ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 липня 2006 р. | № 39/207-40/341 |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Москаленко В.С. –головуючий, судді Львов Б.Ю. і Панова І.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, м. Київ,
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2006
зі справи № 39/207-40/341
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “АІТІ” (далі –ТОВ “ТРК “АІТІ”), м. Київ,
до Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (далі –Концерн)
про стягнення 22 735 204,11 грн.,
за участю представників сторін:
позивача – Зозулі Т.М., Овсяннікової А.Л.,
відповідача –Єфімова О.М., Мори В.М.,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “ТРК “АІТІ” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 22 735 204,11 грн. збитків у вигляді неотриманих доходів.
Постановою Верховного Суду України від 05.07.2005 постанову Вищого господарського суду України від 12.04.2005, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2005 та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2004 зі справи скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заявою від 25.08.2005 позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути на його користь 22 271 806,49 грн. на відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу від трансляції реклами за період з 01.01.2000 по 13.05.2004 (т. 3, а.с. 15-23).
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2005 (суддя Смірнова Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2005, у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю належних доказів заподіяння відповідачем позивачеві збитків у вигляді неодержаного доходу та неможливістю отримання ТОВ “ТРК “АІТІ” правомірного доходу від телереклами після втрати чинності його ліцензією на мовлення.
Постановою Вищого господарського суду України від 07.03.2006 постанову суду апеляційної інстанції від 08.12.2005 скасовано у зв’язку з розглядом справи за відсутності представників позивача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, а справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 (колегія суддів у складі: Капацин Н.В. –головуючий суддя, судді Данилова Т.Б., Студенець В.І.) рішення суду першої інстанції від 24.10.2005 змінено: позовні вимоги ТОВ “ТРК “АІТІ” щодо стягнення збитків задоволено частково в сумі 2 926 800 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Прийняте апеляційним судом рішення мотивовано тим, що внаслідок невиконання Концерном договірних зобов’язань у період з 01.01.2000 по 28.08.2000 позивачеві заподіяно збитки у вигляді неодержаного доходу в сумі 2 926 800 грн., тоді як з 29.08.2000 (через втрату чинності ліцензією на мовлення) ТОВ “ТРК “АІТІ” не мало підстав розраховувати на отримання доходу, відшкодування якого є предметом даного позову.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та доповненнях до неї Концерн просить постанову апеляційного суду від 10.04.2006 скасувати, а рішення місцевого суду від 24.10.2005 залишити без змін. Скаргу мотивовано посиланням на порушення апеляційною інстанцію приписів статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) та статей 71, 76, 80 Цивільного кодексу Української РСР (далі –ЦК УРСР).
ТОВ “ТРК “АІТІ” подало заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим господарським судом встановлено, що:
- 13.05.1999 Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення позивачеві видано ліцензію № 000956 (далі - Ліцензія) на право користування загальнонаціональним каналом мовлення УТ-2 строком на 5 років із зазначенням, що таке мовлення повинно здійснюватися лише за допомогою технічних засобів відповідача;
- 06.10.1999 позивачем та відповідачем укладено договір № 10-4-85Д про надання Концерном послуг зв’язку з трансляції телевізійних програм відповідно до чинної Ліцензії;
- відповідач листом від 30.12.1999 № 10-4-1808 повідомив позивача про свою відмову надавати послуги зв’язку, оскільки Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення листом від 29.12.1999 № 9-2/634 не підтвердила правомірність ліцензії, виданої позивачеві;
- відмова відповідача від надання послуг зв'язку призвела до того, що Ліцензія на підставі статті 17 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) втратила чинність з 15.05.2000, оскільки телерадіоорганізація протягом року з часу набрання ліцензією чинності не розпочала мовлення, що визнано рішенням Вищого арбітражного суду України від 28.08.2000 (т. 1, а.с. 120-123);
- відмовою відповідача від надання послуг зв'язку позивачеві заподіяно збитки в сумі 614 971 грн. (розмір ліцензійного збору), які на користь ТОВ “ТРК “АІТІ” стягнуто господарським судом у межах провадження зі справи № 12/276 (т. 1, а.с. 15-21, 22-25, 26-31);
- у даному провадженні позивач просить стягнути з відповідача на його користь 22 271 806,49 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу від трансляції телереклами за період з 01.01.2000 по 13.05.2004;
- позовні вимоги ТОВ “ТРК “АІТІ” мотивує посиланням на те, що Ліцензію йому було видано строком на 5 років із зазначенням про те, що мовлення мало здійснюватися лише за допомогою технічних засобів Концерну;
- на підтвердження обґрунтованості позову ТОВ “ТРК “АІТІ” подало договір від 20.12.1999 № 1, договір від 01.10.2001 № 1/10/01, висновок судово-бухгалтерської експертизи від 02.06.2003 зі справи № 12/276, факсимільне повідомлення ЗАТ “Спільне українсько-нідерландське підприємство “АГБ Україна” від 11.12.2002, затверджені розцінки на рекламу;
- з 15.05.2000 внаслідок втрати Ліцензією чинності ТОВ “ТРК “АІТІ” не мало правових підстав для здійснення мовлення, що позбавило його права й розраховувати на отримання доходу від цієї діяльності;
- позивач не подав суду обґрунтованого розрахунку заподіяних йому збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу);
- відповідач повідомив позивача про відмову в наданні йому послуг зв'язку листом від 30.12.1999 № 10-4-1808 (отримано 31.12.1999) і з цієї дати починається перебіг строку позовної давності, який сплинув на момент звернення позивача до суду з даним позовом;
- вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) не були предметом розгляду ні у справі № 12/276, ані в іншій судовій справі, а тому звернення ТОВ “ТРК “АІТІ” до господарського суду з іншого приводу не переривало перебігу строку позовної давності.
Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що:
- на підставі договору з Концерном від 06.10.1999 № 10-4-85Д позивач мав розпочати мовлення з 01.01.2000;
- відповідач листом від 30.12.1999 № 10-4-1808 повідомив позивача про призупинення надання йому послуг зв’язку до з’ясування обставин правомірності видачі Ліцензії;
- відповідач не подав доказів наявності у нього належних підстав для відмови в односторонньому порядку від надання послуг позивачеві, як й не подав доказів, які звільняли б його від відповідальності за такі дії;
- односторонньою відмовою від виконання умов договору № 10-4-85Д відповідач унеможливив здійснення позивачем мовлення;
- пунктом 7.3 договору від 06.10.1999 № 10-4-85Д передбачено можливість оскарження позивачем у судовому порядку відмови Концерну в наданні послуг зв’язку, якою ТОВ “ТРК “АІТІ” не скористалося;
- відповідно до рішення Вищого арбітражного суду України від 28.08.2000 зі справи № 5/78-7/77 (т. 1, а.с. 120-123) відмова відповідача від надання послуг зв’язку не була єдиною підставою для визнання Ліцензії такою, що втратила чинність;
- з 29.08.2000 (після прийняття 28.08.2000 рішення Вищим арбітражним судом України зі справи № 5/78-7/77) позивача позбавлено права здійснювати мовлення на підставі Ліцензії та отримувати прибуток від комерційної реклами;
- матеріали справи не містять достатніх доказів того, що позивач вжив усіх необхідних заходів для виходу в ефір на підставі Ліцензії, що мало запобігти позбавленню його Ліцензії;
- Концерном позивачеві заподіяно збитки у вигляді неотриманого доходу за період з 01.01.2000 по 28.08.2000 у сумі 2 926 800 грн. (12 195 грн. х 240 днів), що підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи від 02.06.2003 зі справи № 12/276 щодо розміру середнього розрахункового чистого доходу за одну годину мовлення, а також договорами на трансляцію реклами від 20.12.1999 № 1 та від 01.10.2001 № 1/10/01, затвердженими розцінками на рекламу, факсимільним повідомленням ЗАТ “Спільне українсько-нідерландське підприємство “АГБ Україна” від 11.12.2002 щодо фактичної трансляції реклами в період з 13.10.2001 по 31.10.2001;
- у період з 13.10.2001 по 31.10.2001 позивач здійснював мовлення на каналі УТ-2 на підставі договору з відповідачем про надання послуг зв’язку від 10.10.2001 № 10-4-125Д;
- з огляду на положення пункту 8.3 договору від 06.10.1999 № 10-4-85Д (який визначає умови та порядок його одностороннього розірвання) ТОВ “ТРК “АІТІ”, отримавши лист відповідача від 30.12.1999 № 10-4-1808 стосовно призупинення надання послуг, що не означає припинення чи розірвання договору, не могло зробити висновок про порушення його права, а тому датою початку перебігу строку позовної давності є дата припинення дії договору від 06.10.1999 № 10-4-85Д - 08.10.2001 (дія договору від 06.10.1999 № 10-4-85Д не припинилася в жовтні 2000 році та цей договір не було розірвано достроково, а тому його дію автоматично продовжено ще на один рік).
Відповідно до статей 161, 162 ЦК УРСР (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.
Згідно з статтею 203 ЦК УРСР в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Верховний Суд України у постанові від 05.07.2005 з даної справи прийняв рішення про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, зобов’язавши його з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін, встановити наявність умов цивільно-правової відповідальності за неправомірні дії, у залежності від встановлених обставин визначити наявність можливих збитків та вирішити спір відповідно до закону (т. 2, а.с. 136-137).
Водночас для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 30.05.2006 зі справи № 42/266-6/492.
Факт відмови Концерну в односторонньому порядку від виконання зобов’язань за договором (лист відповідача від 30.12.1999 № 10-4-1808, т. 1, а.с. 72) встановлено рішенням господарського суду від 17.10.2002 зі справи № 12/276 (т. 1, а.с. 16), яке згідно з частиною другою статті 35 ГПК України є преюдиціальним для даного спору, в якому беруть участь ті самі сторони.
З цим фактом погодився й Верховний Суд України, про що зазначено в його постанові від 05.07.2005 з даної справи.
Вина відповідача у порушенні зазначеним способом договірних зобов’язань сторонами не оспорюється.
Отже, вирішальне значення для прийняття правильного рішення з даного спору має з’ясування факту заподіяння позивачеві збитків у вигляді упущеної вигоди (неотриманого доходу) та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав право розраховувати на одержання певного доходу у разі належного виконання зобов’язання боржником; при цьому протиправна дія відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач просив стягнути на його користь 22 271 806,49 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу від трансляції реклами за період з 01.01.2000 по 13.05.2004. На підтвердження обґрунтованості позовних вимог він послався на договір на розміщення реклами від 20.12.1999 № 1, договір на розміщення реклами від 01.10.2001 № 1/10/01, затверджені розцінки на рекламу, факсимільне повідомлення ЗАТ “Спільне українсько-нідерландське підприємство “АГБ Україна” від 11.12.2002 та висновок судово-бухгалтерської експертизи від 02.06.2003 зі справи № 12/276.
Відповідно до статті 20 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) телерадіоорганізація має право розпочати мовлення з моменту набрання ліцензією чинності; власник технічних засобів мовлення або організація, що їх експлуатує, не має права надавати ці засоби у користування телерадіоорганізаціям, які не мають ліцензії.
Оскільки телерадіоорганізація має право здійснювати мовлення виключно за наявності відповідної ліцензії, то попередні судові інстанції обґрунтовано зазначили, що позивач після визнання у встановленому порядку Ліцензії такою, що втратила чинність, саме внаслідок цієї події втратив й право на отримання доходів з телереклами, а тому дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для відшкодування Концерном позивачеві збитків за період з 29.08.2000 по 13.05.2004.
При цьому місцевий та апеляційний господарські суди вірно врахували як відсутність протиправної поведінки Концерну (якому законом заборонено надавати послуги позивачеві за відсутності у нього необхідної Ліцензії), так і відсутність у цей період причинного зв’язку між діями відповідача та можливими збитками позивача (нездійснення мовлення ТОВ “ТРК “АІТІ” перебуває в причинному зв’язку з втратою чинності Ліцензією).
Судом першої інстанції на підставі оцінки поданих сторонами доказів встановлено, що позивач не подав обґрунтованого розрахунку заподіяних йому збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного доходу) та не довів реальної можливості правомірного отримання доходів від цієї діяльності у визначеному ним розмірі. При цьому місцевий суд виходив з того, що:
- подані позивачем договори з дочірнім підприємством “Разборн ТV” від 20.12.1999 № 1 та з компанією “SI Management” від 01.10.2001 № 1/10/01 не є доказами існування неотриманого доходу, оскільки: зазначені договори всупереч приписам статті 153 ЦК УРСР не містять такої істотної умови як ціна договору; відповідно до умов даних договорів ціна послуг позивача мала погоджуватися щомісяця; відсутність додаткових угод (за договором від 20.12.1999 № 1) ТОВ “ТРК “АІТІ” пояснило тим, що вони не були укладені; договір від 01.10.2001 № 1/10/01 укладено в період відсутності у позивача необхідної ліцензії на мовлення, що суперечить вимогам чинного законодавства, та не дозволяє ТОВ “ТРК “АІТІ” розраховувати на отримання правомірного доходу;
- встановлення ТОВ “ТРК “АІТІ” розцінок на розміщення реклами не є доказом існування неотриманого доходу, оскільки свідчить лише про намір позивача здійснювати трансляцію реклами та отримувати доходи, але не підтверджує факт існування рекламодавців, які бажали б оплачувати ці послуги позивача;
- висновком судово-бухгалтерської експертизи від 02.06.2003 з господарської справи № 12/276 встановлено: кількість ефірного часу, яку позивач теоретично міг би використовувати для розміщення реклами в період з 14.05.1999 до 13.05.2004; середню вартість розміщення 1 хвилини комерційної реклами; суму доходу за 1 хвилину рекламного мовлення; розрахункову суму прибутку, який міг би одержати позивач з 01.01.2000 по 01.12.2002;
- подані позивачем факсимільне повідомлення ЗАТ “Спільне українсько-нідерландське підприємство “АГБ Україна” від 11.12.2002, яким підтверджується здійснення трансляції рекламних повідомлень певних торгових марок на каналі УТ-2 у період з 13.10.2001 по 31.10.2001 у часовому інтервалі 06:00-07:00, та висновок судово-бухгалтерської експертизи від 02.06.2003 зі справи № 12/276 не є доказами існування неотриманих доходів, оскільки: трансляція рекламних повідомлень у жовтні 2001 року за відсутності у позивача необхідної ліцензії суперечить чинному законодавству, а тому й розрахунки, здійснені на підставі вартості цих рекламних повідомлень, не є належними доказами розміру неотриманого доходу в 2000 році; визначення дійсного (реального) розміру неотриманого позивачем доходу не відноситься до завдань судово-бухгалтерської експертизи, про що прямо зазначено й у згаданому експертному висновку від 02.06.2003 (т. 3, а.с. 12).
Водночас апеляційним господарським судом не спростовано висновків суду першої інстанції про те, що фактично лише договір з дочірнім підприємством “Разборн ТV” від 20.12.1999 № 1 стосується періоду, протягом якого Концерн має нести відповідальність перед позивачем, але й він не містить відомостей, необхідних для визнання реальною можливості отримання на підставі нього доходів від телереклами, тим більше - у визначеному позивачем розмірі. В свою чергу, твердження суду апеляційної інстанції про неправомірність оцінки місцевим судом змісту договорів від 20.12.1999 № 1 та від 01.10.2001 № 1/10/01 через те, що в розгляді справи не беруть участь усі сторони, які їх укладали, суперечить приписам статей 32, 43 ГПК України щодо правил оцінки доказів.
Крім того, висновки суду апеляційної інстанції з приводу фактичних обставин справи істотно суперечать один одному.
Так, встановивши, що відповідач листом від 30.12.1999 № 10-4-1808 безпідставно в односторонньому порядку на порушення умов договору відмовився від надання послуг ТОВ “ТРК “АІТІ”, чим унеможливив здійснення ним мовлення, право на яке позивач остаточно втратив з 29.08.2000 (після прийняття Вищим арбітражним судом України 28.08.2000 відповідного рішення), апеляційний суд водночас зазначив у постанові від 10.04.2006 про те, що ТОВ “ТРК “АІТІ” не могло зробити висновок про порушення його права до 08.10.2001.
З огляду на наведене слід дійти висновку про те, що якщо позивач (як встановлено попередніми судовими інстанціями) не розпочав 01.01.2000 мовлення внаслідок порушення умов договору відповідачем (який листом від 30.12.1999 повідомив про ненадання ТОВ “ТРК “АІТІ” відповідних послуг) та через це не мав можливості здійснювати мовлення з 01.01.2000 до 28.08.2000 (до визнання Ліцензії такою, що втратила чинність), щоденно протягом цього періоду отримуючи, на його твердження, збитки у вигляді неодержаного доходу від телереклами, то датою, коли ТОВ “ТРК “АІТІ” повинно було дізнатися (дізналося) про порушення Концерном його права на отримання цієї частини доходу, не може бути дата пізніша за 28.08.2000, коли позивач взагалі втратив право на здійснення мовлення та отримання доходу від телереклами.
Таким чином, суд першої інстанції з дотриманням приписів статей 76, 78, 79, 80 ЦК УРСР (статей 260, 261, 263-267 Цивільного кодексу України), статей 32, 43 ГПК України дійшов правомірного висновку щодо звернення ТОВ “ТРК “АІТІ” до суду з даним позовом у липні 2004 після спливу трирічного строку позовної давності та обґрунтовано визнав, що закінчення строку позовної давності в даному випадку за відсутності з боку позивача поважних причин його пропуску є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову в разі необхідності його задоволення по суті.
В свою чергу, посилання апеляційного суду на здійснення позивачем мовлення у жовтні 2001 року на підставі договору про надання послуг зв’язку від 10.10.2001 № 10-4-125Д (за відсутності необхідної ліцензії) не може бути належним обґрунтуванням правомірності прийнятого ним рішення зі справи, оскільки суперечить встановленим попередніми судовими інстанціями фактичним обставинам щодо відсутності у позивача права на мовлення в зв’язку з втратою Ліцензією чинності на підставі рішення Вищого арбітражного суду України від 28.08.2000 зі справи № 5/78-7/77.
Отже, постанова апеляційного господарського суду зі справи має бути скасована внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції, підстави для скасування або зміни якого відсутні, підлягає залишенню в силі.
Керуючись статтями 1117, 1119 –11111, 122 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 зі справи № 39/207-40/341 скасувати.
3. Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2005 зі справи № 39/207-40/341 залишити в силі.
4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “АІТІ” на користь Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення 12 750 (дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят) грн. державного мита, сплаченого з касаційної скарги.
5. У разі подання доказів виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2006 зі справи № 39/207-40/341 здійснити поворот її виконання.
6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
Суддя В.Москаленко
Суддя Б.Львов
Суддя І.Панова