Справа № 211/8028/21

Провадження № 2/211/1724/22

У Х В А Л А

іменем        України

01 квітня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

у відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , адвокат Сайко Юрій Васильович до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту, -

встановив:

       позивач ОСОБА_1 , адвокат Сайко Ю.В. звернулась до суду з позовом про визнання виконавчого напису, вчиненого 12 вересня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М., зареєстрований в реєстрі за № 3538, таким що не підлягає виконанню та зняти арешт, який накладено Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро)

       В обґрунтування позову послалась на те, що 26 липня 2007 року між нею нею та Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»

укладено кредитний договір № 014/03- 03/07/618, який було забезпечено договором іпотеки № 014/03-3/07/618/1 посвідченим 26 липня 2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацко Я.О. за реєстровим № 7872.

       11 вересня 2008 року з метою виконання умов Кредитного договору приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. вчинено виконавчий напис № 3538 про звернення стягнення на нерухоме майно, що складає предмет Договору іпотеки (будівля АПК літ. «0-6», загальною площею 2447,9 кв.м., будівля теплових лічильників літ. «И», загальною площею 3,7 кв.м. та інфраструктура загальною площею 78,8 кв.м.), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2009 року у справі № 7/130-08.

       39 червня 2010 року Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції [м. Дніпро) у межах виконавчого провадження № 9259979 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження про, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження за № 9917424.

       13 червня 2017 року Відповідач набув прав кредитора до Позивача за Кредитним договором і його забезпеченням.

       10 жовтня 2019 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір про припинення зобов`язання переданням відступного, надалі - Договір, за умовами п. 2.1., п. 2.2. яких сторони дійшли згоди припинити зобов`язання ОСОБА_1 за Кредитним договором, шляхом передачі останньою ОСОБА_2 суми відступного, яким є грошові кошти в сумі 2 550 000,00 грн.

       Обставина набуття Відповідачем прав кредитора за Кредитним договором, укладення між Позивачем та Відповідачем Договору, та припинення зобов`язань ОСОБА_1 за Кредитним договором і його забезпеченням встановлена ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 11 травня 2019 року та від 03 грудня 2019 року у справі № 411/2543/12.

       Тобто, станом на день звернення з даним позовом зобов`язання, що слугувало вчиненню Виконавчого напису, є припиненим, а відтак останній має бути визнаним таким, що не підлягає виконанню.

       У зв`язку з чим просила позов задовольнити.

       Ухвалою суду від 20 грудня 2021 р. прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

       В судове засідання сторони, та треті особи не з`явилися.

       Представник позивача адвокат Сайко Ю.В. та позивач ОСОБА_1 до суду надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, на позовних вимогах наполягають.

       Відповідач ОСОБА_2 до суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти позовних вимог не заперечує.

       Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

       Дослідивши матеріали даного позову, суд приходить до наступного висновку.

       12.02.2009 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області в позові ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису № 3538 від 12.09.2008 року вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М. відмовлено. Рішення не оскаржено набрало законної сили ( а.с. 18-23).

       Звертаючись до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області позивач посилається на ухвалу Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 11.05.2019 року, якою замінено первісного стягувача Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" з примусового виконання виконавчого листа у справі № 411/2543/12 виданого 29.12.2012 року Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором у розмірі 3195962,63 грн. на його правонаступника ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 ) та замінено первісного стягувача Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" з примусового виконання виконавчого листа у справі № 411/2543/12 виданого 29.12.2012 року Довгинцівським районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором у розмірі 3195962,63 грн. на його правонаступника ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 ).

       Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

       Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).

       Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).

       Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

       Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів.

       Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

       За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

       Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

       Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

       Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

       Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

       З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

       Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника.

       Як вбачається із матеріалів вказаної справи, а також із змісту судового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2009 року, предметом спору є виконавчий напис № 3538 від 12 вересня 2008 року вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу на нерухоме майно Пастернак Раїси Василівни та відсутність заборгованості за кредитним договором № 014/03-03/07/618 від 26.07.2007 року.

       Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

       Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

       У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.2 ст. 256 ЦПК України).

       Отже, закриття провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 255 Цивільного процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку.

       Крім того, заборона розгляду тотожного позову випливає і з принципу правової визначеності.

       Так, з рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» вбачається, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

       Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

       У даному разі, суд зазначає, що у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (заява №3236/03) від 03.04.2008, суд нагадує, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

       Подання позивачем нового позову про той же предмет та підставу, з яких прийнято рішення 12.02.2009 року Господарським судом Дніпропетровської області № 7/130-08, яке не оскаржено та набрало законної, фактично свідчить про намагання добитися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

       Враховуючи викладене, суд зазначає про те, що розгляд позовних вимог у справі 211/8028/21 буде мати наслідком порушення принципу res judicata - остаточності рішень суду, оскільки розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суду слід буде здійснити переоцінку обставин, які встановлені судовим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2009 року у справі № 7/130-08, яке набрало законної сили.

       Очевидно, що в силу наведеного вище принципу такий перегляд є неприпустимим.

       Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

       Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

       Тому, в силу принципу res judicata відшукання стороною, яка програла судовий спір, нового доказу після набуття рішенням законної сили, не повинне тягнути перегляд такого рішення.

       Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі.

       Щодо інших аргументів сторони, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

       Суд вважає за необхідне роз`яснити позивачці ОСОБА_1 вимоги частини 2 статті 256 ЦПК України, згідно з якими у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

       Керуючись статтями 1-22, 255 Цивільного процесуального кодексу України суд,

У Х В А Л И В:

       Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , адвокат Сайко Юрій Васильович до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Хоміч Оксана Михайлівна, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та зняття арешту - закрити.

       Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

       Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

       Повний текст ухвали складено 01 квітня 2022 року.

Суддя: Н. О. Сарат