

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, шостої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Юридичними фактами, які складають правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил з огляду на положення Законів України «Про основи містобудування»; «Про архітектурну діяльність»; «Про регулювання містобудівної діяльності»; постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466 необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що прибудова до господарської будівлі із надбудовою над нею другого поверху, яка приналежна до належного відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 житлового будинку, є самочинним будівництвом, створює перешкоди позивачу, як власнику сусідньої садиби, і доказами, поданими суду позивачем, доводиться наявність причинного зв`язку між спорудженням внаслідок самовільної реконструкції вказаної прибудови та надбудови господарської будівлі і неможливістю позивачем належно здійснювати своє право користування земельною ділянкою та житловим будинком (садибою), внаслідок неналежного використання вищевказаними відповідачами свого права власності та вчинення щодо свого спільного майна дій, які суперечать закону.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо вчинення відповідачами дій, які перешкоджають позивачу використовувати належні йому права на вищевказані житловий будинок та земельну ділянку, то судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 на належній їй одноосібно земельній ділянці, за погодженням та допомогою відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_7 здійснено прибудову орієнтовних розмірів 3,25 м на 2,10 м з надбудовою другого поверху до господарської будівлі (літньої кухні), приналежної до житлового будинку, який належить на праві спільної часткової власності відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 і які (земельна ділянка та житловий будинок, як садиба) знаходяться у АДРЕСА_2 .

Вказані вище роботи, пов`язані з прибудовою та надбудовою господарської будівлі, проводилися без права на виконання будівельних робіт та без належно затвердженого проекту, що є самочинним будівництвом. Наведені обставини встановлені постановою Львівського окружного адміністративного суду, винесеною 09.11.2015 року в адміністративній справі № 813/978/15 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до ОСОБА_2 , з участю третьої особи – ОСОБА_3 , про зобов`язання до вчинення дій, яка після перегляду в апеляційному порядку, 04.12.2018 року набрала законної сили (а.с. 194-201). Цим же судовим рішенням встановлена й та обставина, що відповідачу ОСОБА_2 , з метою усунення порушень містобудівного законодавства та прав заявника ( ОСОБА_3 ), на підставі відповідного акта перевірки, ще у процесі виконання робіт з реконструкції, Держархбудінспекцією внесено припис, яким останню зобов`язано привести об`єкт здійсненого нею самочинного будівництва відповідно до вимог містобудівного законодавства. Такий припис відповідачем ОСОБА_2 не було виконано, роботи були продовжені, у зв`язку з чим Держархбудінспекція, після притягнення відповідача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво, звернулася до суду із адміністративним позовом про знесення такого самочинного будівництва, котрий судом був задоволений. Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення суду, рішення суду у вищевказаній адміністративній справі відповідачем ОСОБА_2 не виконане у встановленому порядку, а відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що обставини, які позивач вважає такими, що призводять до порушення його прав власника, існують надалі та не усунені.

Окрім зазначеного вище, матеріалами справи також підтверджується, що відстань по межі від реконструйованої господарської будівлі відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до житлового будинку позивача, у порушення вимог ДБН 360-92 дод. 3.1. таб. 1, - 2 м 10 см замість 6/9 м в залежності від ступеня вогнестійкості будівель (а.с. 16, 18-21, 215), а також підтверджується встановлення при проведеній перевірці на місці порушення санітарно-епідеміологічних вимог щодо інсоляції згідно з Сан ПиН 2605 та природного освітлення згідно з ДБН В.2.5-28., у зв`язку з чим головним архітектором району відповідачам було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень для можливості завершення та узаконення самочинного будівництва (а. с. 88). Враховуючи, що наведені обставини і надалі мають місце, суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги наданий відповідачами та виконаний Львівським НДІСЕ МЮ України на замовлення відповідача ОСОБА_2 висновок № 4624 експертного будівельно-технічного дослідження від 25.09.2018 року (а.с. 155-164) у тій частині, згідно якої після проведення реконструкції будівля літньої кухні відповідає вимогам державних будівельних норм. При цьому, суд першої інстанції прийшов до правильного переконання, що державні протипожежні вимоги та державні санітарно-епідеміологічні вимоги щодо інсоляції у даному конкретному випадку істотно порушені, а відповідних спростувань цьому у згаданому висновку не наведено. Не наведено таких спростувань (можливості дотримання норм інсоляції при здійсненні реконструкції будівлі) й у виготовленому на замовлення відповідачів ТОВ «Фазис» проекті реконструкції літньої кухні (а.с. 55-67), який, до того ж, не був прийнятий архітектором району та затверджений у встановленому порядку, у тому числі й через невідповідність забудови вищезгаданим будівельним правилам. Не подано таких доказів і у суд апеляційної інстанції.

Відтак, окрім проведення робіт по реконструкції приналежної до житлового будинку у АДРЕСА_2 господарської будівлі з прибудовою до неї та її надбудовою без права на виконання таких робіт та без належно затвердженого для цього проекту, судом встановлено ще й істотне порушення будівельних правил, що також відносить здійснене будівництво до категорії самочинного.

Також, внаслідок вказаних неправомірних дій відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 як співвласників житлового будинку у АДРЕСА_2 , до якого відноситься самочинно реконструйована господарська будівля (літня кухня) із прибудовою та надбудовою, має місце погана освітленість належного позивачу сусіднього житлового будинку, а також істотне затінення належної йому земельної ділянки, на якій такий житловий будинок розміщений, надмірне зволоження на ній ґрунту, стікання опадів з даху такої будівлі у виді дощу та снігу на земельну ділянку позивача. Такий стан речей призводить до утворення конденсату і зволоження фундаменту житлового будинку та матеріалу стін належного позивачу житлового будинку, погіршення їхніх теплоізоляційних властивостей і збільшення теплопровідності у холодну пору року. Наведені обставини підтверджуються, зокрема, актами депутатського комісійного обстеження належної позивачу земельної ділянки від 08.10.2014 року (а.с. 17, 217) та від 07.09.2017 року (а.с. 170), протоколом Санітарно-гігієнічної лабораторії № 363-п від 05.10.2017 року дослідження ґрунту на земельній ділянці позивача зі сторони земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 (а.с. 171), а також фототаблицею забудови з прив`язкою до належного позивачу житлового будинку (а.с. 49-50, 52-54). Про порушення прав позивача на належне користування своєю садибою свідчать також численні його звернення до контролюючих органів та служб, правоохоронних органів та суду з приводу дій відповідачів, пов`язаних із реконструкцією приналежної до їх житлового будинку господарської будівлі (а.с. 10-12, 209-211). Будь-які докази на спростування наведеного в матеріалах справи відсутні, та в суд апеляційної інстанції апелянтом не подані.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що внаслідок неналежного використання відповідачами свого права власності та вчинення щодо свого спільного майна дій, які суперечать закону - прибудови до господарської будівлі із надбудовою над нею другого поверху, яка приналежна до належного відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 житлового будинку, порушуються права позивача ОСОБА_3 , а саме, створюються йому перешкоди, як власнику сусідньої садиби, у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою. Так, вищевказаними доказами доводиться наявність причинного зв`язку між спорудженням внаслідок самовільної реконструкції спірної прибудови та надбудови господарської будівлі і неможливістю позивачем належно здійснювати своє право користування земельною ділянкою та житловим будинком (садибою). Адже, внаслідок проведеного відповідачами самочинного будівництва порушено інсоляцію будинку позивача, а також істотне затінення належної йому земельної ділянки, на якій такий житловий будинок розміщений, надмірне зволоження на ній ґрунту, стікання опадів з даху такої будівлі у виді дощу та снігу на його земельну ділянку, що призводить до утворення конденсату і зволоження фундаменту житлового будинку та матеріалу стін належного позивачу житлового будинку, погіршення їхніх теплоізоляційних властивостей і збільшення теплопровідності у холодну пору року.

Від проведення перебудови відповідачі, які здійснили самочинне будівництво, відмовились, про що представник апелянта підтвердив і у суді апеляційної інстанції.

Встановивши, що орушене право позивача підлягає захисту, а обставини, які зумовили порушення такого права, - усуненню шляхом відновлення становища, що існувало до згаданого вище порушення, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що слід зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як співвласників житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2 , і як осіб, котрі здійснили та за погодженням з котрими, за їх допомогою здійснено самочинне будівництво, усунути позивачу перешкоди у користуванні належними йому на праві власності земельною ділянкою та житловим будинком, розташованими у АДРЕСА_1 , шляхом знесення проведеної внаслідок самовільної реконструкції прибудови та надбудови господарської будівлі, приналежної до їх житлового будинку, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог, у частині зобов`язання відповідача ОСОБА_1 вчинити вищевказані дії, суд першої інстанції правомірно відмовив у їх задоволенні за їх безпідставністю, так як останній не є власником (співвласником) садиби, розташованої розташованого у АДРЕСА_2 , а, відтак, не наділений правом користування та розпорядження таким нерухомим майном, не несе обов`язку щодо належного здійснення ним права власності, є лише особою, яка за дорученням інших відповідачів займалася виконанням певної частини робіт по реконструкції господарської будівлі. У цій частині рішення суду першої інстанції не оспорюється.

Щодо посилання в апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_2 на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги висновок експертного будівельно - технічного дослідження Львівського НДІСЕ МУЮ № 4624 від 25 вересня 2018 року, не допитано експерта, не призначено судової експертизи, колегія суддів зазначає таке.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ЦПК України).

Суд першої інстанції під час розгляду справи зробив висновок про те, що наданий відповідачами та виконаний Львівським НДІСЕ МЮ України на замовлення відповідача ОСОБА_2 висновок № 4624 експертного будівельно-технічного дослідження від 25.09.2018 року в частині, згідно якої після проведення реконструкції будівля літньої кухні відповідає вимогам державних будівельних норм, викликає сумнів. Так, на переконання суду, державні протипожежні вимоги та державні санітарно - епідеміологічні вимоги щодо інсоляції у даному конкретному випадку істотно порушені, а відповідних спростувань цьому у згаданому висновку не наведено. Не наведено таких спростувань (можливості дотримання норм інсоляції при здійсненні реконструкції будівлі) й у виготовленому на замовлення відповідачів ТОВ «Фазис» проекті реконструкції літньої кухні (а.с. 55-67), котрий, до того ж, не був прийнятий архітектором району та затверджений у встановленому порядку, у тому числі й через невідповідність забудови вищезгаданим будівельним правилам.

Таким чином, відхиляючи висновок експерта за результатом проведення експертизи, суд першої інстанції надав йому оцінку окремо та у системному зв`язку із іншими доказами, наявними в матеріалах справи, встановивши, що такий викликає сумніви в його правильності.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання представника апелянта та неодноразово здійснено виклик в судове засідання судового експерта Панасюк Ю.В., для роз`яснення, чи доповнення експертного будівельно - технічного дослідження, висновок № 4624 від 25 вересня 2018 року, шляхом скерування відповідного листа на адресу Львівського НДІСЕ.

Згідно відповідей Львівського НДІСЕ, на листи апеляційного суду, забезпечити явку експерта Панасюк Ю.В. не видавалося можливим, оскільки остання не є працівником даної експертної установи, звільнена на підставі наказу Львівського НДІСЕ від 11 жовтня 2019 року № 400-к.

У зв`язку з наведеним представник апелянта відмовився від виклику експерта в судове засідання.

В той же час, з дослідженого в суді апеляційної інстанції висновку експерта № 1267 від 04 листопада 2021 року, виконаного за заявою позивача ОСОБА_3 , убачається, що реконструйована будівля літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає нормам ДБН 360-92* «Містобудування, планування і забудова міських, сільських поселень», чинних на момент проведення будівельних робіт з реконструкцією з розширенням, у частині вимог до протипожежних відстаней до житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Реконструйована будівля літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає вимогам ДБН Б.2.2 -12-2019 «Планування та забудова територій», чинних на момент проведення експертизи, у частині вимог до протилежних відстаней до житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Технічна можливість демонтажу надбудови та прибудови до літньої кухні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 без нанесення шкоди самій літній кухні, що існувала до реконструкції, а також житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 існує. Для проведення демонтажних робіт необхідний проєкт проведення будівельних робіт з демонтажу (т -3 а.с. 193 -207).

Такий висновок експертом Перекрьостовим В.М. підтримано шляхом подання до суду апеляційної інстанції письмових пояснень з клопотанням врахувати такі і клопотанням про розгляд справи без його участі ( про таке клопотав представник позивача в суді апеляційної інстанції) у зв`язку із воєнним станом.

Подання цього висновку, а також його оцінка судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи не суперечить положенням статті 367 ЦПК України, з урахуванням вказівок, які містяться в постанові суду касаційної інстанції у даній справі.

Виконавши приписи статті 12 ЦПК України, суд апеляційної інстанції вжив заходів для сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права, обов`язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, право на призначення експертизи. В суді апеляційної інстанції з клопотанням про призначення судової будівельно-технічної експертизи жодна із сторін не звернулась.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивач довів свої позовні вимоги, надавши суду належні та допустимі докази щодо порушення свої прав відповідачами, а останні такі не спростували.

Таким чином, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши норми матеріального та процесуального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та правомірно задовольнив такі частково.

В контексті зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 червня 2022 року.

Головуючий                                                        С.М. Копняк

Судді:                                                         С.М. Бойко

А.В. Ніткевич