ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інтерпайп Україна” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства “Донецька залізниця” про стягнення 4809,29грн. вартості недостачі трубної продукції  поставленої по залізничній накладній № 45439918 від 15.12.2005року у вагоні № 60496411 із станції Новомосковськ –Дніпровський Придніпровської залізниці.

Рішенням від 17.05.2006року господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволені з огляду на доведеність вини відповідача у частковому зникненні вантажу, Донецька залізниця має сплатити позивачу вартість недостачі в сумі 4 809грн. 28коп. з розрахунку (2594,00грн + 20% ПДВ) х 1, 545т.

Державне підприємство “Донецька залізниця” подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на рішення господарського суду Донецької області, в якій просить  рішення у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заявник в касаційній скарзі наголошує на тому, що надані позивачем докази оплати партії труб сталевих електрозварних газопровідних не доводять факт оплати саме отриманої партії труб, в зв’язку з чим відповідач вважає, що судом порушено статтю 623 Цивільного кодексу України та не застосовано статтю 113 Статуту залізниць які передбачають відповідальність за фактичні збитки.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши  наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України,  касаційна інстанція рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи  предметом спору у даній справі є стягнення шкоди в сумі 4809,29грн. яка виникла внаслідок недостачі трубної продукції, відправленої 15 грудня 2005року по залізничній накладній № 45439918 у вагоні № 60496411 вантажовідправником –ВАТ “Новомосковський трубний завод” в кількості 45 070кг. на адресу вантажоодержувача  -  ТОВ “Інтерпайп Україна”.

Приймаючи рішення суд виходив з того, що вина відповідача підтверджується комерційним актом АО №655919/6 від 20.12.2005р., а також зазначив, що трубна продукція, поставлена  у вагоні № 60496411 оплачена позивачем вантажовідправнику - ВАТ "Новомосковський трубний завод", що підтверджується платіжним дорученням № 1684 від 12.12.2005р. на підставі рахунку № 5530 від 15.12.2005року /а.с. 13 /.

Відповідно до статей 924 Цивільного кодексу України та 314 Господарського кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Аналогічні приписи містяться у статтях 12, 23 Закону України "Про залізничний транспорт”, статтях 110, 113, 131 Статуту залізниць України, в зв’язку з чим предметом доказування у таких справах, крім вини відповідача,  є розмір фактичної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення суд виходив з того, що  факт оплати спірної продукції підтверджено копією платіжного доручення № 1684 від 12.12.2005р., завіреного позивачем.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком оскільки, доказами у справі, відповідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, при цьому, як передбачено статтею 34 цього Кодексу, обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Параграф 2 глави 74 Цивільного кодексу України передбачає порядок розрахунків із застосуванням платіжних доручень, згідно з яким банк,  що прийняв  платіжне  доручення  платника,  повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні та негайно інформувати платника на  його  вимогу про  виконання платіжного доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту повідомлення про виконання банком платіжного доручення встановлюються законом, банківськими правилами або договором між банком і платником.

Отже для вирішення питання по суті даного спору суду необхідно було встановити чи виконане таке платіжне доручення банком. При цьому слід мати на увазі, що відповідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові доказі подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Юридичні особи мають право видавати копії лише тих документів, які виходять від них.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарським судом при розгляді справи та прийнятті судового рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976     № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судового рішення та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського Донецької області від 17.05.06 р. у справі № 6/91 господарського суду  Донецької області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Касаційну скаргу           Державного підприємства “Донецька залізниця” задовольнити частково.

Головуючий                                                                                               В. Божок        

Судді                                                                                                          Н. Волковицька

                                                                                 Л.Рогач