ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 16/430-03 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Торсінг”, м. Харків (далі –ТОВ “Торсінг”)
на рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2006
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2006
зі справи № 16/430-03
за позовом видавничо-торгової фірми “Перун”, м. Ірпінь Київської області (далі –ВТФ “Перун”)
до ТОВ “Торсінг”
про стягнення 1925000 грн.
Судове засідання проведено за участю представників:
ВТФ “Перун” –Зеленєва М.О.,
ТОВ “Торсінг” –Литвиненко Л.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
ВТФ “Перун” звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача за порушення авторських прав та спричинений матеріальний збиток компенсації у розмірі 5000 мінімальних заробітних плат, що складає 925000 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000000 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 25.01.2006 (суддя Здоровко Л.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 (колегія суддів у складі: суддя Афанасьєв В.В. –головуючий, судді Бухан А.І., Шевель О.В.), позов задоволено частково: з ТОВ “Торсінг” на користь ВТФ “Перун” стягнуто компенсацію за порушення авторського права позивача в сумі 555000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Названі рішення попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 11, 21 –23, 32 Закону України “Про авторське право і суміжні права” (далі –Закон) мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав ВТФ “Перун” шляхом використання спірних об’єктів інтелектуальної власності –умов задач, авторами яких є Буринська Н.М. та Величко Л.П., - без одержання відповідного дозволу позивача, що є підставою для стягнення з ТОВ “Торсінг” 555000 грн. компенсації з огляду на обсяги випуску збірників з використанням спірних творів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Торсінг” просить скасувати оскаржувані судові акти місцевого та апеляційного господарських судів та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги зазначено про відсутність у позивача виключних майнових авторських прав на спірні твори, позаяк авторськими договорами, укладеними ВТФ “Перун” та Буринською Н.М., передачу таких прав не передбачено. До того ж, на думку скаржника, зазначене використання спірних творів підпадає під ознаки вільного відтворення примірників твору для навчання у розумінні статті 23 Закону, що виключає протиправність поведінки відповідача.
У відзиві на касаційну скаргу ВТФ “Перун” зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з авторськими договорами від 15.01.1997 № 28, від 01.06.1997 № 29, від 01.10.1997 № 18, від 01.11.1997 № 14 та додатками до них Буринська Н.М. та Величко Л.П. передали позивачеві виключні майнові права на створені ними підручники з хімії для 8-11 класів, складовими частинами яких є умови задач;
- у збірниках “Готові домашні завдання”, виданих ТОВ “Торсінг”, було використано зазначені умови задач без наявності дозволу позивача;
- відповідно до висновків експертизи об’єктів інтелектуальної власності Харківського та Київського науково-дослідних інститутів судових експертиз від 29.04.2004 № 1377 та від 22.09.2005 № 172:
умови задач із підручників Буринської Н.М. є частинами творів, які можуть використовуватись самостійно;
використання спірних умов задач у збірниках відповідача не є цитуванням або ілюстрацією для навчання та не підпадає під ознаки вільного використання творів у розумінні Закону;
підручники з хімії для 8-11 класів, авторами яких є Буринська Н.М. та Величко Л.П., не є офіційними документами;
- з урахуванням того, що обсяг тиражу збірників відповідача, в яких використано спірні об’єкти інтелектуальної власності, становить приблизно 300000 екземплярів, з ТОВ “Торсінг” підлягає стягненню компенсація за порушення авторського права позивача у сумі 555000 грн.;
- в ході розгляду спору відповідач припинив використання спірних творів у власних збірниках.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення ТОВ “Торсінг” майнових прав ВТФ “Перун” шляхом використання у збірниках складових частин творів, суб’єктом авторського право на які є позивач.
В абзаці п’ятому статті 1 Закону визначено, що виключне право – це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.
Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону об’єктами є авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме, літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).
Згідно ж зі статтею 9 Закону частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з частиною третьою цієї статті виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору іншими особами.
Аналогічні положення містяться у статті 10 bis Бернської конвенції, за приписами якої автори літературних і художніх творів, що охороняються цією Конвенцією, користуються виключним правом дозволяти відтворення цих творів будь-яким чином і в будь-якій формі.
З огляду на викладені приписи норм авторського права та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у ВТФ “Перун” виключних майнових прав на використання спірних умов задач як самостійних складових частин творів - підручників з хімії для 8-11 класів - та, відповідно, права дозволяти або забороняти таке використання іншим особам.
Посилання скаржника на те, що умовами зазначених авторських договорів не передбачено передачу позивачеві виключних майнових прав на підручники з хімії 8-11 класів, спростовуються встановленими господарськими судами фактичними даними, зокрема авторськими договорами та додатками до них. Скаржником не наведено достатньо переконливих доводів про порушення судовими інстанціями правил оцінки доказів у встановленні цього факту.
Разом з тим, згідно зі статтею 52 Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання суд має право постановити рішення чи ухвалу про:
а) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;
б) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;
в) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
г) виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
Статтею 52 Закону також передбачено, що при визначенні розмірів збитків, які мають бути відшкодовані особі, права якої порушено, а також для відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд зобов'язаний виходити із суті порушення, майнової і моральної шкоди, завданої особі, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також із можливого доходу, який могла б одержати ця особа.
При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених пунктом "г" цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.
Приймаючи рішення в частині визначення розміру компенсації у сумі 550000 грн. місцевий господарський суд виходив з розміру тиражу збірників, виданих з порушенням прав позивача, використання відповідачем лише умов задач та припинення порушення прав під час розгляду справи.
Проте, оскільки у даному випадку конструкція статті передбачає альтернативну відповідальність, - тобто за вибором позивача стягнення збитків, отриманого відповідачем доходу або, замість цього, стягнення компенсації, то остання надає можливість уникнути труднощів доказування збитків, які обумовлені специфікою порушень в даній сфері, оскільки найчастіше вони полягають в упущеній вигоді. Однак це не означає, що судом може довільно визначатися розмір компенсації без урахування об’єктивних критеріїв, що можуть свідчити про розмір шкоди, спричиненої неправомірним використанням об’єкта авторського права. Тобто розмір компенсації не повинен точно відповідати розміру шкоди, що була завдана, проте має співвідноситися з нею певним чином, оскільки особливою функцією цивільно-правової відпові дальності є відшкодування майнових втрат, завданих правопорушенням.
Тому і у випадку стягнення компенсації замість збитків або отриманого доходу суд має визначи ти їх масштаб (інакше кажучи, орієнтовні збитки), а не точну цифру, а саме встановити належними засобами доказування наявність упущеної вигоди: можливої винагороди за анало гічне використання на умовах ліцензійного договору, яке або встановлюва лося цим правовласником за попередніми угодами, або є усталеною практи кою в даній сфері; прибуток від реалізації примірників твору, який прогнозу вався, але не був отриманий через поширення контрафакгної продукції. Для визначення рівня збитків можуть бути враховані масштаби порушення (способи неправомірного використання, обсяг контрафактної продукції, її вартість на ринку, територія її розповсюдження, негативний вплив на по дальшу діяльність правовласника і її доходність тощо).
Проте місцевим господарським судом докази у цій частині у сторін не витребувалися та не досліджувалися.
Крім того, встановлюючи розмір компенсації, місцевий господарський суд не визначив, з якого саме розміру мінімальної заробітної плати він виходив та з якої кількості таких розмірів.
Апеляційний господарський суд помилок місцевого господарського суду не виправив і сам припустився аналогічних помилок.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, з’ясувати обставини, зазначені в цій постанові, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального та процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Торсінг” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 25.01.2006 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 зі справи № 16/430-03 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь