ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

18 липня 2006 р.

№ 14683/6-05

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства МТЗ Трансмаш, м. Москва (Російська Федерація),

на рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2005

та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2006

зі справи № 14683/6-05 (н.р. 6823/9-92)

за позовом відкритого акціонерного товариства МТЗ Трансмаш (далі –Товариство)

до державного підприємства “Харківський машинобудівний  завод  “ФЕД” (далі –Підприємство), м. Харків,

про припинення порушення виключного права на використання винаходу,

за участю представників сторін:

позивача –Голубєвої Г.Б., Пахаренко-Андерсон А.П., Татаринової Т.В., Чернобая О.В.,

відповідача –Жукова В.І., Тихоненко М.Л., Фадєєва В.А.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до арбітражного суду Харківської області з позовом про припинення порушення його виключного права на використання винаходу за патентом України № 5338 “Магістральна частина повітророзподільника гальма залізничного транспортного засобу” шляхом негайного припинення виготовлення, пропонування до продажу і введення в господарський оборот частини магістральної 483М.010 повітророзподільника 483М у відповідності з ТУ 24.05.10.062-87 “Повітророзподільники 483М. Технічні умови”.

Рішенням арбітражного суду Харківської області від 28.11.2000 зі справи № 6823/9-92, залишеним без змін постановою голови цього ж суду від 02.03.2001, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.10.2001 зі справи № 6823/9-92 рішення від 28.11.2000 та постанову від 02.03.2001 арбітражного суду Харківської області скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

У новому розгляді справі присвоєно № 14683/6-05.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.10.2005 (суддя Ольшанченко В.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 (колегія суддів у складі: Демченко В.А. - головуючий, Такмаков Ю.В., Барбашова С.В.), у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю з боку Підприємства порушення прав Товариства.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:         

- у 1987 році Московським заводом машин та приладів для залізничного транспорту виробничого об’єднання “Трансмаш” затверджено технічні умови ТУ 24.05.10.062-87 на повітророзподільники 483М, на заміну яких прийнято технічні умови ТУ 24.05.10.062-98, які діяли до 01.01.1998 (доказів продовження строку дії зазначених технічних умов позивач не подав);

- 28.12.1994 Державним патентним відомством України Московському заводу машин та приладів для залізничного транспорту виробничого об'єднання “Трансмаш” видано патент України на винахід № 5338 “Магістральна частина повітророзподільника гальма залізничного засобу” (на підставі авторського свідоцтва СРСР на винахід № 1341084, заявка від 18.04.1986 № 4070341), про що 28.12.1994 здійснено офіційну публікацію;

- до формули патенту України № 5338 вносилися зміни, які 16.10.2000 опубліковано в офіційному бюлетені “Промислова власність” № 5;

- згідно  з  свідоцтвом  Московської  реєстраційної  палати  серії  ЛА № 000136 відкрите акціонерне товариство “Трансмаш” зареєстровано 16.04.1993 за № 009.790;

- відповідно до пункту 1.7 другої редакції статуту, зареєстрованого Московською реєстраційною палатою 03.06.1996 за № 9790, акціонерне товариство відкритого типу “Трансмаш” є правонаступником Московського заводу машин та приладів для залізничного транспорту щодо всіх прав та обов'язків у повному обсязі;

- акціонерне товариство відкритого типу “Трансмаш” перейменовано у відкрите акціонерне товариство “Трансмаш”, що підтверджується внесенням відповідних змін до статуту акціонерного товариства відкритого типу “Трансмаш”, які зареєстровано Московською реєстраційною палатою 11.06.1998 за № 9790;

- в офіційному бюлетені “Промислова власність” від 15.08.2000 № 3 опубліковано сповіщення про зміну найменування власника патенту України на винахід № 5338 на “відкрите акціонерне товариство “Трансмаш” та видано відповідні доповнення до патенту (т. 8, а.с.129);

- відповідно до пункту 1.9 четвертої редакції статуту відкритого акціонерного товариства МТЗ Трансмаш, зареєстрованого Московською реєстраційною палатою 01.06.2001 за № 9790, позивач є правонаступником відкритого акціонерного товариства “Трансмаш” щодо всіх прав та обов'язків у повному обсязі;

- позивач не подав суду доказів внесення змін до патенту про перейменування власника на відкрите акціонерне товариство МТЗ Трансмаш;

-  патент України на винахід № 5338 є чинним до 18.04.2006;

- позивач не подав “прямих” доказів виготовлення відповідачем або придбання у відповідача виготовлених нам приладів магістральної частини 483М.010, але відповідач факт виготовлення ним цього виробу не заперечує;    

- відповідно до висновку № 18 експертів Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України від 23.01.2003 у приладі “Магістральна частина повітророзподільника 483М.010”, який виготовляється Підприємством використано ознаки, включені до формули винаходу за патентом України № 5338, крім однієї, а саме (мовою оригіналу): “входное отверстие канала, служащего для сообщения в процессе отпуска рабочей камеры с ускорительной полостью, выполнено на меньшем расстоянии от торца хвостовика плунжера, чем входное отверстие канала, служащего для сообщения в процессе отпуска рабочей камеры с золотниковой камерой”;

- згідно з висновком додаткової експертизи від 12.02.2004 № 28, проведеної експертами Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України: Підприємство на дату подання Товариством позову (01.06.2000) при виготовленні магістральної частини повітророзподільника використовувало кожну ознаку, що включена до незалежного пункту формули винаходу за патентом України № 5338; у наданих на дослідження приладах “Частина магістральна 483М.010” № 6380 та № 9163, виготовлених Підприємством, використано кожну ознаку, що включена  до  незалежного  пункту  формули  винаходу за патентом України № 5338;  надані  на  дослідження  прилади  “Частина магістральна 483М.010” № 6380 та № 9163, виготовлені Підприємством;

- відповідач заперечує використання всіх ознак формули винаходу за патентом України № 5338, наполягаючи на невикористанні ним такої ознаки як “робоча камера”, на підтвердження чого надав відповідні висновки фахівців з цього приводу;

- Підприємство не порушувало права власника патенту України на винахід № 5338, оскільки у досліджених пристроях ним не було використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй, що підтверджується висновком повторної експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 18.02.2005 № 3873, проведеної експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз із залученням фахівця з гальмових систем у галузі залізничного транспорту;

- відповідно до зазначеного висновку від 18.02.2005 № 3873: Підприємство на дату подання позову (01.06.2000) при виготовленні магістральної частини повітророзподільника за КД 483М.010 не використовувало кожну ознаку, що включена до незалежного пункту формули винаходу або ознаку, еквіваленту їй, за патентом України № 5338; у пристроях магістральної частини повітророзподільника № 6380 (жовтень 1999 року), № 9163 (січень 2000 року) та № 6070 (грудень 2001 року) не використано кожну ознаку, що включена до незалежного пункту формули винаходу або ознаку, еквіваленту їй, за патентом України № 5338; порожнина, що створена внутрішніми литтєвими поверхнями деталі 295.001 виробу “Камера 295М.001”, є “робочою камерою”, зазначеною в формулі як ознака винаходу “Магістральна частина повітророзподільника   гальма   залізничного   транспорту   (патент  України № 5338), яка виконує функцію робочої камери повітророзподільника і має об'єм (згідно з розрахунковою формулою - 6 літрів), наведений в опису винаходу до авторського свідоцтва № 13410841 А1.

Причиною даного спору є питання щодо наявності в діях Підприємства порушення прав Товариства як власника зареєстрованого винаходу.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (в редакції, що діяла на час подання позову, та частини другої статті 28 цього ж Закону у чинній редакції): патент надає його власнику виключне право використовувати винахід за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів; використанням винаходу зокрема визнається виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу, пропонування його для продажу, введення в господарський (цивільний) оборот; продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Отже, для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало з’ясувати, чи використовувало та/або використовує Підприємство у виробництві визначеного позивачем продукту кожну ознаку, включену  до незалежного  пункту  формули винаходу за патентом України № 5338, або ознаку, еквівалентну їй.

Роз’яснення цього питання потребує спеціальних знань, що відповідно до статті 41 ГПК України є підставою для призначення судової експертизи, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності проведення відповідних експертних досліджень.

Прийняті зі справи рішення місцевий та апеляційний господарські суди мотивували відсутністю з боку Підприємства порушення прав Товариства, обґрунтувавши це посиланням на висновок повторної експертизи об'єктів інтелектуальної власності Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18.02.2005 № 3873, відхиливши при цьому як недостовірні висновки експертів Науково-дослідного інституту інтелектуальної  власності  Академії  правових  наук  України  від 23.01.2003 № 18 та від 12.02.2004 № 28.

Водночас висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Частинами третьою і четвертою статті 42 ГПК України передбачено право господарського суду призначити додаткову або повторну судову експертизу. У цих випадках господарський суд має виходити з такого:

- додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо; висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об'єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання; висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер; в ухвалі про призначення додаткової експертизи необхідно чітко зазначити, які саме висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження;

- якщо необхідно здійснити дослідження нових об'єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза;

- повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності; повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Таку правову позицію викладено й у пункті 9 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”.

Можливу кількість повторних експертних досліджень законодавство не обмежує і необхідність їх проведення має визначатися судом виходячи з принципу об’єктивного, повного та всебічного дослідження обставин справи.

З огляду на наведене попередні судові інстанції після встановлення факту наявності розходжень висновків Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз з висновками атестованих експертів Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Академії правових наук України, які безпосередньо впливають на правильність вирішення даного спору та які їм не вдалося усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні, мали призначити повторну судову експертизу, не перебираючи на себе не притаманні суду функції експерта.

Більш того, вимоги щодо належності та допустимості доказів встановлює стаття 34 ГПК України, згідно з частиною другою якої обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Зокрема, порушення порядку призначення та проведення судової експертизи тягне за собою втрату доказового значення висновка судового експерта.     

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об'єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки, визначає Закон України від 25.02.1994 № 4038-ХІІ “Про судову експертизу” (далі –Закон № 4038).

Відповідно до статті 2 Закону № 4038 законодавство України про судову експертизу складається з цього Закону та з інших нормативно-правових актів.

Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за № 705/3145) затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі –Інструкція), яка разом з Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом України, Законами України “Про судову експертизу”, “Про виконавче провадження”, іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи визначає порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах, їх обов'язки, права та відповідальність, організацію проведення експертиз та оформлення їх результатів (пункт 1.1 Інструкції).

Частинами першою та четвертою статті 7 цього Закону встановлено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ; для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися крім судових експертів також інші фахівці з відповідних галузей знань.

Пунктом 1.8 Інструкції визначено, що експертизи та дослідження проводяться фахівцями, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до державного реєстру атестованих судових експертів.

Згідно з статтею 9 Закону № 4038 атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України; особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених частиною четвертою статті 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Можливість залучення до проведення експертизи фахівців, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, для вирішення питань якої необхідні знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, передбачена й пунктом 1.2 Інструкції.

Водночас пунктом 3.7 Інструкції визначено, що у постанові (ухвалі) про призначення комплексної експертизи зазначаються її назва та установа (установи), експертам якої (яких) доручено її проведення, а в разі участі в її проведенні особи, яка не працює в експертній установі, - також прізвище, ім'я та по батькові, освіта, спеціальність, місце роботи, адреса цієї особи, інші дані. Пунктом 4.7 цієї Інструкції встановлено, що якщо проведення комплексної експертизи не може бути здійснене силами експертів даної установи, її керівник повідомляє про це особу або орган, яка призначила експертизу, та просить залучити до проведення експертизи експерта відповідної спеціалізації. Залучення такого експерта провадиться з дотриманням вимог процесуального законодавства України.

Отже, суд першої інстанції, який ухвалою від 12.05.2004 (т. 6, а.с. 124-126) призначив повторну експертизу об’єктів інтелектуальної власності і доручив її проведення Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз із залученням фахівців з гальмових систем в галузі залізничного транспорту (але не визначив в ухвалі особу конкретного фахівця (фахівців), безпідставно не дав оцінки встановленому ним факту залучення до проведення даної експертизи Могили В.І., який не був експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (директор УНІ рейкового транспорту, т. 7, а.с. 65), та залишив поза увагою порушення наведених приписів частини четвертої статті 7 Закону № 4038 і пункту 3.7 Інструкції, що, в свою чергу, призвело до неправильного застосування ним положень пункту 1.2 Інструкції.

При цьому місцевий суд порушив визначені статтею 43 ГПК України правила оцінки доказів: не дав оцінки діям керівництва Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз із залучення до проведення експертизи як експерта Могили В.І. на предмет їх відповідності приписам пункту 4.7 Інструкції; не дослідив правовий статус “позаштатного експерта” Михайлюка В.І. (який також брав участь у проведенні даної експертизи).

Ці порушення процесуальних норм не було усунуто й судом апеляційної інстанції.

Крім того, суд першої інстанції припустився порушень норм процесуального права у вирішенні питань, пов’язаних із визначенням предмету спору та реалізацією прав позивача, які залишилися поза увагою й суду апеляційної інстанції.

Так, до прийняття місцевим судом рішення зі справи позивач неодноразово звертався до суду з заявами про збільшення та уточнення позовних вимог.

Зокрема, заявою від 15.04.2003 (т. 5, а.с. 40-49) Товариство, посилаючись на статтю 22 ГПК України, збільшило розмір позовних вимог та просило:

- зобов’язати Підприємство припинити порушення виключного права позивача на використання винаходу за патентом України № 5338 “Магістральна частина повітророзподільника гальма залізничного транспортного засобу” та припинити виготовлення, пропонування до продажу і введення в господарський оборот частини магістральної 483М.010 повітророзподільника 483М у відповідності з ТУ 24.05.10.062-87 “Повітророзподільники 483М. Технічні умови”;

- стягнути з відповідача на користь Товариства збитки в сумі 2 387 170 доларів США, заподіяні порушенням виключних прав позивача на використання винаходу за патентом України № 5338.

Заявою від 14.04.2004 (т. 6, а.с. 52-53) Товариство з посиланням на статтю 22 ГПК України уточнило позовні вимоги та просило:

- зобов’язати Підприємство припинити порушення виключного права позивача на використання винаходу за патентом України № 5338 “Магістральна частина повітророзподільника гальма залізничного транспортного засобу” та припинити виготовлення, пропонування до продажу і введення в господарський оборот частини магістральної 483М.010 повітророзподільника 483М у відповідності з ТУ 24.05.10.062-87 “Повітророзподільники 483М. Технічні умови”;

- стягнути з відповідача на користь Товариства збитки в сумі 2 387 170 доларів США, заподіяні порушенням виключних прав позивача на використання винаходу за патентом України № 5338;

- зобов’язати Підприємство не використовувати в майбутньому без відповідного дозволу Товариства винахід за патентом України № 5338.

Ухвалою місцевого суду від 14.04.2004 відхилено “клопотання позивача про долучення до матеріалів справи уточнень позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальних збитків” внаслідок відсутності доказів його відправки відповідачеві (т. 6, а.с. 65-66).    

Заявою від 12.05.2004 (т. 6, а.с. 113-116) Товариство з посиланням на прийняття судом заяви про збільшення позовних вимог (від 15.04.2003) на підставі статті 22 ГПК України уточнило свої вимоги та просило:

- зобов’язати Підприємство припинити порушення виключного права позивача на використання винаходу за патентом України № 5338 “Магістральна частина повітророзподільника гальма залізничного транспортного засобу” та припинити виготовлення, пропонування до продажу і введення в господарський оборот частини магістральної 483М.010 повітророзподільника 483М у відповідності з ТУ 24.05.10.062-87 “Повітророзподільники 483М. Технічні умови”;

- стягнути з відповідача на користь Товариства збитки в сумі 2 387 170 доларів США, заподіяні порушенням виключних прав позивача на використання винаходу за патентом України № 5338;

- зобов’язати Підприємство не використовувати в майбутньому без відповідного дозволу Товариства винахід за патентом України № 5338.

Ухвалою місцевого суду від 12.05.2004 відхилено “клопотання позивача про об’єднання позовних вимог та прийняття уточнення позовних вимог, що мотивовано відсутністю у позивача права “доповнювати позовну заяву іншими неоднорідними позовними вимогами”, оскільки сумісний розгляд нематеріальних і матеріальних вимог перешкоджатиме і суттєво утруднить вирішення спору (т. 6, а.с. 124-126).

Водночас частиною четвертою статті 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Кожного разу, змінюючи предмет та (або) підстави позову, позивач має дотримуватись приписів статей 54 –57 ГПК України, що й належало перевіряти суду першої інстанції з огляду на виключний перелік підстав для повернення позовної заяви без розгляду, встановлений статтею 63 ГПК України.

Проте судом першої інстанції належні процесуальні рішення щодо повернення зазначених заяв без розгляду не приймалися, а згадані ухвали від 14.04.2004 та 12.05.2004 не містять посилань на процесуальні підстави цього.

В свою чергу, зазначені порушення норм процесуального права призвели до невизначеності меж позовних вимог Товариства, заяви якого від 14.04.2004 та 12.05.2004 містили не лише матеріальні вимоги, але й змінювали раніше заявлені вимоги нематеріального характеру, а також до порушення прав скаржника, якого було позбавлено можливості оскаржити рішення про повернення заяв без розгляду у встановленому порядку.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Подане позивачем до Вищого господарського суду України клопотання про призначення повторної експертизи об’єктів інтелектуальної власності касаційною інстанцією відхилено з урахуванням приписів статті 1117 ГПК України щодо обмеження її повноважень.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства МТЗ Трансмаш задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 26.10.2005 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 зі справи № 14683/6-05 (н.р. 6823/9-92) скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                В.Джунь

Суддя                                                                                                Б.Львов