Апеляційний суд Тернопільської області

м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14а, 46006, (0352) 52-41-64

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

З червня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого : Фащевської Н.Є.

Суддів: Сташківа Б.І.,Жолудько Л.Д.

при секретарі :Гачинської М.В. за участю сторін представника апелянта ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2 та її адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1на рішення Гусятинського районного суду від 10 березня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, Гусятинського районного комунального бюро технічної інвентаризації, третьої особи приватного нотаріуса Гусятинського нотаріального округу про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2009 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Гусятинського нотаріального округа про визнання недійсними договору дарування квартири та реєстрації права власності на нерухоме майно. Позивачка зазначила, що 17 вересня 2003 року між нею та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір дарування належної їй на праві власності квартири № 6 та 1/18 частини сараю, які знаходяться по вул.Центральна, 1 села Котівка Гусятинського району. Посилаючись на те, що вона є особою похилого віку, важко хворіє і скориставшись її безпомічним станом відповідачка з метою переоформити квартири з титульного власника -померлого чоловіка на неї, шляхом обману фактично уклала з нею договір дарування.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Після уточнення позовних вимог, позивачка ОСОБА_4 просить визнати недійсним договір дарування квартири з підстав укладення його шляхом обману на підставі ст.230 ЦК України ( ст.57 ЦК України 1963 року).

Останнім рішенням Гусятинського районного суду від 10 березня 2010 року відмовлено ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог до ОСОБА_2, Гусятинського районного комунального бюро технічної інвентаризації, третьої особи без самостійних вимог приватного нотаріуса Гусятинського нотаріального округа про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

В апеляційних скаргах ОСОБА_4 та її представник -дочка ОСОБА_1 просять рішення суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на те, що суд дав невірну оцінку зібраним по справі доказам, не врахував її доводів про те, що договір дарування квартири відповідачці укладено шляхом обману, оскільки підписуючи даний договір в приміщенні нотаріальної контори вона вважала, що переоформляє квартиру на себе після смерті чоловіка. В момент укладення договору вона хворіла з перенесеними минулими розладами спінального кровообігу на грунті остеохондрозу та хронічної патології церебросклерозу, після смерті чоловіка зловживала спиртними напоями, в результаті чого в неї стали появлятися прояви депресії з тимчасовими атаками апатії зі зміною особистості та поведінки. Відповідачка підробила підпис на дорученні від 16 липня 2003 року за яким зуміла отримати свідоцтво про право на спадщину.

В засіданні апеляційної інстанції представник позивачки-Абдулганєєва О.У. підтримує доводи апеляційної скарги зіславшись на обставини викадені в ній.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи в межах апеляційної скарги за матеріалами справи, приходить до висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають виходячи із слідуючих підстав.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_4 по своєму волевиявленню уклала договір дарування квартири в користь відповідачки ОСОБА_2 і нею не надано достатніх доказів того,що договір дарування квартири був укладений нею під впливом обману.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони відповідають зібраним по справі доказам і грунтуються на вимогах Закону.

Згідно вимог статті 57 ЦК Української PCP (1963 року), чинної на час виникнення правовідносин, угода укладена внаслідок обману однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" визначено, що при вирішенні позовів про визнання недійсними угод вчинених під впливом обману, такі вимоги можуть бути задоволені судами при доведеності фактів обману.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в обману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається, а збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайна нужденність,хвороба,тощо),які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_4М після смерті чоловіка ОСОБА_5, померлого 16 січня 1996 року, стала власником двохкімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 26,4 кв.м., загальною площею 48,6 кв.м., що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 23 липня 2003 року (а.с.85), а 17 вересня 2003 року склала договір дарування квартири на ім'я невістки ОСОБА_2

Суд першої інстанції підставно виходив з того, що ОСОБА_4 по своїй внутрішній волі уклала цей договір. Договір дарування квартири посвідчувався нотаріусом в приміщенні нотаріальної контори і сама позивачка не заперечує, що скріпила договір своїм підписом.

її посилання на те, що відповідачка ввела її в обман, вважавши що вона переоформляє квартиру на себе після смерті чоловіка, судом детально були перевірені і спростовуються поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_6, яка посвідчувала цей договір і в судовому засіданні підтвердила, що воливиявлення позивачки були вільними та відповідало її внутрішній волі, вона роз'яснювала наслідки укладення договору, оголосила сторонам текст договору та з'ясувала їх намір щодо його укладення.

В письмі до дочки ОСОБА_1У в серпні 2003 року позивачка підтвердила,що відповідачка ОСОБА_2 переоформила правоустановлюючі документи на квартиру на її ім'я, за що оплатила 300 грн.

Перед укладенням договору позивачка 16 липня 2003 року склала на ім'я ОСОБА_2 доручення, яким надала право відповідачці отримувати від її імені довідки, документи, а також свідоцтво про право на спадщину, яке було посвідчено секретарем Котівської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі "70.(а.с.167).Доводи позивачки про те, що на дорученні не її підпис спростовані поясненнями в судовому засіданні секретаря сільської ради ОСОБА_7,яка оформляла і видавала це доручення.

Не заслуговують на увагу і доводи позивачки про те, що правочин вчинено під впливом тяжкої для неї обставини, так як вона на цей час тяжко хворіла і переживала за стан здоров'я сина ОСОБА_8, оскільки судом першої

інстанції встановлено, що позивачка в силу свого віку хворіла з діагнозом вестибуло- цефалгічним синдромом, яке не впливало на обсяг її цивільної дієздатності і дозволяло їй розуміти значення своїх дій, а її син ОСОБА_9 перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою і разом з нею проживає. На даний час позивачка продовжує проживати у спірній квартирі і її право на житло не порушується.

Позивачкою ОСОБА_4 з мотивів заявлених нею в апеляційній скарзі того, що в момент укладення договору вона перебувала в стадії депресії з тимчасовими розладами апатії зі зміною особистості та поведінки та підроблення підпису на дорученні, не заявлялися до суду позовні вимоги щодо визнання недійсними договору дарування з підстав вчинення правочину особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій(ст.225 ЦК), чи його фіктивності(ст 234 ЦК) і позивачка не позбавлена такої можливості звернутися в суд з позовними вимогами про визнання договору дарування з тих аргументів на загальних підставах.

Інших належних доказів у підтвердження вчинення ОСОБА_2 обманних дій по відношенню до позивачки при укладенні договору дарування ОСОБА_4 не наведено.

Крім цього, суд першої інстанції встановив, що позивачка пропустила строк позовної давності для захисту порушеного права.

Встановлено, що договір дарування квартири між сторонами було укладено 17 вересня 2003 року, а позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду із таким позовом 23 липня 2009 року.

Загальна позовна давність встановлюється згідно ст.71 ЦК(1963 року) тривалістю три роки. Перебіг позивної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Посилання апелянта на те, що строк позовної давності починається з 04 жовтня 2007 року,з моменту переїзду її дочки ОСОБА_1У.в с.Котів не може бути основою відліку строку, оскільки позивачці на цей час було вже відомо що квартира уже на неї переоформлена і вона подарувала квартиру, а саме з часу переїзду до неї дочки і виник спір щодо правомірності укладення такого договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстави для висновку, що судом першої інстанції при розгляді даної справи порушені норми матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст.309-311 ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Суд першої інстанції вирішив справу з врахуванням фактичних обставин справи, дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.307,308, 313-317, 319, 324,325 ЦПК України, колегія

суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Гусятинського районного суду від 10 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: підпис

Судді: два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області: ОСОБА_10