Справа № 2-а-469/09
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«02» березня 2009 року м. Здолбунів
Здолбунівський районний суд Рівненської області
В складі: головуючого судді Калюжного А.Є.
при секретарі Дацишиній Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Здолбунів справу за адміністративними позовами
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі про поновлення пропущеного строку, визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни, суд -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 звернулися до Здолбунівського районного суду Рівненської області з позовними заявами до Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі про поновлення пропущеного строку, визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дітям війни.
Ухвалою суду від 02.03.2009 року вказані адміністративні справи об’єднані для спільного розгляду і вирішення в одне провадження в адміністративній справі №2-а-469/09.
В судовому засіданні відповідач позовні вимоги заперечує. Просить в позові відмовити.
Вислухавши представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази суд прийшов до висновку, що позов слід задоволити частково по слідуючих підставах.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що позивачі є дітьми війни, що підтверджується паспортами позивачів та відмітками внесеними до пенсійних посвідчень про наявність статусу дітей війни.
Виходячи із цього, позивачі мають право на пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Дію зазначеної статті було зупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 р. № 3235-IV. Законом України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року дію статті 6 відновлено (з 02.04.2006р.) у зв'язку з виключенням пункту 17 статті 77 Закону України від 20.12.2005 р. N 3235-IV. Таким чином, позивач з 02.04.2006 року по 31.12.2006 року має право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
У відповідності із пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р. № 489-V дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 Закону № 489-V, яка передбачала, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №6-рп2007 були визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 та ст. 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік». А отже, з 09.07.2007року дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" було відновлено в повному обсязі. Відповідно до пункту 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Отже з 09.07. по 31.12.2007 року позивачі мають право на підвищення розміру пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Що стосується дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV у 2008 році, то згідно з пунктом 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-ІV було викладено в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Проте, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 положення пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до п. 6 резолютивної частини цього рішення, рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними. Вказане рішення набуло чинності з 22.05.2008 року.
Таким чином, з 22.05.2008 року позивачі мають право на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, що діяла в період до внесення змін пп. 2 п. 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 р. N 107-VI (що визнані неконституційними).
Доводи відповідача про те, що відсутня затверджена законодавством величина мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни, а мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом і застосуванню для обчислення розміру підвищення до пенсій особам, які мають статус «дитина війни» відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не підлягає, судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються наведеним нижче.
Згідно з ч.3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відтак, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
З вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність визначено Законами України про державний бюджет на відповідний рік (2006, 2007, 2008рр.). Так, прожитковий мінімум для вказаної категорії осіб становив: 350 грн. - в період з 01.01. по 31.03.2006р.; 359 грн. в період з 01.04. по 30.09.2006р.; 366 грн. в період з 01.10.по 31.12.2006року; 380 грн. в період з 01.01. по 31.03. 2007р.; 410,06 грн. в період з 01.04.по 30.09.2007р.; 415,11 грн. в період з 01.10.по 31.12.2007р.; 470 грн. в період з 01.01.по 31.03.2008р.; 481 грн. в період з 01.04. по 30.06.2008р.; 482 грн. в період з 01.07. по 30.09.2008р.; 498 грн. в період з 01.10. по 01.12.2008р.
Отже, величиною мінімальної пенсії за віком, від якої має бути обраховано 30 відсотків підвищення до пенсії дітям війни, є встановлений законом прожитковий мінімум.
Пунктом 8 Постанови КМ України від 28.05.2008 року № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян ”, було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,1 гривні, з 1 липня - 48,2 та з 1 жовтня - 49,8 гривні. Однак, вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом. А відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі виникнення колізії між підзаконним нормативно-правовим актом та законом, застосуванню підлягають положення закону. Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Як вбачається із розрахунків суми позову, позивачі у періоди з 02.04.2006 по 31.12.2006 р., з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.10.2008 р. не отримували підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як це визначено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», хоча мали на це право.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством. Відповідно до Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Відтак, беручи до уваги те, що згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачам мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб’єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги. Так, у справах «Кечко проти України» та «Бурдов проти Росії» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.
Суд також не бере до уваги посилання відповідача на те, що відсутній нормативно-правовий акт, який визначав би порядок реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Керуючись принципом верховенства права, суд з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни підвищення до пенсії, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо не виплати позивачам підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 02.04.2006 по 31.12.2006 р., з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.10.2008 р. є протиправними.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Крім того, оскільки порушення щодо невиплати позивачам надбавки до пенсії є триваючим, і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, строк позовної давності не застосовується.
Щодо позовної вимоги позивачів про зобов’язання відповідача нараховувати допомогу відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” надалі при нарахування пенсії, то вказана вимога не підлягає до задоволення, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, звернення до суду має бути зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
З метою повного захисту прав та інтересів позивачів, відповідно до ч. 2 ст. 11, абз. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, застосувати спосіб захисту порушених прав позивачів у ширших, ніж зазначені ними у позовах, межах, а саме: провести стягнення заборгованої суми з розрахунку по грудень місяць 2008 року включно, оскільки на момент постановлення рішення по даній справі відповідач порушив право позивачів на отримання підвищення до пенсії - не нарахував та не виплатив в листопаді-грудні поточного року підвищення до пенсії в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність його дій, яка полягає у невиплаті позивачам підвищення до пенсії за періоди з 02.04.2006 по 31.12.2006 р., з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. встановленого ст. 6 Закону № 2195-ІV, у зв'язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
З врахуванням розміру мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки, сума неотриманого позивачами підвищення до пенсії за період з 02 квітня 2006 року по 31 грудня 2006 року, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 року включно становить по 2413,66 грн. кожному. В цій частині позовні вимоги слід задовольнити.
В задоволенні позовних вимог позивачів щодо стягнення невиплаченого підвищення до пенсії за період з 01.01.2006 по 01.04.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. слід відмовити, так як: у період з 01.01. по 01.04.2006 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. № 3235-IV, у період з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.06 р., у період з 01.01.2008 р. по 21.05.2008 року - стаття 6 Закону України «про соціальний захист дітей війни» у відповідності із Законом України «Про державний бюджет України на 2008р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. діяла в новій редакції, згідно з якою дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. У період з 01.01.2006 по 01.04.2006 р., з 01.01.07 р. по 08.07.2007 р. та з 01.01.08 р. по 21.05.2008 р. положення Законів України про державний бюджет на 2006-2008 роки, що зупиняли дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та викладали її в новій редакції, неконституційними не визнавались, не скасовувались, а тому підстав для їх незастосування не було.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного Фонду в Здолбунівському районі Рівненської області щодо не нарахування те невиплати позивачам щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року – неправомірними.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Здолбунівському районі Рівненської області нарахувати та виплатити:
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 02 квітня по 31 грудня 2006 року, з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року включно по 2 413 грн. 67 коп. (дві тисячі чотириста тринадцять гривень 67 коп.) кожному.
В решті позовних вимог позивачам відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя