Справа № 11-155/2009 року головуючий в І-ій інстанції Сакенов Ю.К.
категорія: ст. 240 ч.1, ст.365 ч.3 КК України доповідач Шершун В.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2009 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:
головуючого-судді Шершуна В.В.
суддів Бережного С.Д., Суслова М.І.
з участю прокурора Войтюка М.П.
та захисника ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 31 грудня 2008 року.
Цим вироком
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, гр-на України, уродженця с. Антоніни, Красилівського району, Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, з вищою освітою, не працюючого, депутата Хмельницької міської ради, одруженого, раніше не судимого, -
засуджено за
- ч.1 ст.240 КК України до штрафу розміром 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;
- ч.3 ст.365 КК України з застосуванням ст.69 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати організаційно-розпорядчі посади протягом 3 років.
На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавлення права обіймати організаційно-розпорядчі посади протягом 3 років та штрафу розміром 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Згідно ст.75 КК України постановлено звільнити засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 2 роки.
Згідно ст.76 КК України постановлено зобов'язати ОСОБА_1 повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в закону силу обрано у виді підписки про невиїзд.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 81 КПК України.
Згідно вироку місцевого суду ОСОБА_1 з 28 лютого по 15 липня 2008 року, обіймаючи посаду директора ДП „Хмельницьккурортресурси” м. Хмельницький, являючись службовою особою, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, умисно надав вказівки, підпорядкованому йому начальнику режимно-експлуатаційної служби ДП „Хмельницьккурортресурси” ОСОБА_3 здійснювати незаконне видобування мінерально-лікувальної столової води із Збручанського родовища мінеральних вод типу „Нафтуся”, після закінчення терміну дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами.
Статтями 16, 17, 18, 19 Кодексу України „Про надра” передбачено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами. Право користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.
Однак, у порушення вказаних вимог законодавства, директор ДП „Хмельницьккурортресурси” ОСОБА_1, після закінчення 28.02.208 року терміну дії спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами №2941 від 28.02.2003 року, припинення державним управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області 12.03.2008 року права спеціального водокористування та втратою чинності дії гірничого відводу, у зв'язку з припиненням дії спеціального дозволу (ліцензії), давав незаконні вказівки здійснювати видобування мінерально-лікувальної столової води із Збручанського родовища мінеральних вод типу „Нафтуся”.
Мінерально-лікувальна столова вода, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення” №827 від 12.12.1994 року, відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення.
За період з 28.02.2008 року по 15.07.2008 року, ДП „Хмельницьккурортресурси” із Збручанського родовища мінеральних вод типу „Нафтуся”, незаконно видобуто 2363,2 м.куб. мінерально-лікувальної столової води, з яких 1981,6 м.куб. реалізовано на загальну суму 154564,8 грн., чим спричинено державним інтересам та навколишньому природному середовищу тяжких наслідків.
Як видно зі змісту апеляції, засуджений ОСОБА_1 просить вирок скасувати, а справу проти нього провадженням закрити за відсутністю в його діях складів злочинів, передбачених ч.1 ст.240, ч.3 ст.365 КК України. При цьому апелянт посилається на однобічність та неповноту досудового і судового слідства і на невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Він стверджує, що підприємству „Хмельницьккурортресурс” була надана в постійне користування ділянка надрів згідно акту про надання гірничого відводу від 16.09.1999 року №222, а тому, на його думку, відсутність у підприємства ліцензії (спеціального дозволу) не перешкоджала підприємству здійснювати добування мінеральної води, оскільки сама ліцензія, згідно ст..28 Кодексу України „Про надра” є лише одним з видів плати за користування надрами і її відсутність не припиняє дії гірничого відводу, який і не був скасований. Засуджений стверджує, що Постанова Кабінету Міністрів „Положення про Курорт Сатанів” вимагає постійного моніторингу за дебітом, рівнем, якістю мінеральних вод, а тому очолюване ним підприємство зобов'язане було проводити добування води з метою належного контролю, при цьому кошти, отримані від її реалізації спрямовувались на охорону надр. Зупинення такого добування, на його думку, зупинило б діяльність курорту, а тому він вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбачений ч.1 ст.240 КК України.
Апелянт також вказує, що в справі відсутні будь-які докази про те, що його дії потягли за собою тяжкі наслідки, оскільки всі кошти виручені від продажу добутої води були направлені на охорону надр і державним інтересам не спричинено будь-яких збитків, навпаки, у випадку зупинення добування води погіршився б стан лікувальних вод, припинив би діяльність курорт „Сатанів„. На думку апелянта, в справі відсутні будь-які докази, які б свідчили, що 154 454,8 грн. отримані підприємством „Хмельницьккурортресурси” є шкодою для держави. При цьому засуджений посилається на висновки наради у голови Хмельницької обласної ради від 01.04.2008 року, яка на його думку, визнала недопустимим припинення експлуатації свердловин і добування води. 13.08.2008 року керівником державного регіонального підприємства Мінохоронприроди „Північгеологія” дозволено не припиняти добування води, а зменшити його до 60 м 3 на добу.
Заслухавши доповідача, прокурора, який вважає вирок законним і обґрунтованим, засудженого ОСОБА_1 і в його інтересах захисника ОСОБА_2. на підтримку апеляції, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду першої інстанції про винність ОСОБА_1 у незаконному видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення та перевищенні службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки при зазначених у вироку обставинах відповідає матеріалам справи і ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд дав правильну оцінку показам засудженого ОСОБА_1 про непричетність до інкримінованих йому злочинів, розцінивши їх як намагання ухилитись від відповідальності, оскільки вина засудженого доведена сукупністю добутих по справі та досліджених судом доказів.
Так, сам засуджений ОСОБА_1 не заперечував, що достовірно знаючи про закінчення строку дії ліцензії на видобування мінеральної води із скважини №3 та 1650 (ліцензія №2941 від 28.02.2003 року) дав розпорядження про добування води і відпуск її як установам курорту, так і комерційним структурам. Таке добування продовжувалось не дивлячись на неодноразові попередження контролюючих органів, аж до 15.07.2008 року, коли мотори скважин були опечатані.
Ці ж обставини підтвердили свідки ОСОБА_3 (заступник директора, начальник режимно-експлуатаційної служби ДП „Хмельницьккурортресурси”) та ОСОБА_4 (головний бухгалтер цього підприємства).
Факт незаконного добування мінеральн6ої води і продажі її комерційним структурам доведено відповідними довідками підприємств, а також накладними про реалізацію мінерально-лікувальної води типу „Нафтуся” згідно яких за період з 28.02.2008 року по 15.07.2008 року із свердловин №3 і 1650 було без належної ліцензії добуто 2363,22 м 3 мінеральної води, з якої 1981,6 м 3 відпущено суб'єктам підприємницької діяльності на 154 564 грн. 86 коп., а решта - 226,97 м 3 відпущено санаторію та на бювет, 154,52 м 3 води склали витрати.
Свідки ОСОБА_6 (начальник відділу екологічного контролю за використанням і охороною надр державної екологічної інспекції Хмельницької області, ОСОБА_5 (головний спеціаліст, інспектор з охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області), ОСОБА_7 (провідний державний гідротехнічний інспектор територіального управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області) повідомили, що посадові особи ДП „Хмельницьккурортресурси” в тому числі і ОСОБА_1 були неодноразово попереджені про неприпустимість добування мінеральної води у відсутності (закінчення дії) спеціального дозволу (ліцензії).
Про це свідчать і документи вивченні судом.
Так, рішенням №9/08 головного державного інспектора з охорони навколишнього середовища в Хмельницькій області було тимчасово заборонено ДП „Хмельницьккурортресурси” використовувати родовище мінеральних вод „Збручанська” (свердловини №3 і 1650) за відсутності ліцензії, та гірничого відводу на свердловину №3.
Розпорядженням №89 територіального управління Держгірпромнагляду по Хмельницькій області від 13.03.2008 року заборонено ДП „Хмельницьккурортресурси” видобувати мінеральні води з свердловини №3 і 1650 через відсутність ліцензії та гірничого відводу.
Державна екологічна інспекція в Хмельницькій області актами №001895 від 17.03.2008 року, 001969 від 24.04.2008 року, 001956 від 22.05.2008 року, 002241 від 15.07.2008 року, 002241/06 від 15.07.2008 року заборонила експлуатацію свердловин №1650 і 3 в зв'язку із закінченням терміну дії спеціального дозволу (ліцензії), припиненням права спеціального водокористування та втратою чинності гірничого відводу, а 15.07.2008 року опломбувала два насоси подачі води на промисловий розлив.
З усіма вище названими документами ОСОБА_1 був своєчасно ознайомлений, про що свідчать його підписи на цих документах.
Сам ОСОБА_1 також на заперечував цього факту.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994 року мінеральна лікувально-столова вода Збручанська відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення, а Постановою Кабінету Міністрів України №456 від 07.03.2000 року Збручанське родовище мінеральних вод віднесене до І категорії родовищ унікальних підземних мінеральних вод.
Названим доказам суд першої інстанції дав належну оцінку з точки зору достатності, достовірності, допустимості і відносності і правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.240, ч.3 ст.365 КК України, оскільки він проводив незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного призначення і перевищив свої службові повноваження, тобто вчинив, являючись службовою особою дії ( добуваючи корисні копалини без спеціального дозволу (ліцензії), які явно виходять за межі наданих йому, як директору ДП „Хмельницьккурортресурси”, прав і повноважень, що спричинило тяжкі наслідки - видобування мінеральної води на суму 154 564, 86 грн., що більше ніж в 250 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що відсутність спеціального дозволу (ліцензії) не позбавляє його підприємства права на видобування мінеральної води за наявності гірничого відводу, оскільки це суперечить ст.ст.16, 19 Кодексу України „Про надра”. При цьому посилання апелянта на „Положення про Курорт Сатанів”, як на підставу добування мінеральної води без ліцензії не може бути визнане правомірним, оскільки названа Постанова Кабінету Міністрів України не містить дозволу на таку експлуатацію родовища. Не може бути визнане правильним і посилання ОСОБА_1 на відсутність в справі доказів тяжких наслідків перевищення ним своїх службових повноважень. По справі встановлено, що в результаті перевищення ОСОБА_1 своїх посадових повноважень було видобуто 1981,6 м 3 води, яка реалізована за 154 564 грн..
Згідно ж ч.5 ст.68 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” незаконно добуті природні ресурси підлягають безоплатному вилученню. В зв'язку з цим органи досудового слідства і суд прийшли до правильного висновку про те, що саме сума 154 564 грн. - вартість незаконної води є оцінкою наслідків перевищення ОСОБА_1 своїх посадових повноважень, а отже висновок про оцінку цих наслідків як тяжких є правомірним.
Колегія суддів вважає, що міра покарання за ч.1 ст.240 КК України призначена ОСОБА_1 з витриманням вимог ст..65 КК України, тобто з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Разом з тим розмір штрафу підлягає уточненню, оскільки ст..53 КК України передбачає, що штраф - це грошове стягнення, суд же першої інстанції визначив його в неоподаткованих мінімумах доходів громадян.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що за ч.3 ст.365 КК України суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 надмірно суворе покарання.
Суд правильно врахував, що ОСОБА_1 раніше не судимий, позитивно характеризується і обґрунтовано застосував до нього ст..69 КК України, призначивши йому покарання нижче нижньої межі санкції ч.2 ст.365 КК України.
Разом з тим, судова колегія враховує, що злочин ОСОБА_1 скоєно в результаті неправильного розуміння своїх посадових обов'язків, намагання забезпечити нормальне функціонування державного підприємства. Ці дії були вчинені під впливом тяжких для підприємства зовнішніх обставин, а саме засуджений приступив до виконання службових обов'язків директора підприємства незадовго до закінчення строку ліцензії і не мав реального часу і можливості своєчасно і законним чином виправити ситуацію. Ці обставини, на думку колегії суддів, настільки істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що дозволяють застосувавши до ОСОБА_1 ст..69 КК України, призначити йому за ч. 3 ст.365 КК України більш м'який вид покарання, не зазначений у санкції цієї статті, у вигляді штрафу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляцію ОСОБА_1 задоволити частково.
Вирок Городоцького районного суду від 31.12.2008 року в частині призначення ОСОБА_1 покарання змінити призначивши йому покарання: за ч.1 ст.240 КК України - штраф в сумі 850 грн.; за ч.3 ст.365 КК України з застосуванням ст..69 КК України - штраф в сумі 850 грн..
Остаточно за сукупністю злочинів, керуючись ч.1 ст.70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, до відбуття призначити штраф в сумі 1000 (одна тисяча) гривень.
В решті вирок залишити без змін.
Головуючий
Судді