Р І Ш Е Н Н Я Справа 2-1131/11

Іменем України

13 липня 2011 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» і приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 «Про визнання договорів та виконавчого напису недійсним», -

ВСТАНОВИВ:

До Бабушкінського райсуду м.Дніпропетровська надійшов вищезазначений позов ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» і приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 «Про визнання договорів та виконавчого напису недійсним». В обгрутування своїх вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що 15.04.2008р. між ним та відповідачем ПАТ був укладений кредитний договір № 115/08-ФЛ/13, згідно якого він отримав від відповідача 11009,00 доларів США на умовах у ньому викладений. Також 15.04.2008р. у забезпечення в виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором між ними був укладений договір застави автомобіля Deawoo модель Lanos TF69Y, держ.№ АЕ 2762 СН. Вважає, що кредитний договір укладено з порушення вимог чинного законодавства, оскільки зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці – гривні, а умовами кредитного договору передбачено здійснювати всі платежі у доларах США. Також посилається на те, що для здійснення операцій в іноземній валюті повинен мати відповідну індивідуальну ліцензію.

Крім того, йому стало відомо, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинила виконавчий напис №2877 від 06.07.2009року, яким запропонувала звернути стягнення на автомобіля Deawoo модель Lanos TF69Y, держ.№ АЕ 2762 СН. для задоволення вимог ВАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит». Вважає, що у правного нотаріуса ОСОБА_3 були відсутні, передбачені Законом України «Про нотаріат», підстави для вчинення виконавчого напису, оскільки вона не пересвідчилася у наявності документів, підтверджуючих безспірність заборгованості.

У зв’язку із чим просив визнати п.3.3. кредитного договору №11/08-ФЛ/13 від 15.04.2008року та Додатку №1 до вказаного кредитного договору, договір застави №115/08/01/13 від 15.04.2008року та виконавчий напис нотаріуса №2877 від 06.07.2009року, та стягнути судові витрати.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити посилаючись на обставини, викладені в заяві. Представник ПАТ позов не визнала, вважає його необгрутованим, просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Представник нотаріуса в судове засідання не з’явився, про день розгляду справи повідомлявся належним чином, в поданих до суду запереченнях нотаріус просила в задоволення позову відмовити.

Заслухавши пояснення, осіб, які приймали участь у справі, та дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов ОСОБА_1 задоволення не підлягає з наступних підстав.

Правовідносини, які виникли між сторонами, урегульовані нормами Конституції України, Цивільного кодексу України,  Закону України «Про банки та банківську діяльність», Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та умовами укладеного між сторонами договору.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У відповідності до ст.ст.6,627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.2 цієї статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно до ч.З,4,5,6 цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, має вчинятися у формі, встановленій законом та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Згідно до ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що15.04.2008р. між ОСОБА_1 і ВАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» був укладений кредитний договір №115/07/01/13. Згідно п.2.1. вказаного договору ОСОБА_1 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості платності були надані кредитні ресурси в сумі 11009,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 12% річних, а п.3.3. договору передбачено, що у період користування Кредитними ресурсами з 15 квітня 2008р. до 10 квітня 2015р. позичальник зобов’язується щомісяця, в термін до 10 числа місяця, починаючи з травня 2008р., здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами у розмірі 131,06 доларів США, згідно з Графіком зниження розміру заборгованості (Додаток №1 до цього Договору). Зазначений розмір щомісячного платежу по погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами може бути змінений за згодою Банку шляхом укладання Сторонами договору про внесення змін до цього Договору з викладенням Графіку зниження розміру заборгованості (Додаток №1 до цього Договору у новій редакції (а.с.28-31).

В якості забезпечення виконання взятих позичальником зобов’язань 05 квітня 2008р., згідно з яким ОСОБА_1 надав у заставу належний йому автомобіль марки Deawoo модель Lanos TF69Y, тип легковий – седан – В, 2008року випуску, світло-сірий, VIN-Y6DTF69YD8W406359, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.27).

Також судом встановлено, що ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» має банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції передбачені ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також  має дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що підтверджується копіями банківської ліцензії, дозволу та додатку до дозволу.

Суд вважає безпідставними твердження позивачки про незаконність визначення  грошового зобов’язання у іноземній валюті. Так ст.99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим вказана стаття не обмежує використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. А ч.2 ст.192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. В даному випадку, основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до ст.5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій  ОСОБА_4 Банку України.           

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.47,49 Закону України «Про Банки і банківську діяльність» банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії.   

Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті, кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.     

Таким чином законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб'єктом кредитних зобов'язань, в тому числі і в іноземній валюті. При цьому мета отримання валютного кредиту та те, яким чином він буде використаний, в даному випадку значення не має.

Також суд вважає безпідставними доводи позивачки в частині нечинності договору у зв’язку з відсутністю індивідуальної ліцензії у відповідача, оскільки відповідно до ч.2 ст.5 Декрету КМУ генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, які не потребують індивідуальної ліцензії. У разі включення цих валютних операцій до генеральної ліцензії необхідність в отриманні індивідуальних ліцензій відпадає. При цьому слід також зазначити, що згідно з ч.6 ст.5 Декрету КМУ визначення порядку одержання ліцензій покладено на ОСОБА_4 банк України. Отже всі ці питання регулює саме ОСОБА_4 банк України.   

Відповідно до ст.ст.47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитними операціями є операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» такими коштами є гроші у національній або іноземній валюті. Але оскільки надання кредиту в іноземній валюті є валютною операцією, то окрім банківської ліцензії банк повинен отримати ще й генеральну ліцензію.

Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління ОСОБА_4 Банку України №275 від 17.07.2001р., генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.

Таким чином, надання кредитів в іноземній валюті банком потребує отримання ним банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. З цього витікає, що діючим законодавством України не передбачено отримання індивідуальної ліцензії на вказану валютну операцію, а тому банк не може її взагалі отримати.   

Згідно з п.1.5 Положення про порядок видачі ОСОБА_4 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління ОСОБА_4 Банку України №483 від 14.10.2004р., використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Разом з цим викладено умову, що ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_4 банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.

Отже, якщо кредит в іноземній валюті надається банком, який має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, які вже автоматично містять в собі право банка на надання таких кредитів та використання іноземної валюти при розрахунках, то отримання ще й відповідних індивідуальних ліцензій ні банком, ні його клієнтом неможливо взагалі, так як таке не передбачено діючим законодавством України.   

Крім того, слід зазначити, що законодавством встановлено дві необхідні умови для отримання індивідуальних ліцензій: вони видаються резидентам і нерезидентам, до кола яких ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України відносить не уповноважені банки, а фізичних та юридичних осіб; вони видаються на здійснення разової операції, а надання та повернення кредиту, сплата процентів - не є разовою операцією.   

Також одержання індивідуальних ліцензій резидентами (до кола яких не відносяться уповноважені банки) кредитів в іноземній валюті між собою потрібне тільки у випадках, якщо терміни і сума таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. ОСОБА_4 банк України, який регулює ліцензування валютних операцій шляхом видання нормативних актів, не встановив законодавчо порядок їх надання в таких випадках. Тому неможливо перевищити ці не встановлені законодавством межі.   

Як вбачається із вказаного договору про надання кредиту, він був підписаний його сторонами і на час його підписання ними було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, на час укладання договору сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Отримавши у банку грошові кошти, позичальник погодився з умовами даного договору та здійснював платежі згідно його умов. Будь-які докази того, що в момент його укладання не були додержані вимоги ст.203 ЦК України суду не надані.

Таким чином, надання банком кредиту в іноземній валюті, отримання розрахунків за ним в іноземній валюті повністю відповідає нормам діючого законодавства України.

А оскільки договір застави є похідним від договору кредитного, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним п.3.3. кредитного договору №11/08-ФЛ/13 від 15.04.2008року та Додатку №1 до вказаного кредитного договору, як і договору застави №115/08/01/13 від 15.04.2008року, необхідно відмовити.

Що стосується, вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним виконавчого напису нотаріуса №2877 від 06.07.2009року, то су також доходить до висновку, що в її задоволенні необхідно відмовити, оскільки п.9 Договору застави автомобілі, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд Заставодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса або Заставодержателем самостійно позасудовим способом відповідно до чинного законодавства України та цього Договору.

Відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 6 ст.20 Закону України «Про заставу» визначено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішення суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

У зв’язку з порушенням ОСОБА_1 зобов’язань із повернення кредиту ПАТ направило позивачеві письмову вимогу про усунення порушень за Кредитним договором №115/08-ФЛ/13 від 13 квітня 2008року. Вимога містила також попередження що у разі її невиконання банк розпочне процедуру звернення стягнення на заставлене майно.

На підставі складених ПАТ розрахунків заборгованості непогашеного була сума у розмірі 9967,35 доларів США та 8521грн.93коп.

За змістом ч.3 ст.10 ЦПК Україна кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому саме позивач повинен довести відсутність заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена ПАТ та вказана у спірному виконавчому написі нотаріусом сума боргу.

Отже звернення банку до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 із заявою про вичищення виконавчого напису на договорів застави у зв’язку з простроченням виконання зобов’язання з вчинено було у відповідності до умов договору та Закону України «Про заставу».

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст.88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно із ч.2 п.284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України 03 березня 2004р. N 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.

За п.І Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. N1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до змісту Глави 14 Закону України «Про нотаріат», що регулює вчинення виконавчого напису, такий вчиняється за заявою стягувача, за умови надання відповідних документів. Вказана нотаріальна дія (виконавчий напис) вчиняється без участі боржника і повідомлення останнього про її вчинення та спрямована на захист цивільних прав Стягувача.

06 липня 2009р. приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за заявою ПАТ «ОСОБА_2 та Кредит» вчинила виконавчий напис за реєстровим номером №2877 на Договорі застави №118/08/01/13 від 15.04.2008р., та запропонувала звернути стягнення на рухоме майно – автомобіль марки Deawoo модель Lanos TF69Y, тип легковий – седан – В, 2008року випуску, світло-сірий, VIN-Y6DTF69YD8W406359, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.20).

Таким чином при вчиненні виконавчого напису нотаріусом було дотримано усіх вимог законодавства, що ставляться до вказаної нотаріальної дії, а тому суд не має підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «ОСОБА_2 та Кредит» і приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 «Про визнання договорів та виконавчого напису недійсним» - відмовити.

Строк апеляційного оскарження рішення – 10 днів.

Суддя